Розділ тринадцятий

Розділ тринадцятий. Таврування Темрявою.

Луна продовжувала мовчки спостерігати за тим, як старший кронпринц виправдовуючи себе, намагається спаплюжити репутацію інших кандидатів на місце нареченого. Вона могла зрозуміти таку поведінку, бо відчувала з якою пристрастю та бажанням старший кронпринц поглядає на неї. Вона могла відчувати його стрімку полум'яну Темряву, що багаторазово підходила до неї й намагалась доторкнутись до її Світла. Також Луна пам'ятала все те, що дізналась про ніч Спустошення і не могла дозволити собі закохуватись у таємничість поцілунків, які залишились на шкірі її зап'ясть.

– Ясносвітла Луна, – звернувся генерал Дарріо, не дозволяючи іншим почути його слова. – ви так і не скуштували цих ароматних нектаринів. – світла принцеса подивилась на кілька чорних фруктів, які були заздалегідь нарізані та викладені на тарілку для її персони. – Скажу вам по секрету, ці нектарини були привезені зі Світлої імперії. – почувши про рідну домівку, Луна посміхнулась і з вдячністю в очах подивилась в очі генерала. – Не звертайте увагу на безглузді розмови закоханого чоловіка. Старший кронпринц ніколи не знаходився на позиції очікування, він ніколи не змагався за щось, тому так реагує на всіх інших кандидатів. – пояснив генерал.

– Дякую, темний пане. – видихнула Луна, взявши шматочок нектарина, що вмить покращив її настрій, спокушаючи своїм солодким ароматом та навіюючи апетит.

– Пане генералісимусе, чи можливо щоб лорд Астан відвідав Чорний замок? – несміливо запитала світла принцеса.

– Можливо. – кивнув чоловік.

– Мені б було дуже приємно, якби ваш син мав таку змогу.

– Мені теж. – тепло посміхнувшись до світлої принцеси, генералісимус забігав очима і дивлячись крізь Луну, підкреслив. – Гарна партія для маршала.

– Тільки маршал ще не усвідомив цього. – відказав генерал Дарріо, виглянувши з-за спини світлої принцеси, що сиділа між ними.

– Якби знав, то мій малий міг би стати маршалом. – на похмурому обличчі худорлявого чоловіка з'явились живі емоції, що доповнювали його посмішку, перетворюючи холодного на вигляд генералісимуса на просту людину.

– Так, мій друже! Міг би. – підтримав його генерал Даріо і знов зацікавився тим, що відбувалось за столом.

– Мій любий князю, – не витримала імператриця, вирішивши зупинити свого первістка допоки не стало запізно. Марселіан незадоволено перевів очі на матір і заграв жовнами на обличчі, бо не мав наміру спускати з рук такої нахабної та зарозумілої поведінки вельможі, що мав корабельну компанію і підтримував імперію. – У вас буде змога довести нашій ясносвітлій гості, що ви найкращий з усіх кандидатів. Але не зараз і не в такій формі. Доведіть усім нам, що ви дійсно гідні бути представником нашої Темної імперії. – Фірра торкнулась рукою плеча імператора, ніби передаючи йому слово.

– Наша найтемніша імператриця має рацію, – спокійно відказав імператор Шаур, – нікому не потрібно знати, що ви відчуваєте один до одного. Головне те, що про кожного з кандидатів подумає ясносвітла принцеса. Бо саме вона вирішуватиме, хто стане її нареченим.

– То ж чому я повинен сидіти поряд з тими, кого не бажаю бачити? – крізь зуби запитав Марселіан.

– Тому, що в наших жилах тече імператорська кров. – цинічно відповів лорд Батістафьє і причмокуючи зробив ковток вина, щоб пом'якшити пережовування великого шматка вишневого пирога.

– То стійте в черзі! – рикнув Марселіан. – Я не можу зрозуміти, найтемніша, – він звернувся до імператриці, яка округливши свої гранатові очі, майже розгніваним поглядом дивилась на нього у відповідь. – якими критеріями ви керувались, коли підбирали кандидатів?!

– Тими, що були прописані в договорі з імперією Світла. – прохолодно нагадала імператриця. – Ми включили у критерії усі побажання імператорської родини Світлої імперії.

– Все що було потрібно зробити, це повідомити вашого первістка про цей договір. – продовжував обурюватись старший кронпринц. – Можна було розв'язати це питання, не розголошуючи його. Невже ви вважаєте, що для світлої принцеси знайдеться хтось кращий за мене?

– Ха! – зненацька засміявся генералісимус Жан-Жуан-Астан, батько лорда Астана, звернувши на себе увагу усіх присутніх. – Стає все веселіше і веселіше! – він задумливо відвів очі в бік імператора Шаура і закурив люльку, загадково посміхаючись.

– Ясносвітла Луна, – знов майже пошепки звернувся генерал Дарріо до спантеличеної світлої принцеси. – Генералісимус помирав кілька разів, тому має таку дивну поведінку. Та попри все він має рацію.

Світла принцеса не відповіла. Відчуваючи напруження Темряви, що згущувала свої хмари, вона продовжувала концентруватись на своєму Світлі, яке починало виходити з-під контролю. Втративши кристал Світла Життя їй стало важко дихати, супротивитись Тіням та тримати Блакитне Світло Життя у затінку.

– Чому за нашим столом присутні ті, кого не повинно тут бути? – не приховуючи своєї огиди запитав старший кронпринц.

– Мій любий темний князю, – в голосі імператриці Фірри чулись ноти невдоволення, що застерігали про наслідки. – ви забагато вживаєте вина. Ви відвикли від палацового життя і звісно ж, призабули правила етикету!

– Марселіан! – імператор Шаур був більш нестриманий і усім своїм виглядом нагадував розгніваного ведмедя. – Ти все ще кронпринц, а не імператор! Тому припини бути самозакоханим одноосібним розбещеним дитям!

– Дитям?! – зациклившись на останньому слові батька, Марселіан хижо посміхнувся.

– Заспокойтесь, мій друже, – схопивши старшого кронпринца за руку, його приятель лорд Ундо, розплився в лестивій посмішці. – як не крути, а ви завжди маєте право вето.

– Право вето? – перепитав Марселіан, вигнувши брову.

– Як головний претендент на імперський трон, ви маєте право голосувати проти деяких кандидатів. Чи не так? – запитав лорд в імператора Шаура.

– Так. – підтвердив імператор. – Та це у випадку, коли ясносвітла Луна назве ім'я того, кого вважатиме гідним для Світлої імперії.