Розділ двадцять девятий

Розділ двадцять дев'ятий. Світло виходить з Тіней.

– Потанцюйте зі мною, Луно! – пропонує Марселіан, протягнувши до сірої принцеси свою руку.

– Луно, ви можете відмовитись. – сміливо нагадав лорд Астан, вбачаючи загрозу в кожній пропозиції старшого кронпринца темних.

– Повірте мені, мій друже, – впевнено відказала сіра принцеса, не зводячи очей з обличчя Марселіана. – жоден темний не зможе скривдити мене! Ніколи більше! – вона вклала свою теплу долоню в гарячу руку старшого кронпринца Темної імперії й вийшла з ним в умовний центр тронного залу.

Заграла ніжна мелодія флейти, яку підхопили кілька скрипок та духові інструменти, розбавляючи собою плаксиві мотиви. За закруженими у танці спостерігали сотні очей. Світлі представники прискіпливо відмічали недозволену близькість між тілами молодих людей, в той час, як темні вбачали в такій близькості хімічну реакцію протилежностей.

Владущий імператор світлих напружено сидів на троні, готуючись до будь-якого сплеску Світла, адже він як і асасини Місячної долини та старійшини, знав що сіра принцеса нестабільна і може не втримати себе в руках.

– Ми підходимо один одному. – відказав Марселіан, стиснувши руку Луни.

– Я погодилась на цей танок не для того, щоб вислуховувати ваші компліменти.

– Чому ж тоді?

– Тому, що ви нервуєте мого друга. – прохолодно відказала сіра принцеса, напружено відчуваючи дивні обійми.

– То маркіз зміг стати вашим другом? – хмикнув Марселіан, кинувши на лорда Астана молодшого, погляд сповнений ненависті й зневаги. – Якщо він став вашим другом, чому ви відмовляєте мені?

– Хіба я відмовляла вам в дружбі? Не пригадую цього. – щось продовжувало обіймати її плечі, і це щось не мало фізичного тіла. Луна не могла зрозуміти що з нею відбувається і чому вона не може побачити тієї матерії, яка так нахабно викликає в ній емоційне напруження.

– А я і не пропонував вам дружби, Луно! Тому що я бажаю, – губи Марселіана опинились біля губ сірої принцеси та видихнули в них тихе, – вас!

Мелодія різко обірвалась, зупиняючи танцівників та забороняючи їм продовжувати кружляння. Марселіан утримував праву руку Луни у своїй лівій руці, а лівою притискав її тіло сильніше до себе, не дозволяючи їй відсахнутись від нього. Спочатку це було лише фізичне примушення та за мить приєдналась магія. Магія та сила того рівня, якого ні світлі, ні темні не могли мати. Щось невідоме Луні сковувало її дихання, пронизувало кожну клітину тіла ядучим знерухомленням та концентрувало увагу лише на губах старшого кронпринца Темної імперії.

– Станьте моєю, Луно. – спочатку благав і вже за мить наказував голос Марселіана. – Підкоріться мені! Віддайтесь мені!

Коли Темніан дозволив своїм Тіням вийти вперед, щоб чим швидше знайти бажану світлу, він не очікував нічого підозрілого. Він до останнього не вірив словам ні генерала Дарріо, ні послам, які повернулись зі Світлої імперії та переповіли усе те, що чули й бачили в Білому замку. Він не міг зрозуміти, про які такі зміни всі говорили та попереджали його. Він знав, що віри словам не повинно бути більше ніж віри відчуттям Тіней, тому чекав на їхній правдивий звіт.

Коли Тіні відповіли йому – то маршал темної армії застиг на місці, не маючи змоги поворухнутись. Він прислуховувався до кожного враження своїх Тіней і все більше переконувався в тому, що можливо все і він ще багато чого не знає про магію та магічні наслідки. Наслідки стародавнього закляття, як і наслідки магії Смерті були еквівалентними впливу Хаотичної магії та магії Відступників.

Коли Тіні знайшли істину жрицю Блакитного Світла, вони нерішуче обійшли її по колу, кілька разів змінюючи напрямок. Вони все ще не були впевнені в тому, що та світла яку вони знали та пам'ятали, була тією світлою, яка більше не випромінювала яскравості блакиті Життя. В ній були відчутними зміни, які загрожували та зневірювали Тіні та Темряву.

Тіні обійняли сіру принцесу, торкаючись її шкіри лагідними поцілунками. Перші кілька миттєвостей нічого не відбувалось, і їхня знахідка піддавалась сумнівам, але за мить все стало на свої місця. Світло вийшло з сірості Темряви й проявило себе справжнє. Воно було не таким яскравим, яким було колись, але все ще було Світлом і цього було достатньо для того, щоб Тіні повірили. А з вірою Тіней прийшла й віра Темніана.

Коли він увійшов до тронного залу Білого замку, то не викликав до себе жодної уваги, що було дивним явищем. Присутні гості були занадто зайняті спогляданням за танцівливою парою, яка щойно зупинилась в умовному центрі й перебувала в загрозливій близькості поцілунку. Впізнати старшого кронпринца Темної імперії було найпростіше. Темніан міг би його впізнати навіть якби був сліпим. А ось сіру, яка судячи з усього була принцесою, було важко не лише впізнати, а й прийняти за ту, яка була світлою принцесою.

Мініатюрність та м'які лінії тіла залишились, зовнішня схожість візуальних параметрів відповідала оригіналу, але при цьому були недоречності. Перше, що впадало в очі, це сірий колір волосся та нездорова блідість шкіри. Від тієї білосніжності світлої принцеси, яка була символом цнотливості та незаплямованості Світла не залишилось і сліду. Не було й кольорового різнобарв'я у вбранні принцеси Світлої імперії, яка була жрицею Місячної долини після обряду прив'язання. Бальна сукня з корсажем та мереживними рукавами мала криваво – жовті лінії на блакитно-срібному та золотавому відливі.

Лиш тепер Темніан зрозумів чому світлу принцесу нарекли сірою.

Тіні все ще обіймали наречену маршала темної армії, подаючи своєму власнику темні сигнали. Та вони, як і сам Темніан, напружились, коли відчули загрозу від старшого кронпринца Темної імперії. Марселіан поводився дивним чином і намагався змусити сіру принцесу підкоритись його бажанню, як магічному, так і фізичному.

В мить коли губи Марселіана накрили поцілунком губи сірої принцеси, Темніан не витримав і дозволив Тіням втрутитись.