Розділ тридцятий

Розділ тридцятий. Стародавня магія Злиття

Коли сіра принцеса увійшла до храму Місячної долини, її зустріли молодші жриці. Молоді дівчата у блакитно-білих сукнях зраділи побачивши верховну жрицю Блакитного Світла неушкодженою і здивувались, коли слідом за нею до храму увійшли безвірні чи краще сказати зневірені. Ті, що не могли видавати й звуку, зляканими очима розглядали магів Відступників і покірно схиляли голови, пропускаючи їх до сакрального приміщення.

Верховні жриці та кілька світлих магів готувались до запечатання храму Світла і блокування будь-якої лазівки до схованки, підготовленої для істинної Блакитного Світла, яку вони повинні були охороняти. Коли вони помітили незваних гостей, які швидко увійшли до усипальні Світла, то було запізно чинити опір. Взяті зненацька, маги та жриці були знерухомлені магією Відступників, залишені мовчазними свідками споглядати за знищенням того, в що вони вірили й чому прислуговували.

– Відкрий джерело. – наказав Марселіан, торкнувшись срібного волосся сірої принцеси. – Я хочу відчути його силу.

– Майстер не говорив про це. – нагадав один з чоловіків, продовжуючи тримати в руці закривавлений меч.

– Вам не говорив. – огризнувся Марселіан, кивнувши магам. – І він не повинен знати про те, чого не бачив.

– Майстрові не сподобається ваша зарозумілість та неналежна поведінка. – продовжував дорікати чоловік, переглядаючись зі своїм напарником.

Субординація серед Відступників була беззаперечною і підпорядковувалась чітким правилам. Тому для будь-якого зневіреного, який був основою армії, було незрозумілим бунтування деяких осіб вищих за рангом. Головним Відступником, засновником і першим зневіреним був і залишається Майстер. Його рішення і слова ніколи не піддавались сумнівам, а якщо і піддавались, то тих інодумців вже давно поїдали черви.

– Ми повинні сповістити Майстра про виконане завдання. – чоловік з худорлявим обличчям звернувся до одного з магів. – Чи не так?

Маг не відповів, продовжуючи плести павутиння смарагдового мережива, пов'язуючи його з павутинням інших магів. Марселіан хижо посміхнувся і переконавшись, що більше ніхто не схоче запитувати дурних питань, підвів Луну до кришталевої зірки. Він поклав руку сірої принцеси на гостру поверхню і нахилився до неї.

– Вперше завжди боляче. – токсичний голос підкріпив натиск руки Марселіана на руку Луни. Ніжна шкіра тріснула, випускаючи цівку крові, яка омила кришталь і активізувала енергію Світла. – Тепер мене ніхто не зупинить!

Темніан вже вийшов за стіни Білого замку, дозволяючи своїй Темряві чинити масові вбивства. Чорна хмара приймала подобу дракона і врізалась у скупчення Відступників чи монстрів, які беззупинно з'являлись звідусіль, вона розривала їх зсередини й розсипаючись на десятки інших хижаків, продовжувала добивати тих, хто встиг втекти чи мав сили підійнятись з землі. Сам же маршал темної армії розмахуючи двома мечами, один з яких був чорним полум'ям, а другий сталевим, забирав на себе поодиноких монстрів та магів, які контролювали стратегічні потоки нападників.

Світлі воїни попри свою тендітність та кволу зовнішність відчайдушно тримали оборону, зводили магічні та живі щити зі своїх тіл, та не дозволяли основній масі Відступників наблизитись до воріт центрального проходу. За всю історію Першосвіту це був перший і єдиний день, коли світлі воїни підкорились темному і довірливо виконували всі його накази. Ніхто з них не сумнівався в маршалі темної армії, який мав довіру самого імператора Світлої імперії.

Перші двадцять хвилин протистояння у більшості учасників була надія на перемогу. Попри те, що маршал темної армії та з десяток інших темних представників перебували на території Світла та втрачали частку своїх темних сил, вони були більш підготованими до такої зустрічі. Світлі хоч і мали досвід в боротьбі з Відступниками та монстрами, та все ж були новачками в цій грі.

Владущий імператор Світлої імперії не зміг залишатись у Білому замку, коли основна битва йшла за його стінами. Він мав достатньо асасинів та охоронців, які повинні були зачистити коридори та зали замку, і головне захистити гостей та жриць Місячної долини. Допомагали в цьому світлі ельфи та носії книги Смерті, які розподілили повноваження та обов'язки у дослідженні та винищенні усіх тих, хто не мав права знаходитись на теренах Білого замку і самої Світлої імперії.

Арфір, як і Темніан, мав досвід у сутичках з потворами та Відступниками, і вважався одним з найкращих стратегів світлих. Він вправно перерізав горлянки зневіреним, і спалював заживо оскаженілих монстрів, яки відчували в ньому більшу загрозу та яскравіше Світло. Коли Арфір опинився неподалік від маршала темної армії, сталось щось, що підкосило його та всіх світлих, які мали особливий зв'язок з Місячною долиною та джерелом Світла Життя.

Як гральні кості світлі один за одним почали ламатися. Вони застигали на місцях, не маючи можливості поворушитись, їхні ноги підкошувались, змушуючи їх падати на коліна і залишатись оголеними нервами перед супротивником. У мить слабкості світлих, Відступники та монстри скористались такою нагодою і встигли винищити кілька сотень воїнів, яких сковувала зрадлива хвиля слабкості.

– Вони дістались джерела. – видихнув Арфір, коли Темніан підбіг до нього і кількома рухами свого меча перерізав горлянку двом Відступникам, а потім впоров живіт оскаженілому монстру з кривавими очима та гострими кинджалоподібними іклами. – Вони дістались Луни.

Владущий імператор Світлої імперії дивився на маршала темної армії очима маленького хлопчика, який щойно зрозумів що втратив все що мав. Помаранчеве полум'я його меча мало ледь помітну жовту серцевину і вже не палало як раніше, зменшивши розмір до мерехтіння на лезі. Він похитнувся і схопившись за простягнуту руку Темніана, схилився корпусом до землі, втрачаючи сили триматись на ногах.

– Ми програємо, якщо моя сестра віддасть їм своє Світло.