Розділ дванадцятий

Розділ дванадцятий. Темні таємниці Світла.

Пройшло кілька годин перш ніж світла принцеса змогла розплющити очі, прокидаючись від забуття. Вона була знесилена і зморена отрутою. Вперше за своє життя вона перебувала за межами Місячної долини, знаходилась у лігві Темряви та спромоглася стати протиотрутою своїми силами. Це було важке випробування для неї як для світлої, як для жриці Місячної долини та для життєдайного Світла.

Луна лежала на досить твердому покриттю та дивилась на темну стелю. Вона чула звуки вибухів, крики та стогони, голоси людей та збадьорливі вигуки командирів, що змішувались з ревінням монстрів та дзижчанням Тіней і Темряви. А ще десь далеко чулось плескання води, биття хвиль об скелі та приспів вітру, який розгулював на поверхні бурхливих вод.

– Мосьпані, ви прокинулись! – радісно та все ж тихо сказала Альта, нахилившись до світлої принцеси. – Як ви себе почуваєте?

– Що ми можемо зробити, щоб полегшити ваш стан? – перепитала Зірі й повторюючи за подругою, стала поряд, розглядаючи обличчя світлої принцеси.

– Де ми знаходимось? – захрипло прошепотіла Луна.

– Ми в башті над морем. В кімнаті маршала. – відказала Альта.

– В кімнаті маршала? – недовірливо перепитала світла принцеса, прийнявши спробу підвестись. Альта та Зірі одразу підхопили ініціативу, і притримуючи знесилену світлу, допомогли їй прийняти сидяче положення.

– Так, мосьпані. – кивнула Зірі. – Ви в кімнаті молодшого кронпринца.

Луна на якусь мить знов впала в легкий ступор, не маючи змоги поворухнутись. Вона оглянула невеличку кімнату, що зовсім не була схожа на покої монаршої особи. Кімната взагалі була далека від схожості з місцем, в якому може перебувати вельможа чи заможній лорд, не говорячи вже про маршала темної армії.

Маленьке приміщення було похмурим та просоченим Темрявою. В кімнаті окрім вузького ліжка з тонким настилом соломи та невеличким валиком для голови нічого не було. Луна відкинула залатану ковдру, що все ще вкривала її, та обережно ступила на підлогу.

– Мосьпані, скажіть нам, чого ви бажаєте? Що ми можемо зробити для вас? – Альта обхопила світлу принцесу за талію, та притримуючи за руку, пройшла з нею до трикутного вікна.

– Чому ми в кімнаті маршала? – запитала Луна, вдихаючи аромат морського повітря. Вона дивилась на бурхливі сині води, що продовжували підмивати скелю на якій було збудовано Чорний замок.

– Ви нічого не пам'ятаєте? – здивувалась Альта і подивилась на Зірі, а потім на Червоного сліпця, що продовжував стояти навпроти дверей, стискаючи в одній руці гострий меч, а в інший кинджал.

– Я пам'ятаю, що була в підземеллі. – видихнула світла принцеса і прослідкувала за поглядом своєї служниці.

В кімнаті було п'ятеро: світла принцеса, її дві служниці, персональний охоронець і молодий воїн, якого Луна не могла згадати. Останній сидів у правому кутку, притулившись спиною до холодної стіни, ледве тримаючи очі розплющеними. Він також як і Червоний сліпець тримав в руках меч, і здригав плечима при кожному гучному крику, який доносився з коридору.

– Чорний замок знаходиться під атакою Відступників та монстрів. – пояснила Альта. – Вже третя година як ми сидимо в кімнаті маршала.

– Чому? – продовжувала дивуватись Луна, не маючи сил зрозуміти причин.

– Тому, що ця кімната найнеприступніше місце в Чорному замку. – втрутився Червоний сліпець. Мисливець на монстрів не змінював положення свого тіла з того моменту, як прийняв оборонну позу. Він був загартованим боями та виснажливими тренуваннями, тому міг застигати в одній позиції на довгі години, не відчуваючи ні онімінь, ні дискомфорту. – Маршал наказав охороняти вас за всяку ціну. Ми знаходимось під захистом його Тіней.

– Де сам маршал?

– Маршал там, де повинен бути.

– Мосьпані, ходіть до ліжка, вам треба відпочити. – запропонувала Альта, – ви ледь тримаєтесь на ногах. Ми не знаємо як довго будемо закриті в цій кімнаті, тому вам потрібно зберігати сили.

– Мабуть, ти права. – погодилась світла принцеса і пройшла назад до ліжка. – Сідайте поряд зі мною. – Луна вказала рукою на вільне місце біля себе з обох боків.

– Ми можемо відсидітись на підлозі. – відмовила Зірі.

– Мосьпані, лягайте та спробуйте поспати. – Альта підбила валик і посміхнулась до світлої принцеси. – Відпочиньте.

– А ви візьміть ковдру. – Луна взяла те, що ледь нагадувало покривало та було названо ковдрою, і протягнула це Зірі, що щойно присіла на підлогу біля ліжка. – Ми повинні дбати один про одного.

– Дякую, мосьпані! – зраділа Зірі й прийнявши ковдру, склала її вдвоє і постелила біля ліжка. Дівчина швидко перемістилась на тканину і полегшено зітхнула.

– Як ви потрапили сюди? – світла принцеса подивилась на Альту, вимагаючи відповідей на свої питання.

– Нас привів той сміливий воїн. – Альта взяла приклад з подруги й сідаючи на ковдру, кивнула в сторону молодика, який попри страх та недосвідченість у військовій справі, спромігся вбити двох Відступників, супроводжуючи персональних служниць світлої принцеси до кімнати маршала.

– Що сталося в підземеллі? – Луна звернулась до єдиної людини, яка могла відповісти на це запитання.

– Вам вдалося врятувати коня маршала. – спокійно пояснив Червоний сліпець.

– Чи маршал задоволений цим?

– Він задоволений. – підтвердив мисливець. – Він здивований, але повністю задоволений цим.

– Мосьпані, що сталося в підземеллі? – поцікавилась Альта. – Ви ж можете нам довіряти.

– Я не хотіла, щоб ви знали те, що могло спровокувати маршала на ваше покарання. Я зробила те, чого не повинна була робити. – засмучено відказала Луна.

– Це ви стали причиною нападу? – припустила Зірі, посміхаючись до воїна з глибокими карими очима, що знов і знов дивився в її сторону.

– Я знов стала причиною негаразд. – світла принцеса заплющила очі, прислухаючись до свого шаленого серцебиття. – Маршал буде знов розгніваний на мене.