Розділ девятнадцятий

Розділ дев'ятнадцятий. Бал Темряви.

Луна відчула як хтось чи щось торкається її обличчя і розплющила очі. В повітрі зависли аромати трав та прянощів, що мали ледь помітну гіркоту чорних троянд. Сутінкове освітлення кімнати не давало можливості світлій принцесі одразу зрозуміти де вона знаходиться. Але розкішні завіси з чорного шовку та золотаво-червоні візерунки наводили на думку про імператорські покої, в яких їй доводилось прокидатись.

– Мосьпані, як ви себе почуваєте? – запитала Альта, віддавши Зірі вологий рушник, яким вона протирала обличчя та шию світлої принцеси, де залишились залишки слизу Хантеші.

– Вже краще. – видихнула Луна і перевівши очі на Червоного сліпця, що стояв позаду служниць, ледь чутно запитала. – Темніан?

– Маршал розв'язує проблеми зі зрадниками. – відказав мисливець на монстрів і вклонивши голову, відступив на крок в сторону, дозволяючи головному цілителю підійти до світлої принцеси.

– Як довго я знаходилась без свідомості? – Луна продовжувала дивитись на Альту, допоки чоловік з синіми колами під очима перевіряв пульсацію на її руці.

– Від моменту як ви повернулись до Чорного замку минуло три години. І ви знаходились у стані сну. – відказала Альта. – Вам ще потрібно відпочивати, мосьпані. Ви занадто ослабли у лігві Темряви.

– Можливо, – задумалась світла принцеса і лишень зараз відчула Світло, яке нещодавно втратила.

Торкнувшись шиї й вилиць, Луна зніяковіла, усвідомлюючи, що повернулось до неї у вигляді старої прикраси. На тоненькому ланцюжку висів теплий кристал, який залишив їй Арфір задля підтримки. Світло Життя підтримувало жрицю Місячної долини й мало значення для неї та її брата. Та для того, щоб зберегти таємницю істинної Блакитного Світла, молодший кронпринц був змушений позбутися від нього, жбурнувши прикрасу у морські води.

– Як так сталося? – Луна стиснула кристал рукою і знов звернулась до Червоного сліпця, який знав таємницю світлої принцеси. – Що я повинна знати про повернення Світла Життя?

– Маршал віддав його мені та наказав надягти на вас, мосьпані. – відказав Червоний сліпець. – Усі подробиці знає лише він.

– Але ж, – світла принцеса замислилась на кілька секунд, – я пам'ятаю, як маршал жбурнув кристал у море. Його не можливо було б знайти.

На обличчях Зірі та Альти з'явились посмішки.

– Ви зовсім не знаєте маршала, – відказав Червоний сліпець, відчувши настрої дівчат, – морські глибини – це Темрява, а Темрява завжди підкорюється своєму володарю. Для маршала не існує нічого не можливого.

– Напевно це так. – видихнула Луна і подивилась на вхідні двері, що щойно відчинились.

– Моя ясносвітла дитино! – вигукнула імператриця Фірра, увійшовши до покоїв. Вона задоволено посміхалась і підійшовши до ліжка, оглянула обличчя світлої принцеси, що все ще було зблідлим. – Я так рада, що ви повернулись до нас! Я не могла знайти собі місця, майже втратила здоровий глузд, – вона присіла на край ліжка і відмахнулась рукою до цілителя, дозволяючи йому піти. – Як вам вдалось вижити посеред лісу? Як ви змогли витримати натиск Темряви, моя бідолашна? – помітивши, що світла принцеса утримує рукою кристал Світла Життя, який за словами молодшого кронпринца було зруйновано для зцілення його коня, Фірра нахилилась вперед. – Мій молодший син справжній Диявол. – зітхнула вона. – Але у нього є серце. Я знаю для чого він скористався магією Злиття, – пошепки продовжувала імператриця Темної імперії. – Я знаю, хто ви є насправді, моя ясносвітла дитино! Я знаю.

– Знаєте? – перепитала Луна, не в змозі відвести від темної володарки своїх здивованих очей.

– Можливо я не найрозумніша жінка в імперії чи Першосвіті, – весело відказала імператриця Фірра, – та я вмію спостерігати й знаю свого сина. – вона на мить запнулась на думці про Темніана, – я знаю, що заради імперії Темряви він готовий піти на все, навіть на захист світлої та її істинного Світла.

– Вибачте, що нам довелось утримувати це в таємниці.

– Йой ні, моя люба! Вам не треба нічого нікому пояснювати, а тим більше просити вибачення! Головне, що ви цілі та неушкоджені. Тепер усе стає на свої місця і набуває сенсу. – Фірра посміхнулась до світлої принцеси та встала з ліжка. – Відпочивайте, моя люба! Фізично ви повністю зцілені, але заслабкі ментально.

– Найтемніша, – звернулась Луна, зупиняючи імператрицю на пів кроку. – чи можливо продовжити те, що ми розпочали? Я хочу продовжити зустрічі з претендентами.

– Ох уже ці світлі! – зітхнула імператриця, обсмикнувши верхню спідницю своєї криваво-чорної сукні. – Справи імперій нікуди не подінуться, тому відпочивайте, ясносвітла! У нас ще є достатньо часу для того, щоб ви змогли зробити свій вибір! – перевівши подих, вона подивилась на служниць. Дівчата стояли поряд з Червоним сліпцем і уважно слухали розмову, і вони не могли нічого порадити імператриці, яка повинна була повідомити світлій принцесі про втрату одного з кандидатів. – лорда Смеркфєррі було визнано зрадником імперії. Вирок було приведено у виконання негайно, тому звільнилось одне місце у списку кандидатів на місце вашого нареченого.

– Це зробив маршал? – припустила Луна.

Імператриця Фірра мовчки кивнула у відповідь і майже біля дверей повідомила ще одну новину:

– Я порушила наказ імператора і відправила звістку вашому братові. Тепер доля перемир'я знаходиться в його руках.

– Мій брат не буде приймати поспішних рішень. – завірила світла принцеса, проводжаючи імператрицю сумним поглядом. – Він не зробить цього.

Ранком наступного дня Луна повернулась до своїх покоїв, не маючи бажання займати ліжко імператриці Фірри, що так доброзичливо дозволила користуватись ним. Слизу Хантеші на шкірі світлої принцеси майже не залишилось, як і ран після проходження тіла гіллям, синці та садна були замасковані трав'яними пудрами, а болю чи слабкості не відчувалось.

З поверненням Світла Життя Луна була сповнена сил та прагнула завершити офіційні церемонії, щоб мати змогу повернутись до Місячної долини й забути про дні проведені в Темній імперії, забути про страхи та біль, забути про морок Темряви. Та головне, світла принцеса прагнула забути назавжди серцебиття Диявола, який зміг залишити в її душі смуту.