Розділ шістнадцятий

Розділ шістнадцятий. В обіймах породження Темряви.

Не встигла Луна вкласти свою руку в долоню старшого кронпринца, як відчула мільйони маленьких павучків, що обплели її у свою павутину. Електричний струм пробігся тілом світлої, і випустив вихор неприборканих емоцій, коли її руку перехопила рука короля Пустоші.

– Вона не танцюватиме з вами! – хмикнув лорд Смеркфєррі, і владним рухом притягнув світлу принцесу до себе.

– Що ви собі дозволяєте?! – обурився старший кронпринц.

– Те, що може собі дозволити король!

– Ви король в Пустоші, – прогарчав Марселіан, продовжуючи тримати простягнуту руку. – а в Чорному замку ви всього лише лорд! Тому не примушуйте мене, опустити вашу гідність на очах у шановного панства, яке так чи інакше вирішує як довго буде ваше правління!

– Ваше право, кронпринце! – відказав король Пустоші, і переможно посміхнувся. – Ви маєте право показати усім своє справжнє обличчя, допоки не прийшов маршал.

– Мій любий королю, що коїться?! – запитала імператриця, округливши свої очі. Вона подивилась на свого старшого сина і на світлу принцесу, яка виглядала збентеженою неналежним поводженням з її монаршою особою. – Моя ясносвітла дитино, чи ви в порядку? – Луна ледве посміхнулась у відповідь. – Ці темні зведуть мене з розуму!

– Я не збираюся поступатися вам! – прогарчав Марселіан і взявши світлу принцесу за руку, повів її у центр зали, де вже вальсували з десяток пар.

Старший кронпринц мовчки поклав одну руку на талію Луни, а другою стиснув її долоню, відвівши руку в сторону. Першу хвилину вони кружляли в танку, не відриваючи очей один від одного. Великі та глибокі очі Марселіана горіли пристрастю та відвертим бажанням. Губи ні на мить не приймали рівну смугу, переможно виблискуючи білизною. Та в очах світлої принцеси був смуток. Вона попри всі намагання, не могла забути відомості про ніч Спустошення, і поведінка старшого кронпринца постійно нагадувала про це. В її очах цей вродливий чоловік був занадто зухвалим і мав амбіції, які не підкріплювались ні індивідуальною метою, ні потребами імперії.

– Ви гарно тримаєтесь, моя Луна. – порушивши тишу, Марселіан нахилився до світлої принцеси. – Ви виглядаєте особливо чарівно, коли знаходитесь поряд зі мною.

– Ви вправно ведете, найтемніший князю. – пропустивши мимо вух недоречні компліменти та фамільярне звернення, Луна відвела голову назад, намагаючись тримати дистанцію.

– Де ви так довго перебували, моя Луна? – запитав Марселіан, сильніше притискаючи тіло світлої принцеси до себе. – Намагались ігнорувати мене?

– Ніяк ні, найтемніший князю. – відказувала світла принцеса, відчуваючи на собі допитливі погляди темних вельмож та панства.

– Чи мій молодший брат має владу над тобою?

– Ні, найтемніший князю.

– А цей король Пустоші? Він сподобався тобі?

– Найтемніший князю, – зітхнула Луна, відчуваючи запамороку та підступну хвилю спазму в животі, що могла викликати нудоту. – я не можу обирати когось до завершення терміну мого перебування у Темній імперії!

– Невже ти й справді вишукуєш когось кращого за мене? – здивування змішане з обуренням на обличчі старшого кронпринца було неприхованим. – Мій молодший брат ніколи не погодиться на укладання шлюбу зі світлою, але я не він. Я по вуха закоханий у тебе, Луна!

– Музика зупинилась. – відказала світла принцеса, зупиняючись та не бажаючи продовжувати таку відверту розмову. – Дякую за танок, найтемніший князю.

– Марселіан. – видихнув старший кронпринц в її обличчя. – Досить вовтузитись з етикетом та правилами!

– Так не можна. – зітхнула Луна і повільно прибрала свою руку з рук старшого кронпринца та відступила від нього на кілька кроків. – Нам з вами не можна виходити за рамки офіційності.

– Нам можна все! – хижо посміхнувся Марселіан і незадоволено подивився на імператрицю, яка щойно підійшла до них.

– Моя ясносвітла дитино, – звернулась Фірра, обійнявши світлу принцесу, – вам необхідно відпочити. Не потрібно виснажувати себе. – Луна з вдячністю подивилась на неї й з великим задоволенням погодилась на цю пропозицію. – Завтра продовжите танцювати та спілкуватися з претендентами на місце вашого нареченого.

– Темних літ, найтемніший князю! – побажала світла принцеса, не дивлячись в очі старшого кронпринца, що просто пожирав її своїм похітливим поглядом.

Наступні два дні Луна провела в безперервних зустрічах з претендентами на її руку. Триденний бал був занадто довгим і сильно відрізнявся від кількох поспіль балів які проводились у Світлій імперії. Різниця була в тому, що бали світлих мали свій час та місце, тоді як у темних це поняття було відсутнім. Гості, скликані до Чорного замку, могли й не лягати спати, проводячи увесь час у танцях та споживанні напоїв з делікатесами.

Імператриця Фірра цього разу пильно слідкувала за тим, щоб світла принцеса не перевтомлювалась та не залишалась з жодним з темних наодинці. Вона часто блукала колами чи розмовляла з підданими неподалік від світлої підопічної. Контролювала теми розмов та зацікавленість в підтримці діалогу. Відповідальність за задовільний стан світлої принцеси зростала з кожним днем.

Імператору Шауру надіслали кілька доган зі Світлої імперії, з уточненням: якщо зі світлою принцесою знов станеться якась прикра ситуація, то світлі розірвуть договір і без обговорень повернуть додому їх жрицю. І головним аргументом в таких заявах були світлі ельфи. Гірський народ виступає союзником імперії Світла і готовий на все, аби повернути істинну жрицю Світла до Місячної долини.

Ситуація з Відступниками на теренах Темної імперії постійно загострювалась. Чутки про те, що Чорний замок був під нападом і завдяки маршалу темної армії вистояв, не втративши свою оборону, розлетілись швидко. Усі ті прикрості, про які говорилось в доганах від світлих, мали під собою підґрунтя. Та навіть якби не шпигуни чи перекази всього, що коїться зі світлою принцесою, то останній візит незваних гостей, говорив сам за себе. Світлі ельфи знають щось, про що не знають темні, і вони будуть вимагати повернення жриці Світла.