Розділ двадцять сьомий

Розділ двадцять сьомий. Сіра принцеса Блакитного Світла.

– Луно, що з тобою коїться? – Арфір запитав це тихо, так щоб його слова могла почути лише його сестра.

– Нічого. – прохолодно відказала вона.

– Тоді поводься належно.

– Я так і поводжусь. – не спиняла свого захисту Луна, не розуміючи чому її старший брат так дивується і вимагає від неї того, чого не повинен вимагати.

– То що переказати правителям Темної імперії? – не відступав представник темних, наголошуючи на важливості цього питання.

– Поки що, – в розмову вступив радник імператора. Це був пристаркуватий чоловік з густою рослинністю на худорлявому обличчі та очима кольору блакитного малахіту. Він був радником ще за часів Аурель другого, а потім присягнув на вірність його синові та за свої довгі літа вже навчився розуміти відносини в імператорській родині, і в моменти скрути брав на себе повноваження відповідати на неоднозначні запитання. – сповістіть імперію Темряви про пробудження нашої ясносвітлої. Усі відповіді ви отримаєте, коли на те буде час.

– Чи ясносвітла пам'ятає про те що сталось з нею? – питання посипались на радника з усіх сторін. Гості вимагали відповідей, яких самі ж світлі поки що не мали.

За кілька хвилин вислуховування безглуздих запитань та ще безглуздіших відповідей, Луна вирішила, що їй набридло бути присутньою на зустрічі. Вона встала з лави й обвівши очима світлу залу, залиту яскравими вогнями, зітхнула:

– Не бачу сенсу в продовженні цієї розмови. – сіра принцеса холодними очима подивилась на свого брата. – Відведіть мене до батька негайно!

– Перепрошую, – звернувся Арфір до присутніх, зупинивши на півслові свого радника, який спокійно прихилив голову і відступив в сторону. – Наша ясносвітла потребує уваги родини й відпочинку від минулого, тому з вашого дозволу, ми провідаємо нашого батька, а на всі ваші питання я дам відповіді на завтрашньому балу. – і витримавши важкий погляд сестри, підвівся зі свого місця і запропонував їй пройти за ним.

Опинившись залаштунками тронної зали, чинний імператор схопив сіру принцесу за плечі й виказав своє незадоволення і часткове розчарування її поведінкою:

– Що змінилось в тобі, сестро? Ти зовсім не схожа на ту світлу, яка була моєю молодшою сестрою! Принцеса світлих не повинна так себе поводити в присутності темних і тим більше так розмовляти!

– За що ви боролись на те й напоролись! – відказала Луна, повільно прибираючи руки брата. – Ви винні в цих змінах. Ви наразили мене на втрату Світла і Життя! Саме ви, мій любий брате! Тепер не дивуйтесь моїй прохолоді й чистому сяйву мого світосприйняття.

– Луно, досить!

– Ви повелись на заклик Темряви. Ви впустили її у своє серце, а разом з тим дозволили мені померти. – не відступала принцеса. – Ви наробили лиха імперії Світла! Тепер насолоджуйтесь!

– Відведіть принцесу до цілителів, нехай вони оглянуть її. – наказав Арфір двом асасинам, які щойно з'явились поряд з ними.

Чоловіки, обличчя яких було сховано під каптурами білих накидок, зробили крок до світлої принцеси й завмерли на своїх місцях, не маючи змоги поворушитись. Їхні тіла вже були підконтрольними ляльковику, який тримав свої крижані руки біля гарячих сердець. Вони відчували як їхнє внутрішнє Світло починає згасати, підкорюючись волі володаря Світла.

Світла принцеса посміхнулась куточками своїх губ і примружила очі, вдивляючись в очі старшого брата. Зіниці в його очах розширились, а серце забилось у ритмі галопу. Вона відчувала, як Арфір здогадується, що те що він вважав оманою, насправді реальніше за все реальне. Світлий кронпринц, який за ці роки забуття Луни, став керівним імператором, відсахнувся від сестри й випустив полум'я з долонь. Його пальці світились яскраво-жовтим, а відкриті ділянки шкіри зблідли, накопичуючи усю магію та сили у тремтячих долонях.

– Луно, що ти коїш? – тихо запитав Арфір, не приховуючи жаху, яким перекошувало його обличчя.

– Те, чого ви мене навчили, брате. – відказала вона. – Захищаюсь.

– Від кого? Від мене та твоїх вірних?

– Від ваших наказів. Від цього консерваторського життя та думки про те, що жінка завжди буде лялькою в руках чоловіків, які прагнуть більшої влади! – Луна відчувала, як тануть життя в її пальцях, життя сповнені Світла та сили, яку прагнуть вкусити усі істоти Темряви. Вона знала, що колишня світла принцеса все ще спочиває вглибині, чекаючи на поштовх чи причину для пробудження. І та колишня світла нізащо не допустила б скривдження своїх вірних і ніколи б не відчула тієї злості, яка пульсувала в грудях нової сірої принцеси.

– Сестро, тому тобі й потрібно відвідати Ллею та старійшин, – заспокоївшись та загасивши полум'я в долонях, Арфір зрозумів, що його сестра поводиться як загнаний звір, який щойно прийшов до тями й усвідомив, що все довкола нього змінилось. – тому що ти багато чого пропустила за ці роки. Тому що на тебе вплинула магія Хаосу та мічення носіїв Смерті, які допомогли нам зберегти твоє життя.

– То, ти вважаєш, що я не прийшла до тями?

– Я вважаю, що ти потребуєш відпочинку, а вони, – Арфір кивнув на асасинів, які втрачали здатність дихати, – потребують милості. Пам'ятаєш? Милість – це щось більше ніж жалість,

– Милість – це яскраве Світло, яке народжується в чистому серці. – завершила думку брата Луна, примирившись з тим, що Арфір має рацію і дійсно відчуває її нагальні потреби.

Звістка про пробудження світлої принцеси майже настигла маршала темної армії в момент, коли він очолював наступ на сліпу ділянку, де накопичувалась велика кількість Відступників. Він нісся на Спалаху крізь першу хвилю монстрів, які були отруєні магією Відступників, як відчув заніміння лівої руки та оскаженіння своїх Тіней.

Випускаючи Темряву вперед у вигляді велетенського туманного кажана, Темніан згасив полум'яно – чорний меч і перемагаючи пекучий біль, подивився на свій зап'ясток. Лінія, яка до недавно майже не була помітною, засвітилась яскравим блакитним світлом, засліплюючи погляд. Його кінь продовжував нестись самостійно, отримавши повну довіру і контроль над життям свого господаря, в той час, як Темніан притискаючи ліву руку до грудей, утримував її правою рукою і ричав пораненим звіром.