Розділ двадцять третій

Розділ двадцять третій. Світло, що володіє Темрявою.

Коли у Першосвіті почали з'являтись нові раси та народності, світлі й темні зрозуміли, що більше не будуть одноосібно панувати на цих землях. Хаотична магія внесла корективи у життя і постійно підтримувала інтригу, погрожуючи створенням нових порталів та приведенням нових істот у цей вимір. На поверхні все ще панували маги Світла і Темряви, які молились своїм Богам та знали про існування Демонів. Вони ділили території з поселеннями прибулих з іншого виміру істот, які називали себе істинними носферату і були безсмертними та трималися якомога далі від людей.

На гірських схилах оселились світлі ельфи – найвродливіші істоти серед усіх відомих, та від того не менш хижі й зверхні до інших рас. Як маги Світла мають в противагу магів Темряви, так світлі ельфи мали свою протилежність у вигляді темних ельфів, які оселились на території Далеких земель і вороже ставились до усіх, окрім носферату та «маленьких людей».

На холодних територіях панували сіверяни – люди-велетні, які майже втратили здатність до магії, натомість отримали силу та броню, яка захищала їх від магічного впливу. У Пустелях прижились люди зі здатністю до перетворень у тварин, а на Випалених землях розквітало королівство носіїв Смерті. Були й інші раси, які з'явились у Першосвіті та з роками ужились з панівними більшостями, тримаючи себе поодаль від усіх, адже безмежні території дозволяли приймати нові заселення.

А ось у водах було своє життя. Холодне, темне, містичне. Це життя захоплювало і за своєю сліпучою красою вело протистояння за першість зі світлими ельфами. Люди моря чи Діти моря рідко підіймались на поверхню, і ще рідше дозволяли іншим наближатись до свого підводного світу. Вони були безжальними до заблукалих мореплавців та оскаженілих цікавістю науковців, вони не визнавали влади над собою ні магів, ні володарів земель.

Діти моря, як і більшість істот яких привела у Першосвіт Хаотична магія, вважали себе спостерігачами у боротьбі Світлої та Темної імперії проти Відступників. Вони також як і інші створіння не бажали брати участі у чужих війнах, підтримуючи порядок і винищення монстрів на своїх територіях. Діти моря були частиною Темряви, хоча Пітьма моря все ще залишалась вільною від володаря.

Темніан відчував, що дістатись до світлої принцеси буде надскладно як для людини, яка залежала від кисню. Та все ж він продовжував розводити руками та відштовхуватись ногами від невидимої та такої відчутної субстанції. Глибина його не могла налякати ні холодом, ні пітьмою. Навіть тиск, який повинен розплющити кожну істоту, яка наважилась вдертися до глибин моря, не міг нашкодити маршалу темної армії, якого охороняла Темрява. Він був захищений наскільки це було можливо.

Та складність полягала в тому, що людина, хоч і наділена магією, не могла самостійно дістатись до того місця на яке затягнуло світлу. Темніан не міг повноцінно користуватись владою над Тінями й Темрявою, адже левова частина огортала Луну, яка потребувала цього більше за нього.

Вже за мить другого гостя, який намагався проникнути на заборонену територію, оточили морські охоронці. Це були лацедони. Вони завжди першими реагували на чужинців та неспокій води. Вони були агресивними й ніколи не вели перемовин, якщо з ними поряд не було істинних представників Дітей моря. За легендами, що ходили поміж людей, лацедони були народжені від сирен, вкушених носферату, вони були ланцюговими псами в істинних і слухались лише своїх господарів.

Темніан встиг нарахувати зо три десятки очей, які палали різними кольорами поміж глибинної темряви. Вони скалили свої гострі акулячі зуби й видавали звуки схожі з шипінням змій, які через води нагадували трубний клич. Їхні одноманітні жилясті тіла були вкриті лускою, а на руках і ногах проглядались утворення, які походили від риб'ячих хвостів. Між пальців були перетинки, а в підребер'ї та на шиї роздувались зябра. Це були спотворені копії сирен, які втратили своє розкішне волосся та досконалу вроду, перетворившись на оскаженілих відлюдників. Зброї охоронці не мали, та мабуть і не потребували, адже їхні кігті могли зарадити їм не гірше за зброю.

Коли зліва на Темніана накинувся один з лацедонів, він зміг проконтролювати себе та свою Темряву. Не дозволивши нападнику нанести собі жодної подряпини, при цьому зберігши кисень у легенях, він різко відсахнувся вправо, захопивши зненацька іншого лацедона. Обхопивши його своїми руками, Темніан встромив пальці лівої руки у його зябра, викликаючи завивання усіх його побратимів, що відчували на собі цей біль.

– Досить. – в голові Темніана почувся мелодійний голос, що був знайомий йому з дитинства. – Відпусти його, тіньовик!

Тіньовик – той, хто володіє Тінями. Так Темніана нарекла сирена, з якою він зустрівся тоді, коли ще мав бажання подорожувати та був відкритим для всього нового і невідомого. Так його знали у морській Пітьмі, так його відчували Діти моря.

– Тіньовик, ти втрачаєш час. – нагадала сирена, щойно з'явившись за спиною Темніана. Вона торкнулася плеча молодшого кронпринца, зчитуючи з нього насиченість киснем. – Ти прийшов за своїм Світлом, тому не витрачай такого дорогоцінного часу.

Слова сирени вплинули на Темніана. Він різко витягнув пальці з зябер лацедона і з силою відштовхнув від себе. Той нагородив його кровожерливим поглядом та все ж не наважився мститися, копіюючи своїх побратимів, які заспокоївшись, поступово відпливали трохи далі від своєї королеви та її гостя.

– Дихай, Тіньовик. – відлуння дівочого голосу в голові Темніана було закріплене поцілунком.

Королева Дітей моря виглядала замолодою за нормами людей, на вигляд їй було не більше тринадцяти – чотирнадцяти літ. Вона була мініатюрною, майже одного росту зі світлою принцесою, мала тонкі загострені риси обличчя та худорляву тілобудову, та все ж була казково вродливою. Її округлі очі золотаво – коралового кольору немиготливим поглядом закохували у себе, зачаровували та гіпнозували. Довге волосся відігравало усіма відтінками зеленого та блакитного, а на сонці змінювало свій колір. Довгий темно – зелений хвіст виблискував своєю осяяною лускою та змієподібно колихався під багатошаровими спідницями білосніжної сукні. На голові та тілі чи у руках у королеви не було жодного королівського атрибута, окрім рясного візерунка, який спалахував при кожному подиху сирени.