Розділ сімнадцятий

Розділ сімнадцятий. Темрява, що згасила останнє жевріння Світла.

Вищир кинджалоподібних зубів – перше, що побачила світла принцеса, випускаючи останні крихти свого Світла. Шкіряні ніздрі роздувалися у ритмі з важким диханням монстра, який був господарем лісу та його непоборним правителем. Породження первинної Темряви, дитя Хаотичної магії та істота здатна жахати усіх і кожного, хто осмілиться назвати її.

Хантеші.

Звір дивився на біловолосу німфу, яка втрачала здатність створювати Світло і стікала кров'ю від поранення після невдалого падіння. Його червоні очі залишились єдиною ознакою кольору в чорній темряві, що оповила останнє жевріння Світла. Очі дикого хижого монстра були сповнені безжальним холодом та нескінченністю смертельного сну.

Луна вже майже не відчувала себе і не могла поворухнути й пальцем. Біль, що спалахами повертав її до реалій, не даючи змоги забутися, виїдав праве підребер'я. Вона відчувала щось чужорідне у своєму тілі та не мала сил для того, щоб перевірити цю підозру. Її очі поступово втрачали здатність бачити, повіки наливались важкістю, а життя швидко залишало жрицю Місячної долини в обіймах її величності Смерті.

Тим часом в Чорному замку проходила нарада імператора Шаура з його повіреними та радниками. Звістка про втрату світлої принцеси стала важким ударом по репутації панівного імператора та здатності його стратегів планувати захист не лише монарших осіб, а підданих імперії в цілому. Вельможі, що прибули до імператорського двору на бали, які проводились на честь світлої, були відверто незадоволені тим, що сталося, й собі почали проводити приватні перемовини.

Вплив вельмож був безперечним і мав вагу у зміщенні влади. Імператорські скарбниці та армія темних спиралися на внески та підтримку шановних родин та їх бізнес, тому втрата світлої принцеси була фатальною помилкою для Шаура.

Імператриця Фірра також брала участь у нараді, висловлюючи свої думки з приводу ситуації та наслідків, які потягнуться слідом і призведуть до масштабних бунтів та відкритої війни зі Світлою імперією.

– Я вирушу на пошуки світлої принцеси. – нахилившись до свого генерала, Червоний сліпець опустив голову, не маючи бажання пробачати собі слабкості та не дозволяючи нікому виправдовувати свого професійного провалу.

– Ні. – заперечив генерал Дарріо, повернувшись до вартового світлої принцеси. – Кілька годин нічого не вирішать. – голос чоловіка був тихим, та попри тотальний спокій виказував занепокоєння.

Поки один з представників вельмож жалівся на бунтарські хвилі та настрої, що вже не перший рік підбурюють панство на повстання проти трону, генерал Дарріо та його друг і товариш по зброї обговорювали можливості рятування світлої принцеси. Генералісимус Астан також повернув голову до Червоного сліпця, розуміючи стан нікчемності та відчуття провини мисливця на монстрів та його бажання виступити на пошук втраченої світлої принцеси.

– Треба дочекатись маршала. – відказав він. – Ти сам не зможеш її знайти в хащах. І ти це знаєш краще за мене чи когось іншого.

– Чим довше ми чекаємо, тим менше шансів на порятунок. – важко зітхнув Червоний сліпець. – Я маю більше шансів віднайти її сліди якщо піду зараз. Я був у лісових хащах, я зміг вижити раз, зможу і вдруге.

– Ти матимеш більше шансів померти, переступивши поріг чужого дому. Те що тобі пощастило вижити раз, не гарантує виживання вдруге! – відрізав генерал Дарріо. – Якщо світла принцеса жива, то вона зможе якось вижити. Темрява та її породження не нападатимуть на те Світло, яке має в собі жриця Місячної долини! – нагадав він про таємницю, що була відома лиш кільком особам. – Якщо ж вона мертва, то ми знайдемо її тіло рано чи пізно.

– Якщо вона отруєна, як сказав король Пустоші, – перехопивши слово, генералісимус Астан підніс до рота люльку та вдихнув аромат табаку. – то ніхто не буде зачіпати її, тому світла принцеса буде в цілковитій безпеці.

– Вона не була отруєна! – ствердно сказав Червоний сліпець, привернувши до себе увагу усіх присутніх, адже перевищив норми дозволеного, підвищивши свій голос.

– Ти хочеш сказати, що ми збрехали? – зі свого місця встав лорд Смеркфєррі, граючи жовнами обличчя та стискаючи пальці в кулаки. – Тиии, – протягнув він, – той, хто не зміг захистити юну принцесу від загрози?! Який ти мисливець на монстрів і охоронець, якщо так легко був осліплений і втратив з виду довірену монаршу особу? – кілька представників вельмож задоволено розтягнули губи в хижих посмішках, беручи до уваги інформацію озвучену королем Пустоші. – Якщо імператор призначає таких слабких особин на захист важливих персон, то як ми маємо довіряти таким воїнам свої кордони?

– Наш любий лорде, – втрутилась імператриця Фірра, не маючи ні терпіння, ні змоги промовчати. Жінка також підвелась зі свого стільця і розправивши плечі, гордо підняла голову, вдивляючись своїми гранатовими очима в очі короля, що мав права на трон. – ніхто нікого не звинувачує! Допоки світла принцеса не повернеться живою чи мертвою, – на останньому слові очі імператриці блиснули ненавистю до усіх чоловіків, що геть забулись про вік та стать монаршої особи, яка потрапила до непрохідного лісу. – допоки ми не знайдемо ознак чи підтвердження її отруєння, ніхто не буде звинувачений!

– Ви як дружина і як половина правління підете на все, аби не дати правді вийти назовні. – хмикнув король Пустоші, показуючи своє справжнє ставлення до імператорського подружжя. – Ви боїтесь втратити владу та довіру народу.

– А ви явно не бажаєте знайти відповіді на всі питання. – на захист імператриці виступив генерал Дарріо. – Дуже багато збігів, лорде! Ви прибули до імператорського двору і світла принцеса дивним чином потрапила до забороненої зони, після того, як ваш сюрприз-подарунок зламався! А зараз ви намагаєтесь довести некомпетентність правління нашого імператора?

– Так. – погодився король Пустоші, посміхаючись до усім відомого друга імператора Шаура та наставника маршала темної армії. – Я не буду удавати, що мені все одно, якщо випала така нагода. Я маю право піддати сумніву правління нині панівного роду, адже маю імператорську кров та право наслідування трону!