Розділ дванадцятий

Розділ дванадцятий. Темні таємниці Світла.

Пройшло кілька годин перш ніж світла принцеса змогла відкрити очі, прокидаючись від забуття. Вона була знесилена і зморена отрутою. Вперше за своє життя вона перебувала за межами Місячної долини, знаходилась у лігві Темряви та спромоглася стати протиотрутою своїми силами. Це було важке випробування для неї як для світлої, як для жриці Місячної долини та для її життєводайного Світла.
Луна лежала на досить твердому покриттю та дивилась на темну стелю. Вона чула звуки вибухів, крики та стогони, голоси людей та підбадьорюючі вигуки командирів, що змішувались з ревінням монстрів та вижжанням Тіней і Темряви. А ще десь далеко чулось плескання води, биття хвиль об скелі та приспів вітру, який розгулював на поверхні бушуючих вод.
– Мосьпані, ви прокинулись! – радісно та все ж тихо сказала Альта, нахилившись до світлої принцеси. – Як ви себе почуваєте?
– Що ми можемо зробити щоб полегшити ваш стан? – перепитала Зірі і повторюючи за подругою, стала поряд, розглядаючи обличчя світлої принцеси.
– Де ми знаходимось? – захрипло прошепотіла Луна.
– Ми в башті над морем. В кімнаті маршала. – відказала Альта.
– В кімнаті маршала? – недовірливо перепитала світла принцеса, прийнявши спробу підвестись. Альта та Зірі одразу підхопили ініціативу, і притримуючи знесилену світлу, допомогли їй прийняти сидяче положення.
– Так, мосьпані. – кивнула Зірі. – Ви в кімнаті молодшого кронпринца.
Луна на якусь мить знов впала в легкий ступор, не маючи змоги поворухнутись. Вона оглянула невеличку кімнату, що зовсім не була схожа на покої монаршої особи. Кімната взагалі була далека від схожості з місцем, в якому може перебувати вельможа чи заможній лорд, не говорячи вже про маршала темної армії. 
Маленьке приміщення було похмурим та просоченим Темрявою. В кімнаті окрім вузького ліжка з тонким настилом соломи та невеличким валиком для голови нічого не було. Луна відкинула залатану ковдру, що все ще вкривала її, та обережно ступила на підлогу. 
– Мосьпані, скажіть нам, чого ви бажаєте? Що ми можемо зробити для вас? – Альта обхопила світлу принцесу за талію, та притримуючи за руку, пройшла з нею до трикутного вікна.
– Чому ми в кімнаті маршала? – запитала Луна, вдихаючи аромат морського повітря. Вона дивилась на бурхливі сині води, що продовжували підмивати скелю на якій було збудовано Чорний замок. 
– Ви нічого не памятаєте? – здивувалась Альта і подивилась на Зірі, а потім на Червоного сліпця, що продовжував стояти навпроти дверей, стискаючи в одній руці гострий меч, а в іншій кинжал.
– Я памятаю, що була в підземеллі. – видихнула світла принцеса і прослідкувала за поглядом своєї служниці.
В кімнаті було пятеро: світла принцеса, її дві служниці, персональний охоронець і молодий воїн, якого Луна не могла згадати. Останній сидів у правому кутку, притулившись спиною до холодної стіни, ледве тримаючи очі розплющеними. Він також як і Червоний сліпець тримав в руках меч, і здригав плечима при кожному гучному крику, який доносився з кородору.
– Чорний замок знаходиться під атакою Відступників та монстрів. – пояснила Альта. – Вже третя година як ми сидимо в кімнаті маршала. 
– Чому? – продовжувала дивуватись Луна, не маючи сил зрозуміти причин.
– Тому що ця кімната найнеприступніше місце в Чорному замку. – втрутився Червоний сліпець. Мисливець на монстрів не змінював положення свого тіла з того моменту, як прийняв оборонну позу. Він був загартованим боями та виснажливими тренуваннями, тому міг застигати в одній позиції на довгі години, не відчуваючи ні заклякань, ні онімінь, ні дискомфорту. – Маршал наказав охороняти вас за всяку ціну. Ми знаходимось під захистом його Тіней.
– Де сам маршал?
– Маршал там, де повинен бути. 
– Мосьпані, ходіть до ліжка, вам треба відпочити. – запропонувала Альта, – ви ледь тримаєтесь на ногах. Ми не знаємо як довго будемо закриті в цій кімнаті, тому вам потрібно зберігати сили.
– Мабуть ти права. – погодилась світла принцеса і пройшла назад до ліжка. – Сідайте поряд зі мною. – Луна вказала рукою на вільне місце біля себе з обох боків.
– Ми можемо відсидітись на підлозі. – відмовила Зірі.
– Мосьпані, лягайте та спробуйте поспати. – Альта підбила валик і посміхнулась до світлої принцеси. – Відпочиньте!
– А ви візьміть ковдру. – Луна взяла те, що ледь нагадувало покривало та було названо ковдрою, і протягнула її Зірі, що щойно присіла на підлогу біля ліжка. – Ми повинні дбати один про одного. 
– Дякую, мосьпані! – зраділа Зірі і прийнявши ковдру, склала її вдвоє і постелила біля ліжка. Дівчина швидко перемістилась на тканину і полегшенно зітхнула.
– Як ви потрапили сюди? – світла принцеса подивилась на Альту, вимагаючи відповідей на свої питання.
– Нас привів той сміливий воїн. – Альта взяла приклад з подруги і сідаючи на ковдру, кивнула в сторону молодика, який попри страх та недосвідченність у військовій справі, спромігся вбити двох Відступників, супроводжуючи персональних служниць світлої принцеси до кімнати маршала.
– Що сталося в підземеллі? – Луна звернулась до єдиної людини, що могла відповісти на це запитання.
– Вам вдалося врятувати коня маршала. – спокійно пояснив Червоний сліпець.
– Чи маршал задоволений цим?
– Він задоволений. – підтвердив мисливець. – Він здивований, але повністю задоволений цим.
– Мосьпані, що сталося в підземеллі? – поцікавилась Альта, – Ви ж можете нам довіряти.
– Я не хотіла щоб ви знали те, що могло спровокувати маршала на ваше покарання. Я зробила те, чого не повинна була робити. – засмучено відказала Луна. 
– Це ви стали причиною нападу? – припустила Зірі, посміхаючись до воїна з глибокими карими очима, що знов і знов дивився в її сторону.
– Я знов стала причиною негаразд. – світла принцеса заплющила очі, прислухаючись до свого шаленого серцебиття. – Маршал буде знов розгніваний на мене.
– Не буде. – спокійно відказав Червоний сліпець.
Ще одна година промайнула в напруженні та майже повній тиші. Ніхто з присутніх в кімнаті маршала темної армії не хотів вести розмов, ніхто не хотів робити припущень щодо термінів їхнього перебування в цьому маленькому приміщенні. Мало по малу звуки вибухів та крики зі стогонами стихли, свист та вижання більше не було гучним. Здавалось, що з усіх звуків залишилось лиш бурхливе занепокоєння морських хвиль, що розбивались об скелі і знов врізались в них з новою силою та відчаєм.
В коридорі почулися важкі кроки.
Червоний сліпець кивнув молодому воїну, і той підвівся на ноги і став поряд з ним, приймаючи оборонну позу. Руки молодика трусились від хвилювання, але він не збирався відступати. Він був готовий покласти своє життя на захист дівчат, яких йому довірили охороняти. Йому було за честь стояти плече в плече з відомим мисливцем на монстрів, що був досвідченим воїном і мав довіру самого машала темної армії.
Альта та Зірі підхопили світлу принцесу під руки і відвели її до закутку біля вікна, закриваючи її своїми тілами. Усі в кімнаті розуміли, що вони повинні захистити світлу принцесу навіть ціною своїх життів. Вони всі були дітьми Темряви і мужньо зустрічали те, що вже відкривало двері.
– Маршале! – не приховуючи радості в голосі, зітхнув Червоний сліпець, опускаючи зброю.
– Усі вільні піти. – твердо відказав Темніан.
Молодший кронпринц виглядав зморено. Його чорний камзол був червоним від крові вбитого ним ворога. Обличчя та волосся забруднені попелом, брудом та засохлими кровяними цівками. Очі маршала палали Темрявою, яка наповнювала його погляд пекельним жаврінням. Він був втіленням сміливості та відчайдушності, про яку розповідають в легендах. Він був Дияволом, здатним на те, на що не здатний жодний з воїнів жодної з імперій.
– Ходімо, ясносвітла пані. – сказала Альта, збираючись допомогти світлій принцесі вийти з кімнати.
– Принцеса залишиться зі мною. – попередив Темніан, не звертаючи уваги на розгублені погляди прислуги, та запитання в очах самої світлої.
– Мосьпане, світлій принцесі необхідно відпочити, вона не може, – Альта спробувала відмовити молодшого кронпринца, але з непохитного виразу обличчя Темніана зрозуміла, що це марно. – Ми будемо чекати за дверима. – прошепотіла вона до світлої принцеси.
– Що робити з хлопцем? – запитав Червоний сліпець, кивнувши в сторону молодого воїна, що все ще тремтів від пережитого та чекав на наказ.
– Відведи його до генерала Дарріо. Перекажи, що я задоволений ним. Генерал знає, що робити далі. – і перш ніж Червоний сліпець і молодий воїн, імені якого Темніан не знав, покинули його кімнату, застеріг їх. – Ніхто не повинен знати про те, що сталось! 
– Звісно, маршале. – кивнув Червоний сліпець, вхопивши молодого воїна за рукав. – Я повернусь за світлою принцесою одразу, як відведу цього до генерала Дарріо.
– Так. – підтвердив Темніан.
Залишившись вдвох зі світлою принцесою, молодший кронпринц не одразу наважився на розмову. Він не переживав за емоційний стан світлої і не турбувався про те, що вона буде відчувати, коли він почне говорити. Темніан був переконаний, що не повинен помякшуватись перед дівчиськом, яке накликало на його дім стільки бід. Але в той же час він був безмежно вдячний їй за порятунок Спалаху.
– Я наказав вам триматися подалі від тих, хто кличе Світло на допомогу, – напружено розпочав Темніан, не відводячи свого прохолодного погляду від біловолосої німфи, що крізь тремтіння сміливо вдивлялась в його очі. – ви порушили мій наказ знов. Я наказав вам якнайшвидше знайти нареченого і повертатись додому, ви ж знов залишаєтесь в Чорному замку. Світлі не вміють дотримуватись свого слова! Світлі не здатні прораховувати дії та наслідки! – крок за кроком Темніан наближався до світлої принцеси, що продовжувала стояти в закутку біля вікна, не маючи бажання чи змоги заперечувати. – Ви припустилися помилки, коли відкрили свою істинну сутність на території Темряви. Ви викрили себе, і тепер монстри створені Хаотичною магією та Відступники будуть полювати на вас з нестримним натхненням. Ви вказали їм на місце свого перебування. – він зупинився біля світлої принцеси і протягнув закривалену руку до кристалу Світла Життя. – Ваша таємниця більше не є таємницею.
– Якщо це задумка Небесних Світил, то я підкоряюсь їй. – тихо відказала Луна, здригнувшись всім тілом, коли маршал темної армії зірвав з неї кристал. Обпікаючий біль прорізав шкіру, віддаючи легкі хвилі по плечах та грудях. Страх зажеврів в блакитних очах світлої принцеси, що не могла передбачити такого випаду молодшого кронпринца. – Навіщо?
– Ви врятували мого коня, а я врятую вашу таємницю. – відказав Темніан і швирнув кристал у вікно.
– Ні! – закричала світла принцеса і хотіла кинутись до вікна, але була зупинена молодшим кронпринцем.
Темніан схопив Луну за плечі, і змусив подивитись на нього. Очі світлої принцеси наповнились сльозами, а губи здригалися від образи. Вона з останніх сил стримувалась, щоб не закричати в істериці, проявити свою слабкість та випустити емоції назовні. Щойно вона втратила Світло Життя, що підтримувало її Світло і допомагало перебувати на території Темної імперії, в осередку Темряви та зголоднілих Тіней.
– Слухайте мене уважно, Луна. – спокійним голосом звернувся Темніан, – Я скажу це один єдиний раз і не збираюсь повторюватись. Я вдячний вам за порятунок Спалаху. Я знаю, що ви є протиотрутою і маєте здатність сцілювати темних. Я збережу вашу таємницю! – пообіцяв він. – Для того щоб пояснити зцілення мого коня ми повинні знищити цей кристал Життя. Ми скажимо, що саме кристал знищив отруту. Лише так можна захистити вашу таємницю. Ви розумієте мене? – світла принцеса не змогла відповісти чи навіть кивнути головою. Вона продовжувала дивитись в цинічні очі маршала темної армії, не маючи сил на осмислення його пояснень.
– Повертайтесь до відбору нареченого. Я даю слово, що не буду заважати вам.
– Дякую. – видихнула світла принцеса і ледь помітно посміхнулась куточками губ.
– За що ви мені дякуєте? – здивувався Темніан, прибираючи руки від світлої.
– За те, що захищаєте Світло та його таємницю.
– Темніан! – в кімнату увірвалась імператриця, – Відійди від ясносвітлої! Не смій залякувати її! – розлючена жінка підійшла до свого молодшого сина і притягнула до себе світлу принцесу, що виглядала мученицею.
– Найтемніша, – з задоволеною посмішкою Темніан звернувся до своєї матері, що ніби квочка бігала за світлою як за своїм курчам. – вам немає про що турбуватися. Ясносвітла принцеса перебувала під захистом Тіней. Це єдине місце до якого найважче дістатись ворогам.
– Ви були з ясносвітлою Луною наодинці. Це неприпустимо! – зауважила імператриця, оцінивши опіку Темніана. 
– Вона була вільна піти. – відказав маршал. – Ви вільні піти разом.
– Темніан, – зупинила його імператриця Фірра. Вона знала свого молодшого сина достатньо для того, щоб зрозуміти його натяки. – Ми підемо негайно.
Імператриця Фірра продовжуючи обіймати світлу принцесу за плечі, вивела її з кімнати Темніана, і в супроводі служниць та охорони відвела Луну до її покоїв. За розпорядженням імператора Шаура було проведено підсилення охорони Чорного замку, особливу увагу приділили імператорському крилу та світлій принцесі. Було проведено перевірку прислуги та новоприбулих у рядах охоронців та вартових, також переглянуто гостьовий список та відведено особливі ролі деяким зі слуг та охоронців, що шпигували за усіма в Чорному замку.
Цей страшний день закінчився. Тіла вбитих монстрів та відступників швидко прибирались, як і вимивались кроваві сліди залишені повсюди. Імперія Темряви не мала бажання скасовувати домовленності, тому продовжила підготовку до відбору нареченого для світлої принцеси. До Чорного замку запросили претендентів та їх супровід, таким чином підтверджуючи, що імператорська домівка найбезпечніше місце в імперії Темряви.
Як і обіцяв молодший кронпринц про таємницю Луни не було відомо нікому, окрім тих, хто вже знав її секрет. Маршал темної армії завірив усіх і зміг довести, що саме кристал Світла Життя яким володіла світла принцеса, став спасінням для отруєного коня. Саме цей кристал виявився протиотрутою магії Відступників.