Розділ двадцять пятий

Розділ двадцять п'ятий. Кохання чи смерть.

– Кохання? – перепитав Темніан, дивуючись безглуздому запитанню. Він знав, що про це сумнозвісне «кохання» ведуть розмови простолюдини та жінки Світлої імперії, які вірять в те, чого не існує. Є бажання, є звичка, є материнська любов та братерська вірність, а от те слово, яке відповідає за мрії жіночих особин – це невловна примара.

– Кохання. – легко кивнувши головою, Луна чекала на відповідь, яка повинна була прояснити оману поглядів та відчуттів молодшого кронпринца Темної імперії.

– Це те, що люди називають свою незмогу жити один без одного. Свою звичку бути разом.

– Що для вас, найтемніший князю, означає це слово? – не відступала Луна, провокуючи Темніана на заглиблення відповіді.

– Ви вважаєте, що між нами не існує цього кохання? – Темніан посміхнувся, переймаючи на себе першість у розмові.

– А ви?

– Ще донедавна ви були впевнені, що між нами є це примарне кохання. – підліткова насмішка в словах Темніана не викликала ніяких емоцій на спокійному і занадто стриманому обличчі світлої принцеси. Його Темрява сколихнулась від усвідомлення стійкості світлої та все ж не виказала себе активністю.

– Ми були на вашій території. Задля виживання я мала погоджуватись на те, що мало сенс.

– Задля виживання. – повторив Темніан. – Ви погодились на те, щоб стати моєю нареченою задля виживання?

– Так. – кивнула Луна. – Ви ж самі, найтемніший князю, говорили про те, що наші заручини стратегічно важливі для дотримання умов договору та моєї безпеки на території Чорного замку.

– То дотримуйтесь цих умов. – сухо відказав Темніан, пропалюючи світлу принцесу цинічним поглядом.

– За умовами договору, як вам відомо, найтемніший князю, я повинна була обрати одного з претендентів наприкінці другого тижня, та ви вирішили за мене.

– Я вирішив за вас, щоб скоротити ризики вашому життю, а ви порушили домовленості.

– Я була не перша в цих порушеннях, – нагадала Луна, ледь стримуючи тремтіння в тілі та голосі. Вона відчувала, що чим довше Темніан дивиться на неї своїми чорними сапфірами, тим важче їй тримати свою оборону. – Ви не бажали наших заручин в перші дні мого перебування у Чорному замку, та після магії Злиття ви, найтемніший князю, змінили свою думку.

– Ви вважаєте, що на мене впливає магія?

– Магія чи ваші Тіні. – вона знизала плечима. – Кохання не виникає на порожньому місці з нічого. Один поцілунок не може викликати кохання. Та й справжнє кохання має в собі милість, – Луна замовкла. Очі Темніана спалахнули Темрявою і вся кімната відреагувала на цей сплеск яскравим осліпливим Світлом.

– Я помилував Хантеші, коли ви благали про це. – нагадав Темніан, крізь відчутний біль в тілі, викликаний світлою магією та відчайдушною люттю Тіней.

– З вашої ласки я потрапила до Пекла.

– І я не виправдовую себе за те, що вам довелось пережити завдяки моїм принципам. Та ми з вами вже подолали ті часи.

– Це все залишилось в минулому.

– Тоді погодьтесь на наше майбутнє. – Темніан простягнув до обличчя Луни свою руку і майже торкнувшись її шкіри своїми пальцями, – погодьтесь на наші заручини.

– Я не можу цього зробити. – відказала Луна, викликавши різкий рух його руки. Молодший кронпринц темних відмовився від того, що збирався зробити. – Ми не владні над нашим майбутнім. Ми належимо до різних світів, які не повинні змішуватись. Занадто висока ціна за таке примарне кохання створене магією.

В очах світлої принцеси було те, чого Темніан не помічав раніше. В її очах був Всесвіт, в її очах була безодня і він вже повністю розумів, чому Темрява та Тіні так тягнуться до Світла. Йому не вистачало стриманості для того, щоб не піддаватись на бажання притягнути до себе біловолосу німфу та поцілувати її п'янкі вуста. Та прохолодні слова світлої повертали його в реальність, викликаючи жагу до вбивства.

– Темна імперія отримала перемир'я та союзників. Все інше не важливо.

– Не важливо? – здивувався молодший кронпринц Темної імперії.

– Стародавня магія Злиття занадто сильна. Вона як отрута посилює ваше ментальне божевілля. Та все це зникне, коли я прив'яжу себе до Місячної долини та стану верховною жрицею.

– Зникне? Так це називають світлі? Зникнення? – хижа посмішка з'явилась на губах Темніана. – То ви готові вбити аби позбавитись від почуттів?

– Вбити? – здивовано перепитала Луна. – Про яке вбивство ви говорите, найтемніший князю?

– Чи пояснили вам, які наслідки будуть для того, хто не позбувся мітки Злиття за своєю згодою, а був позбавлений неї, чи як в нашому випадку був залишений?

– Холод. – тихо вимовила світла принцеса.

– Смертельний холод. – виправив Темніан. – Якщо це справжнє кохання, то того, хто залишився пов'язаним магією Злиття, чекає Смертельний Холод.

– Світлі маги цього не допустять. – схвильовано відказала Луна, не бажаючи вірити в припущення Темніана. – Це магія, а не кохання. Занадто багато вбивств було скоєно. Я ще раз перепитаю магів про наслідки, якщо це вас заспокоїть.

– Я заспокоюсь, коли отримаю офіційне підтвердження наших заручин від світлої сторони! – відказав Темніан, відчуваючи, як світла принцеса втрачає сили тримати свою оборону проти їхніх почуттів, які виникли між ними. – Тоді, коли моя наречена повернеться зі мною до Чорного замку.

– Цього не буде. Наші заручини буде розірвано попри ваше чи моє бажання. Ми повинні дотримуватися політики імперій і бути відданими їм. Ми належимо різним світам, і повинні належати їм.

– Ми належимо одне одному. – голос Темніана, як і всі його м'язи, був напруженими.

– Я належу Місячній долині. – зітхнула Луна. – Ви під впливом магічної омани, ви не кохаєте мене, найтемніший князю. Ви не маєте милості, на яку здатне справжнє кохання. 

– Ви говорите словами вашого брата. Світлий кронпринц застеріг мене, що не дозволить вам вирішувати самостійно. Можливо мені треба вбити його, щоб на вас не було тиску?