Розділ пятнадцятий

Розділ п'ятнадцятий. Чи то Світло, чи то Темрява.

Відступники полювали на жриць Світла, бо були ознайомлені з їхньою силою та здатністю лікувати одурманених. В більшості своїй, армія Відступників мала отруєних магією простих смертних чи воїнів без магічних зачатків, вони були рушійною силою та інструментами в стратегічних іграх більш досвідчених і розумних старійшин, що керували усім і були істинними вірянами.

Були серед Відступників і маги, які виготовляли отруту і допомагали основному війську на полях бою. Вербування вірян завжди мало кілька варіантів: сліпа віра і підкорення, отруєння та оскаженіння, чи смерть. Отрута вприскувалась усіма можливими методами від поранення до розпилення магічного пилу та магічного контролю жертви.

На важливі завдання завжди відправляли кілька груп вірян, адже одурманені воїни воювали на бойових полях під контролем магів. Ті ж, хто відправлявся на спеціальні завдання, мали лише одного мага при собі та були вправні у фехтуванні, могли користуватися усіма видами зброї й не боялися віддати своє життя за справу.

Як би не намагався Червоний сліпець впоратись з нападниками, а їх кількість переважала над його спритністю та майстерністю. Атакований з усіх боків він впав на одне коліно і відчув біль у правому підребер'ї. Гостре лезо одного з нападників пройшло крізь нього, розсікаючи м'язи та впиваючись у внутрішні органи. Чоловік загарчав, зрозумівши, що в нього залишилось зовсім не багато часу. Він зібрався з останніми силами й різким випадом вліво, перерізав ахіллове сухожилля одному з ворогів.

Луна й Альта не встигли відбігти далеко, тому почули гарчання мисливця на монстрів і зупинились за два кроки від можливого порятунку. Вони знаходились біля кімнати з потаємним переходом, крізь який можна було потрапити до гостьової зали, де повинна була стояти охорона.

– Рятуйтесь, мосьпані. – відказала Альта, відпускаючи руку світлої принцеси. – Я відверну їх увагу! – дівчина рішуче побігла назад до того місця на якому залишився мужній чоловік, що попри свою незрячість зміг заполонити її думки.

– Аааа! – голосила Альта, привертаючи до себе увагу Відступників, що готувались обірвати життя Червоного сліпця. Вона бігла вперед, тримаючи в правій руці кинджал, а лівою не дозволяла собі заплутатись в спідницях сукні.

Це подіяло. Відступники дійсно зреагували на крики служниці, що виглядала оскаженілою без одурманення їхньою отрутою. Та було запізно для того, щоб дозволити відомому мисливцю на монстрів продовжувати дихати. Три гострі леза з холодної сталі увійшли в піддатливе тіло чоловіка, спираючи його дихання та звільняючи його від вантажу незрячості.

Альта не встигла врятувати Червоного сліпця, тіло якого каменем впало на сіру кам'яну підлогу, заливаючи її кров'ю. Вона вже була засліплена сльозами й відчаєм, а тому не мала шансів уникнути Смерті. Остання зустріла її беззвучним помахом меча і різким болем в животі. Дівчина застигла на місці, і випустивши кинджал з рук, притисла долоні до сукні, що вже змокла від крові.

– Ні! – закричала світла принцеса, спостерігаючи як за одну хвилину втратила двох темних, які були її друзями та допомагали пройти крізь усі випробування на теренах Темної імперії.

Луна похитнулась від аромату свіжої крові, що розносився по коридору і викликав спазми в її тілі. Смерть стояла поряд з вбитими й давала можливість закликати до життєдайного Світла. Часу було занадто мало щоб припускатися помилок. Жриця Місячної долини чула заклик до її Світла і не могла стояти в бездіяльності.

– Дозвольте врятувати їх, – закликала вона, звертаючись до чоловіка, що стояв осторонь від своїх приятелів. – я піду з вами за власним бажанням, якщо дозволите мені врятувати їх.

– Ви підете з нами незалежно від вашого бажання. – відказав басовитий голос, протягуючи свою руку. – У вас нема вибору, жрице!

– Я повинна врятувати їх. – видихнула Луна і виставивши обидві руки перед собою, сконцентрувалась на тому, щоб її Світло накопичилось в долонях.

Жриця Місячної долини була навчена тому, як використовувати Світло для гіпнозу. Ця практика давалась важко світлій принцесі, тому що вона ще не пройшла ініціацію і не була верховною жрицею, тому не володіла усіма знаннями необхідними для такого контролю. Та опинившись в ситуації, яка потребувала дій за для порятунку життя людей, які так чи інакше знайшли місце у серці жриці, вона згадала все чому була навчена.

– Світлом зітканого життя я закликаю вас до покори! – голосно промовила Луна, відчуваючи як сильні хвилі Світла наповнили її вени, та сліпучими спалахами зажевріли в долонях.

Якщо перші двоє чоловіків, що виступили до світлої принцеси, завмерли на місці, то їх головний, який стояв осторонь, переступив тіло Альти та спокійно підійшов до жриці. Він був на голову вищим за Луну і мав блакитні очі, за якими можна було запідозрити його світлу кров. Та й здатність не підкорятись Світлу та чинити опір говорили, що цей чоловік був одним зі світлих представників як людей, так і ельфів.

– Ви зробили все, що могли. – сказав він, схопивши світлу принцесу за лікоть правої руки. Та тієї ж миті відмахнув свою руку від неї, не стримуючи крику від болю, що кислотою роз'їдав його долоню.

Запах паленої шкіри та плоті швидко розбавляв аромати крові й смерті. Приступ нудоти підкотив до горла світлої принцеси, спазмами лунаючи у її шлунку. Вона не була підготовлена до такого, тому вже не мала сил на протистояння. Вона відчувала запаморочення і слабкість в тілі, та все ж не стала чекати на втрату свідомості. Шкульгаючи від перенапруги та зорової туманності, Луна дійшла до тіла Альти та опустилась перед нею навколішки.

Служниця все ще робила слабкі спроби дихати, хоча її очі вже були скляними. Підповзаючи до тіла Червоного сліпця, Луна визначилась з першочерговістю і поклала обидві долоні на груди чоловіка, який вже відійшов у обійми Смерті. Вона була занадто виснажена концентрацією на магії підкорення і не знала чи зможе врятувати когось зі своїх тимчасово – підданих темних. Але не спробувати повернути їх до життя ні як жриця Місячної долини, ні як світла принцеса, ні як істинна Блакитного Світла Життя, не могла собі дозволити.