Розділ двадцять другий

Розділ двадцять другий. Діти моря та спотворена Темрява.

Стародавня магія не працює так, як ми уявляємо. Вона має силу над серцями, які готові сприймати її, які готові коритися їй, які не мають сили та бажання супротивитись їй. Та якщо серце сповнено надіями та рішуче відторгає вплив чужорідного втручання, ніяка магія не зможе цього змінити. Вона може поневолити, одурманити, засліпити, та ніколи не підкорить серце в якому зародились справжні почуття.

Слово – це магія іншого рівня. Словом можна проклясти, наврочити нещастя та вбити. Певні слова вимовлені у правильній інтонації та зі специфічними наголосами повинні залишатись таємними. Слово Світла має силу зцілювати та повертати до життя, як слово Темряви має здатність знищувати життя і прибирати усі болі й страхи. Кожне слово має значення! Кожне слово наділене магією.

Луна дивилась на маршала темної армії й все ще не розуміла, що щойно сталося. Вона промовила слова, які не повинна була говорити жриця Місячної долини. Вона повторила слова, які не повинні були вимовляти ні світла принцеса, ні молодший кронпринц. Та було запізно, вони вже зробили те, що зробили, і невідомо які будуть наслідки таких обіцянок.

Темніан не впізнавав себе, але був задоволений тим, що його Темрява заспокоїлась. Він знав, що зробив крок у вимір, в якому ніколи не бував раніше і можливо з часом він пожалкує про це. А поки що він насолоджувався довірою біловолосої німфи, яка змінилась в його очах. Він вже не вбачав в цій дівчині загрози, вона вже не викликала огиди й виглядала надзвичайно вродливою.

– Чи відомо вам, найтемніший князю, – голос Луни був тихим і схвильованим. – що станеться, якщо один з нас порушить обітницю? Які наслідки несе ця магія?

– Я не маю повноцінної відповіді на ваше питання. – спокійно відказав Темніан, все ще тримаючи руку світлої принцеси. – Я знаю темну частину магії Злиття, та існує її світла частина, яка відома магам вашої імперії. Можливо вони можуть доповнити мої знання і тоді я відповім на ваше питання. – він перевів подих і продовжив. – З того, що мені відомо, на порушника чекатиме болісне руйнування як фізичне, так і психічне. Ця магія базується на крові та таємному слові, тому матиме фатальні наслідки для того, хто наважиться порушити дану ним обітницю.

– Чи можливо буде анулювати цю магію?

– Я так швидко набрид вам? – посміхнувся Темніан, приємно здивувавши світлу принцесу, яка не очікувала побачити холодного маршала темної армії усміхненим.

– Ні! – заперечила вона, розширивши зіниці. – Це неможливо.

– Не можливо? – перепитав Темніан, і його губи розтягнулись ширше. – Не випробовуйте мене, ясносвітла Луна.

– Я не правильно висловила свою думку. – зітхнула Луна, сором'язливо відводячи погляд. – Я не мала права так говорити.

– Ви не маєте права соромитись своїх думок. – заспокоював Темніан, здогадуючись, що попри консервативні манери світлих, Луна все ще залишалась вразливою та необізнаною дівчиною, яка піддавала сумніву свою поведінку. – Зі мною ви можете говорити вільно і питати усе, що вам завгодно. Не можу обіцяти, що знайду усі відповіді на поставлені питання, але спробую.

– Я можу запитати про цю магію в Арфіра, – відказала Луна, згадавши про обізнаність свого брата в таких питаннях.

– Давайте не будемо забігати наперед. Вам не потрібно турбуватись про наслідки. – Темніан прибрав руку і повернувся на своє місце, – Віднині ми з вами пов'язані, і ніхто та ніщо не стане на заваді нашим імперіям дотриматись домовленостей.

– Чи можна вважати, що це і є наші заручини? – запитала світла принцеса, легенько потираючи своє зап'ястя. – Здається я порушила правила Світлої імперії. – важко зітхнувши, вона знов подивилась на молодшого кронпринца.

Темніан здивовано звів брови. Він все ще не міг зрозуміти такої правильності світлої принцеси і її небажання зупинити свої муки. Та вона вже встигла зайняти місце в його серці й він відчував, що йому не байдужі її переживання. Колись цинічний і холодний маршал темної армії, який не бажав мати нічого спільного зі світлими та досить різко поводив себе з їх принцесою, майже жалкував про це. Адже змінилось не лише його ставлення до Луни, змінився він сам.

– Ви нічого не порушували, Луна. – ствердно відказав Темніан. – Ви не вмієте порушувати правил. Чого не можна сказати про мене. Смію запевнити вас, що єдиним порушником якихось правил є я!

– Чи повинні ми сповістити імператора та імператрицю?

– Не треба поспішати. Насолоджуйтесь цим моментом. Я сам повідомлю їх.

– Чи ви зміните ваше попереднє розпорядження? – поцікавилась Луна, відчуваючи впевненість та довіру до рішення молодшого кронпринца, який був досвідченим стратегом.

– Яке саме?

– Про те, хто може спілкуватись зі мною.

Темніан не поспішав відповідати, розглядаючи обличчя вже своєї нареченої. Йому подобались ніжні риси та тендітні м'які лінії, які нагадували фарфор Холодних земель. Він впіймав себе на думці, що ніколи раніше не бачив такого чистого блакитного кольору очей, і не одразу помітив цього. Він мав змогу дивитись в очі світлої принцеси безліч разів, але ніколи не помічав наскільки вони глибокі та чарівні. А шовковисте волосся, яке мало кілька відтінків та змінювалось від кількості освітлення довкола, надавало світлій принцесі особливого шарму.

– Я подумаю про це. – пообіцяв він. – Як тільки буду впевнений в тому, що в вашому оточенні немає щурів.

– Ви не довіряєте навіть своєму братові?

– І вам краще робити те саме.

– Але ж старший кронпринц має обов'язки й, – світла принцеса не встигла озвучити свою думку, стурбованим поглядом подивившись на занепокоєного воїна, що щойно з'явився.

– Маршале! – звернувся він, стукнувши себе в груди. – ви потрібні в стайні. Ваш кінь поводить себе дивно.

– Дивно? – перепитав Темніан, підозріло оглядаючи підлеглого. – Як саме?