Розділ двадцять пятий

Розділ двадцять пятий. Кохання чи смерть.

– Кохання? – перепитав Темніан, дивуючись безглуздому запитанню. Він знав, що про це сумнозвісне «кохання» ведуть розмови простолюдини та жінки Світлої імперії, які вірять в те, чого не існує. Є бажання, є звичка, є материнська любов та братерська вірність, а от те слово, яке відповідає за мрії жіночих особин – це невловима примара.
– Кохання. – легко кивнувши головою, Луна чекала на відповідь, яка повинна була прояснити оману поглядів та відчуттів молодшого кронпринца Темної імперії.
– Це те, що люди називають свою незмогу жити один без одного. Свою звичку бути разом.
– Що для вас, найтемніший князе, означає це слово? – не відступала Луна, провокуючи Темніана на заглиблення відповіді.
– Ви вважаєте, що між нами не існує цього кохання? – Темніан посміхнувся, переймаючи на себе першість у розмові.
– А ви?
– Ще донедавна ви були впевнені, що між нами є це примарне кохання. – підліткова насмішка в словах Темніана не викликала ніяких емоцій на спокійному і занадто стриманому обличчі світлої принцеси. Його Темрява сколихнулась від усвідомлення стійкості світлої та все ж не виказала себе активністю.
    – Ми були на вашій території. Задля виживання я мала погоджуватись на те, що мало сенс.
    – Задля виживання. – повторив Темніан. – Ви погодились на те щоб стати моєю нареченою задля виживання?
    – Так. – кивнула Луна. – Ви ж самі, найтемніший князе, говорили про те, що наші заручини стратегічно важливі для дотримання умов договору та моєї безпеки на території Чорного замку.
    – То дотримуйтесь цих умов. – сухо відказав Темніан, пропалюючи світлу принцесу цинічним поглядом.
    – За умовами договору, як вам відомо, найтемніший князе, я повинна була обрати одного з претендентів наприкінці другого тижня, та ви вирішили за мене. 
    – Я вирішив за вас, щоб скоротити ризики вашому життю, а ви порушили домовленності.
– Я була не перша в цих порушеннях, – нагадала Луна, ледь стримуючи тремтіння в тілі та голосі. Вона відчувала, що чим довше Темніан дивиться на неї своїми чорними сапфірами, тим важче їй тримати свою оборону. – Ви не бажали наших заручин в перші дні мого перебування у Чорному замку, та після магії «Злиття» ви, найтемніший князе, змінили свою думку. 
– Ви вважаєте, що на мене впливає магія?
– Магія чи ваші Тіні. – вона знизала плечима. – Кохання не виникає на порожньому місці з нічого. Один поцілунок не може викликати кохання. Та й справжнє кохання має в собі милість, – Луна замовкла. Очі Темніана спалахнули Темрявою і вся кімната відреагувала на цей всплеск яскравим засліплюючим Світлом.
– Я помилував Хантеші, коли ви благали про це. – нагадав Темніан крізь відчутний біль в тілі, викликаний світлою магією та відчайдушню лють Тіней.
– По вашій милості я потрапила до Пекла. 
– І я не виправдовую себе за те, що вам довелось пережити завдяки моїм принципам. Та ми з вами вже подолали ті часи. 
– Це все залишилось в минулому.
– Тоді погодьтесь на наше майбутнє. – Темніан простягнув до обличчя Луни свою руку і майже торкнувшись її шкіри своїми пальцями, – погодьтесь на наші заручини.
– Я не можу цього зробити. – відказала Луна, викликавши різкий рух його руки. Молодший кронпринц темних відмовився від того, що збирався зробити. – Ми не владні над нашим майбутнім. Ми належимо до різних світів, які не повинні змішуватись. Занадто висока ціна за таке примарне кохання створене магією.
    В очах світлої принцеси було те, чого Темніан не помічав раніше. В її очах був Всесвіт, в її очах була безодня і він вже повністю розумів, чому Темрява та Тіні так тягнуться до Світла. Йому не вистачало стриманності для того, щоб не піддаватись на бажання притягнути до себе біловолосу німфу та поцілувати її пянкі вуста. Та прохолодні слова світлої повертали його в реальність, викликаючи жагу до вбивства.
    – Темна імперія отримала перемиря та союзників. Все інше не важливо.
– Не важливо?
– Стародавня магія Злиття занадто сильна. Вона як отрута посилює ваше ментальне божевілля. Та все це зникне, коли я привяжу себе до Місячної долини і стану верховною жрицею. 
– Зникне? Так це називають світлі? Зникнення? – хижа посмішка зявилась на губах Темніана. – То ви готові вбити аби позбавитись від почуттів?
– Вбити? – здивовано перепитала Луна. – Про яке вбивство ви говорите, найтемніший князе? 
– Чи пояснили вам, які наслідки будуть для того, хто не позбувся мітки Злиття за своє згодою, а був позбавлений неї чи, як в нашому випадку, був залишений?
– Холод. – тихо вимовила світла принцеса.
– Смертельний холод. – виправив Темніан. – Якщо це справжне кохання, то того, хто залишився повязаним магіє Злиття, чекає Смертельний Холод.
– Світлі маги цього не допустять. – схвильовано відказала Луна, не бажаючи вірити в припущення Темніана. – Це магія, а не кохання. Занадто багато вбивств було скоєно. Я ще раз перепитаю магів про наслідки, якщо це вас заспокоїть.
– Я заспокоюсь, коли отримаю офіційне підтвердження наших заручин! – відказав Темніан, відчуваючи як світла принцеса втрачає сили тримати свою оборону проти їхніх почуттів, які виникли між ними. – Тоді, коли моя наречена повернеться зі мною до Чорного замку.
– Цього не буде. Наші заручини буде розірвано попри ваше чи моє бажання. Ми повинні притримуватись політики імперій і бути відданими їм. Ми належим різним світам, і повинні належати їм.
– Ми належимо одне одному. – голос Темніана як і всі його мязи були напруженими.
– Я належу Місячній долині. – зітхнула Луна, – Ви під впливом магічної омани, ви не кохаєте мене, найтемніший князе. Ви не маєте милості, на яку здатне справжнє кохання. – викликаючи обурення Темряви, яке так чи інакше впливало на їх володаря.
– Ви говорите словами вашого брата. Світлий кронпринц застеріг мене, що не дозволить вам вирішувати самостійно. Можливо мені треба вбити його, щоб на вас не було тиску?
– Якщо ви, найтемніший князе, вбєте Арфіра, – очі Луни помутніли, а задуха спричинила часте дихання та зрадливе зблідніння при думці про смерть старшого брата. – ви підтвердите мої слова. Кохання не вбиває заради кохання!
– Кохання не вбиває та заради вас я здатен на все. 
– Якщо помре Арфір, то помру і я!
– Ви погрожуєте мені, Луна? – погляд Темніана заграв цікавістю. – Ви ладні померти за брата аби не залишатись зі мною?
– Я ладна на все заради нього. – видихнула світла принцеса і вскинула підборіддя. – Я віддам своє життя в обмін на його. – попередила вона. – Я належу йому!
І цих слів було достатньо для того, щоб Темрява та її Тіні вийшли з себе та викликали засліплюючу емоційність маршала темної армії, який втрачав свій глузд поряд зі світлою принцесою. Луна вже встигла відійти від нього, направляючись до виходу, і зупинилась, коли стіна з Тіней перегородила їй шлях.
– Запам'ятай, ти належиш мені і тільки мені! – заревів спадкоємець Темряви. – Я даю слово, що ніколи не відпущу тебе! Я вбивав, вбиваю і вбиватиму всіх і кожного, хто подивиться на тебе і насмілиться зруйнувати наш союз! Запам'ятай, я завжди тримаю своє слово!
– Наші заручини буде розірвано. – ледве тримаючись на ногах, прошепотіла бліда принцеса, повільно витираючи білосніжною хусточкою кришталеву сльозу, що щойно зірвалась з її вій. – Ви не зможете змінити цього, ваша темність!
Молодший кронпринц Темної імперії упевнено підійшов зовсім близько до своєї біловолосої нареченої і на повні легені вдихнув її ніжний аромат. Світла принцеса пахла ледь відчутною мятою та трояндами. Тими чорними трояндами, що вперше змусили його подивитися на неї закоханим поглядом. Він не міг і не хотів її відпускати. Це тендітне створіння було всім для нього, всім тим за що треба боротися до кінця, всім тим за що можна віддати своє життя.
– Ти, – прохрипів принц, – тільки моя! – його сапфірові очі блиснули темрявою. – Моя! – повторив він стверджувально та власно.
Чорне сяйво його очей прохолодними хвилями темряви огортали її свідомість, змушуючи вірити йому знову і знову. Світла принцеса відчувала його всепоглинаючу темряву, що була нічим іншим, як проявом палкого кохання Темніана. Вона хотіла відповісти взаємністю і тримтячи від власних почуттів, була готова піддатися пориву і пригорнутись до володаря темряви. Але продовжувала стримувати себе. 
Вона розуміла, що іноді потрібно жертвувати чимось дорогоцінним. У її випадку йти проти сім'ї не було раціональним, тому вона готова була розбитися о рифи приреченності. Вихована в кращих традиціях світлих, жриця Світла та що несе життя розуміла безвихідь свого становища. Вона хотіла б втекти від своїх обовязків, але попри все своє бажання не могла цього зробити. Вона не могла просто все покинути.
Болісна напруга в тілі темного спадкоємця викликала чергову бурю ненаситного бажання володіти цією ніжною красунею. Він ніколи в житті не бажав нічого так сильно, як світлу принцесу, що продовжувала супротивлятися своїм почуттям. Темніан дбайливо торкнувся пальцями її щоки і нахилився до милого обличчя, щоб мати змогу зазирнути в її очі. Вона довірливо дивилась у відповідь, майже не дихаючи.
– Ти належиш мені. – видихнув Темніан в її губи і обережно поцілував їх. 
Його гарячі вуста ледве торкнулися холодних губ світлої принцеси, як вона здригнулася всім тілом і швидко зробила крок назад. Ні темний спадкоємець, ні світла принцеса не очікували такого повороту подій, адже кожен з них знав на що здатен і на що готовий піти. Кожен з них знав, що почуття протилежностей були сильнішими, ніж хтось міг уявити, але обовязок перед сімє’ю та імперією вносив свої корективи.
– Наші заручини буде розірвано. – повторила принцеса і рішуче відійшла убік від молодшого кронпринца, що буквально обпікав її своїм розгніваним поглядом. 
Він стояв на своєму місці, не поворухнувши і пальцем. Дозволяючи Луні виграти маленьку битву, та зробити величезну помилку в насуваючійся війні. Темніан провів закоханим поглядом світловолосу німфу, що сміливо тікала від нього, а коли вона зникла за закритими дверима, з силою стис рукоятку свого меча.
– Подивимось, що ви скажете завтра. 
Як тільки двері за спиною світлої принцеси зачинились, вона ледь не втратила свою свідомість від перенапруження, і притулившись плечем до стіни, поступово опустилась на коліна. Її тіло більше не було підконтрольне їй, воно заслабло і потребувало чогось більшого за ліки. Поцілунок Темніана був бажаним для Луни і вона готова була насолоджуватись ним та присмаком Темряви. Її Світло марніло без опіки його Тіней.
– Ясносвітла? – до жриці Місячної долини підбігли кілька ассасинів і не чекаючи на її відповідь, підхопили під руки та чимшвидше понесли до її покоїв.
Луну оглянули світлі маги, відскановуючи її фізичний стан та Світло, яке дивно себе поводило після зустрічі з володарем Темряви. Старійшини, які володіли знаннями стародавнього світу переглядались між собою, відмічаючи підозріле явище, яке не виникало серед світлих майже три сотні літ. Вони не мали права розмовляти з майбутньою істинною жрицею Місячної долини чи обговорювати стан світлої принцеси з нею персонально, тому дочекались приходу імператора Фірара.
– Доню, – імператор сів на край ліжка поряд з донькою і накрив її руку своєю теплою долонею. – чи темний маршал цілував тебе?
Питання було занадто відверте як для консервативних світлих, та потребувало негайної відповіді для старійшин. Імператор Фірар не бажав ставити під сумніви правильну поведінку своєї доньки, та мав запитувати те, що бажали поточнити маги. Адже їм було видніше і зрозуміліше. Луна дивилась на батька розгублено і її бліді щоки налились румянцем.
– Так. – зітхнула вона, відводячи погляд на білосніжні простирадла.
– Це все пояснює, – повідомив імператор Фірар, після того як одноокий старий з великим каптуром та шістьма пальцями на лівій руці відзвітувався перед ним, про те що було виявлено їхнім дослідженням.
– Що пояснює, тату? 
– Володар Темряви поставив на тобі свою мітку. Його Темрява скуштувала твоє Світло, воно знає яке на смак Блакитне Світло Життя. Воно не відпустить тебе. Так діє прокляття Життя та Смерті. 
– Та завтра на світанку все закінчиться. – відказала Луна, посміхаючись до батька, що продовжував хитати головою.
– Не треба було погоджуватись на це. Не треба було відпускати тебе до темних. Це я винен в усьому. – продовжував звинувачувати себе імператор Фірар, погладжуючи руку доньки. – Якби ваша матінка була з нами, то неодмінно знайшла потрібні слова для підтримки, але вона покинула нас. А я невзмозі захистити свою власну доньку, яка є символом Світла та його життєдайної сили.
– Ну що ви, тату. Ніхто не винен в тому, що молодший кронпринц має такий вибуховий характер. Ніхто не винен в тому, що ми дотримались умов договору, а вони ні. Завтра ми всі забудемо про все що сталось, завтра я повяжу себе з Місячною долиною і все буде так, як ми планували.
– Твій брат наказав посилити охорону. – повідомив імператор Фірар, торкнувшись своєю долонею щоки світлої принцеси. – Ми не дозволимо темному володарю отримати Світло, яке повинно освічувати Світлу імперію і живити усіх нас. Світлого життя, доню. – побажав він і ще раз оглянувши свою доньку, залишив її покої.
– Світлого Життя, тату. – прошепотіла вона у відповідь.