Розділ чотирнадцятий

Розділ чотирнадцятий. Перший напад на Світло.

Луна кілька годин розглядала розріз на шкірі зап'ястя, залишений маршалом темної армії. Вона не могла знайти собі місця від того, що не мала змоги поговорити про це з Арфіром. Їй необхідно було отримати звісточку від брата для продовження виживання та дотримання договору підписаного між імперіями Світла і Темряви.

– Чи не було листів зі Світлої імперії? – запитала світла принцеса в Альти, яка контролювала підготовку сукні для вечірнього балу. Під її пильним наглядом дві старенькі швачки понанизували перлини на блакитному бархаті й майже не підіймали очей.

– Ні, ясносвітла пані. На жаль. – відказала дівчина і знизала плечима. – Як тільки принесуть звістку, мене повідомлять про це.

– А з поля бою нічого не повідомляли? – Луна подивилась на Червоного сліпця, що сидів біля дверей і за звичкою грався своїм кинджалом.

– Єдина людина, яка знає про все, що відбувається на бойових полях, це маршал. – відповів чоловік. – Але він не любитель розголошувати таку інформацію.

– Можливо, – розмірковувала світла принцеса, торкаючись пальцями червоної лінії, яка зовсім не турбувала її. – якщо я запитаю маршала про це, то він не відмовить мені у відповіді.

– Мосьпані, ви говорите про маршала темної армії. – нагадала Альта, дивуючись наївності світлої, що стільки разів потерпала від жорстокості молодшого кронпринца. – Вам не слід думати про те, чого наш темний маршал не захоче робити.

– Він врятував мене. – пошепки видихнула Луна, і рішуче підвелась зі стільця. – Я хочу пошукати відповіді на деякі запитання. Я хочу піти до імператорської бібліотеки.

– Як вам буде завгодно, мосьпані. – Альта прихилила голову і вказала рукою на двері. – Бажаєте піти до бібліотеки зараз?

– Так.

Не зволікаючі ані хвилиною Луна у супроводі Альти та Червоного сліпця направилась до імператорської бібліотеки. Вона хотіла дізнатись, що за ритуал провів молодший кронпринц, заспокоївши її Світло та надавши їй змогу вільно дихати серед Тіней і Темряви. Магія крові була відома в імперії Світла, але не мала такого значення як в імперії Темряви.

– Про що ви хочете дізнатись, мосьпані? – тихо запитала Альта, вихопивши світлу принцесу з мовчазної задумливості.

– Про магію темних. – чемно відказала Луна, не розголошуючи правди. Вона відчувала, що може довіряти Альті, але не мала бажання втягувати дівчину у вир своїх побоювань. Адже деякі таємниці повинні були залишатись таємницями.

– Мосьпані, ви мене лякаєте. – не стрималась Альта. – Вперше чую, щоб світла була зацікавлена магією темних.

– Ну хоч хтось цікавиться усім. – хмикнув Червоний сліпець, порівнявшись з Альтою. – Ясносвітла принцеса повинна розумітися на темних справах, якщо готується стати дружиною темному.

– Та все ж, – зітхнула дівчина, не розуміючи намірів світлої принцеси. І продовжила тиху розмову з Червоним сліпцем, відриваючись від Луни на кілька кроків. – невже принцеси повинні думати про щось інше окрім танців і гарного вбрання?

– Невже принци повинні не думати про це? – мисливець на монстрів посміхнувся. – Кожному відведена своя партія у виставі під назвою «Життя».

Підійшовши до бібліотеки, Луна на мить затрималась біля дубових дверей з бронзовими ручками. Вона віддала наказ, що був схожим на прохання, залишити її одну та дозволити їй насолодитись перебуванням серед книг на самоті. Якщо Червоний сліпець спокійно відреагував на таке прохання, то Альта намагалась переконати світлу принцесу, що та потребує нагляду і допомоги. Та все ж підкорившись своїй пані, служниця залишилась чекати її разом з мисливцем на монстрів, який вже не здавався занадто холодним.

Луна увійшла до імператорської бібліотеки й посміхнулась, вдихнувши затхлий аромат книжкового сховища. Вона вже знала, де шукати необхідну інформацію і повільно підійшла до полички з безліччю сувоїв, та завмерла на місці, прислухаючись до Темряви, що лагідно обійняла її за плечі. Це було дивне і таке незвичне відчуття, від якого захоплювало дихання. Теплі хвилі розтікались по тілу юної принцеси, яка не могла поворухнути й пальцем.

За мить Темрява відступила.

Спочатку здалось, що це була спроба нападу на Світло, і завдяки тому ритуалу, який провів молодший кронпринц, ця спроба була невдалою. Світла принцеса більше не відчувала страху перед силою Темряви та її Тінями. І цього разу не мала панічних атак чи занедужання. Але те що здавалось на перший погляд, було зовсім іншим. В бібліотеці був хтось ще. Хтось, кого Луна не одразу побачила. Хтось, хто сидів у кріслі та мовчки читав сувій.

Світла принцеса подивилась на молодого чоловіка, що сидів закинувши ногу на ногу, не зважаючи на присутність світлої. Його чорне волосся шовковим водоспадом спадало на плечі, зливаючись з темною тканиною однотонного камзола. Обличчя, що безумовно мало аристократичні лінії, виглядало спокійним і розслабленим, а очі сховані під віями напівприкритих повік.

Та вмить, коли молодий чоловік відірвався очима від запису у пожовклому сувої й перевів свій важкий спустошений погляд на світлу принцесу, її серце порушило свій ритм. Чорні сапфіри, палаючи пітьмою, цинічно розглядали біловолосу німфу, контролюючи кожний її подих і мимовільний рух.

Молодший кронпринц імперії Темряви відкинув прочитаний сувій на підлогу, на невеличку купу інших недбало розгорнутих сувоїв, і майже спустошеним поглядом наказав своїм Тіням триматися від світлої якомога далі. Йому довелося прикласти не аби яких зусиль, щоб підкорити собі Темряву, яка не бажала відступати від Світла.

– Вибачте мені, найтемніший князю, – Луна присіла у реверансі, виправляючи допущену нею помилку. – Темних літ, найтемніший!

– Я не потребую дотримання манер ні вами, ні кимось іншим. – холодно відказав Темніан, дозволяючи світлій принцесі розслабитись.

– Якщо я вам заважатиму, то я краще піду. – Луна вже збиралась зробити крок, та зупинилась. Вона знала, що не має права бути слабкою і показувати свої істинні переживання, але потребувала дізнатись хоч якусь інформацію з поля бою. – Чи можу я, найтемніший князю, запитати у вас як у маршала?