Розділ чотирнадцятий

Розділ чотирнадцятий. Перше напад на Світло.

Луна кілька годин розглядала розріз на шкірі запястя, залишений маршалом темної армії. Вона не могла знайти собі місця від того, що не мала змоги поговирити про це з Арфіром. Їй необхідно було отримати звісточку від брата для продовження виживання та дотримання договору підписаного між імперіями Світла і Темряви.
– Чи не було листів зі Світлої імперії? – запитала світла принцеса у Альти, що контролювала підготовку сукні для вечірнього балу. Під її пильним наглядом дві старенькі швачки донанизували перлини на блакитному бархаті і майже не підіймали очей.
– Ні, ясносвітла пані. Нажаль. – відказала дівчина і знизала плечима. – Як тільки принесуть звістку, мене повідомлять про це.
– А з поля бою нічого не повідомляли? – Луна подивилась на Червоного сліпця, що сидів біля дверей і за звичкою грався своїм кинжалом.
– Єдина людина, яка знає про все, що відбувається на бойових полях, це маршал. – відповів чоловік. – Але він не любитель розголошувати таку інформацію.
– Можливо, – розмірковувала світла принцеса, торкаючись пальцями червоної лінії, яка зовсім не турбувала її. – якщо я запитаю маршала про це, то він не відмовить,
– Мосьпані, ви говорите про маршала темної армії. – нагадала Альта, дивуючись наївності світлої, що стілька разів потерпала від жорстокості молодшого кронпринца. – Вам не слід думати про те, чого наш темний маршал не захоче робити.
– Він врятував мене. – пошепки видихнула Луна, і рішуче підвелась зі стільця. – Я хочу пошукати відповіді на деякі запитання. Я хочу піти до імператорської бібліотеки.
– Як вам буде завгодно, мосьпані. – Альта прихилила голову і вказала рукою на двері. – Бажаєте піти до бібліотеки зараз?
– Так.
Не зволікаючі ані хвилиною Луна у супроводі Альти та Червоного сліпця направилась до імператорської бібліотеки. Вона хотіла дізнатись, що за ритуал провів молодший кронпринц, заспокоївши її Світло та надавши їй змогу вільно дихати серед Тіней і Темряви. Магія крові була відома у імперії Світла, але не мала такого значення як у імперії Темряви. 
– Про що ви хочете дізнатись, мосьпані? – тихо запитала Альта, вихопивши світлу принцесу з мовчазної задумливості.
– Про магію темних. – чемно відказала Луна, не розголошуючи правди. Вона відчувала, що може довіряти Альті, але не мала бажання втягувати дівчину у вир своїх опасінь. Адже деякі таємниці повинні були залишатись таємницями.
– Мосьпані, ви мене лякаєте. – нестрималась Альта. – Вперше чую щоб світла була зацікавлена магією темних.
– Ну хоч хтось цікавиться усім. – хмикнув Червоний сліпець, порівнявшись з Альтою. – Ясносвітла принцеса повинна розумітися на темних справах, якщо готується стати дружиною темному.
– Та все ж, – зітхнула дівчина, не розуміючи намірів світлої принцеси. І продовжила тиху розмову з Червоним сліпцем, відриваючись від Луни на кілька кроків. – невже принцеси повинні думати про щось інше окрім танців і гарного вбрання?
– Невже принци повинні не думати про це? – мисливець на монстрів посміхнувся. – Кожному відведена своя партія у виставі під назвою «Життя».
Підійшовши до бібліотеки, Луна на мить затрималась біля дубових дверей з бронзовими ручками. Вона віддала наказ, що був схожим на прохання, залишити її одну, дозволити їй насолодитись перебуванням серед книг на самоті. Якщо Червоний сліпець спокійно відреагував на таке прохання, то Альта намагалась переконати світлу принцесу, що та потребує нагляду і допомоги. Та все ж підкорившись своїй пані, служниця залишилась чекати її разом з мисливцем на монстрів, який вже не здавався занадто холодним.
Луна увійшла до імператорської бібліотеки і посміхнулась, вдихнувши затхлий аромат книжкового сховища. Вона вже знала, де шукати необхідну інформацію і повільно підійшла до полички з безліччю сувіїв, та завмерла на місці, прислухаючись до Темряви, що лагідно обійняла її за плечі. Це було дивне і таке незвичне відчуття, від якого захоплювало дихання. Теплі хвилі розтікались по тілу юної принцеси, яка не могла поворухнути і пальцем. 
За мить Темрява відступила.
Спочатку здалось, що це була спроба нападу на Світло, і завдяки тому ритуалу, який провів молодший кронпринц, ця спроба була невдалою. Світла принцеса більше не відчувала страху перед силою Темряви та її Тінями. І цього разу не мала панічних атак чи занедужання. Але те що здавалось на перший погляд, було зовсім іншим. В бібліотеці був хтось ще. Хтось, кого Луна не одразу побачила. Хтось, хто сидів у кріслі і мовчки читав сувій.
Світла принцеса подивилась на молодого чоловіка, що сидів закинувши ногу на ногу, не зважаючи на присутність світлої. Його чорне волосся шовковим водоспадом спадало на плечі, зливаючись з темною тканиною однотонного камзола. Обличчя, що безумовно мало аристократичні лінії, виглядало спокійним і розслабленим, а очі сховані під віями та напівприкритими повіками.
Та вмить, коли молодий чоловік відірвався очима від запису у пожовклому сувії і перевів свій важкий спустошений погляд на світлу принцесу, її серце порушило свій ритм. Чорні сапфіри, палаючи пітьмою, цинічно розглядали біловолосу німфу, контролюючи кожний її подих і мимовільний рух.
Молодший кронпринц імперії Темряви відкинув прочитаний сувій на підлогу, на невеличку купу інших недбало розгорнутих сувіїв, і майже спустошеним поглядом наказав своїм Тіням триматися від світлої подалі. Йому довелося прикласти неаби яких зусиль, щоб підкорити собі Темряву, яка не бажала відступати від Світла.
– Вибачте мені, найтемніший князе, – Луна присіла у реверансі, виправляючи допущену нею помилку. – Темних літ, найтемніший!
– Я не потребую дотримання манер ні вами, ні кимось іншим. – холодно відказав Темніан, дозволяючи світлій принцесі розслабитись.
– Якщо я вам заважатиму, то якраще піду. – Луна вже збиралась зробити крок, та зупинилась. Вона знала, що не має права бути слабкою і показувати свої істинні переживання, але потребувала дізнатись хоч якусь інформацію з поля бою. – Чи можу я, найтемніший князе, запитати у вас як у маршала?
– Ваше запитання вже має відповідь. І ця відповідь Ні. Тому просто запитуйте. – відказав Темніан, розгортаючи наступний сувій, що лежав біля нього на кріслі.
– Чи маєте ви відомості з поля бою, зі сторони світлих?
– Маю. 
– Чи могли б ви поділитися зі мною цими знаннями?
– Ні. – коротко відповідав він, відчуваючи тремтіння Темряви, що зовсім не була схожа на його власну.
– Я відправила листа до кронпринца світлої імперії, – продовжила Луна, сподіваючись, що своєю відкритістью заохотить маршала темної армії до милості. – і все ще не отримала відповіді. Мій старший брат ніколи б не дозволив собі такої поведінки. Він би сповістив мене про свою зайнятість чи обставини, що не дозволяють йому цього зробити. Але тримати мене в повній невідомості,
– Ви бажаєте, щоб я дізнався про справи на теренах світлої імперії? – в голосі Темніана прозвучали нотки сарказму та насмішка.
– Ні. – відказала Луна, благаючими очима подивившись на маршала, що ніяк не реагував на неї, продовжуючи читання сувію. – Вибачте, що порушила ваш спокій, темний князе. – світла принцеса відвела погляд від Темніана і швидко направилась до дверей.
– Мені не доносили звісток про втрати серед стратегічного керування чи головних командирів. – сказав маршал темної армії, зупиняючи світлу від втечі. Він не мав бажання допомагати світлій принцесі впоратись з її переживаннями, але щоб заспокоїти буйство Темряви, відповів їй. – Я накажу своїм шпигунам доповісти мені про вашого брата, його перебування та стан здоровя. Якщо це задовольнить вас.
– Дякую! – видихнула Луна, прикриваючи очі долонею, та не дозволяючи собі розплакатись. 
– Не дякуйте. Я не потребую цього.
– Навіть якщо ви не потребуєте цього, я вам вдячна, найтемніший князе! – відказала світла принцеса, відкриваючи двері. 
– Як забажаєте. – зітхнув Темніан, продовжуючи перечитувати одне і теж речення.
– Темніане, я хочу піти на цей бал! – вигукнула леді Лессін, щойно зявилась у дверях імператорської бібліотеки. Рудоволоса жінка зупинилась, зустрівши на своєму шляху перешкоду у вигляді ненависної їй світлої, що перебувала наодинці з її коханим чоловіком. – Ви?
– Темних літ, пані. – привіталась Луна, прихиливши голову.
– Чому ви тут? Чому ви були наодинці з молодшим кронпринцем? – темно-зелені очі з болотним відтінком, підкреслені попеловими тінями, блиснули огидою. – Відповідайте!
– Я не буду вам заважати. – відказала Луна, намагаючись обійти молоду жінку, що палала від ревнощів.
– Відповідайте мені! – наполягала леді Лессін, не дозволяючи світлій принцесі піти. – Як ви насмілились залишитись з темним наодинці? Не просто з темним, а з маршалом темної армії. Ви не така цнотлива як про вас кажуть.
– Ви неправильно все зрозуміли. – стримано відповіла Луна, не маючи бажання доводити засліпленій ревнощами жінці, що вона не вчинила нічого з того, за що має вибачатись.
– Можливо і так. – леді Лессін хижо посміхнулась і нахилилась до світлої принцеси, щоб все сказане було почуте лише нею. – Якщо я дізнаюсь, що ви спокушаєте мого чоловіка, усі тортури Пекла здадуться вам дитячими пустощами.
– Ви не розумієте про що говорите. – тактовно відказала Луна, сміливо подивившись в очі леді Лессін. – Якщо ви не довіряєте своєму чоловікові, то це не ваш чоловік.
– Ви, – зашипіла рудоволоса і збиралась накинутись на світлу принцесу, що дозволила собі так зверхньо розмовляти з офіційною коханкою молодшого кронпринца.
– Даркарія, досить! – обізвався Темніан, – нехай світла принцеса йде собі.
– Мій князе, – обурено заперечувала леді Лессін, – ця світла забагато дозволяє собі!
– Не змушуй мене повторювати. – в голосі Темніана прозвучали загрозливі нотки і його коханка відступила, пропускаючи світлу принцесу, та все ж прошипіла їй в спину:
– Я вам цього не спущу з рук.
– Мосьпані, з вами все гаразд? – запитала Альта, стурбована виглядом Луни, яка щойно вийшла з бібліотеки.
– Так. – кивнула світла принцеса. – Сталося непорозуміння.
– Знов? 
– В бібліотеці був молодший кронпринц, а зараз до нього приєдналась леді Лессін. – пояснила Луна з награною посмішкою. Вона посміхалась щоб заспокоїти свою служницю та не викликати підозри у Червоного сліпця, хоча відчувала тремтіння в руках і холод після такої зустрічі. – Ходімо, почнемо підготовку до вечора.
– Як накажете, мосьпані.