Розділ одинадцятий

Розділ одинадцятий. Скажений темний.

Повернення до Чорного замку було складним як фізично, так і психологічно. Луна відчувала напруження Темряви та Тіні, які блукали навколо і наче скривджені чимось відсахувались від Світла. Коні неслися без зупину, екіпажі ледь витримували навантаження швидкістю, тому пасажири перебували в справжній гойдалці. Імператриця Фірра мовчала, зрідка поглядаючи на світлу принцесу своїм сумним поглядом. Її очі, що при кожній зустрічі з очима світлої палали життям, цього разу згасали.

Світла принцеса відчувала біль і сум імператриці темних, але все ще не розуміла глобальності цих почуттів та справжніх причин такого смутку. З кожною хвилиною з якою імперські екіпажі наближались до Чорного замку, Темрява згущалась і ставала загрозливою. Кристал на шиї світлої раз за разом давав спалахи, передчуваючи загрозливу Темряву, що чекала попереду.

Переступивши поріг Чорного замку Луна відчула нестерпний біль і притиснувши долоні до грудей, зупинилась на місці не в змозі поворухнутись. Луна вже відчувала такий біль, що був несправжнім болем, а лише відлунням, та від цього їй не ставало легше. Вона відчувала отруєну душу, яка божеволіла від магії Відступників і закликала усі світила дня і ночі розчарувати її чи покінчити з цим нестерпним життям.

– Ясносвітла дитино, вам погано? – перепитала імператриця Фірра, зупинившись біля світлої принцеси й оглянувши її зблідніле обличчя. – Ви відчуваєте отруєного?

– Так. – тихо відповіла Луна.

– Відведіть світлу принцесу до її покоїв і прослідкуйте, щоб вона випила достатню кількість чаю. – наказала імператриця, звертаючись до Альти та Зірі, які мовчки кивали. – Не дозволяйте принцесі залишати покоїв. Не цього разу! – останнє було сказано в сторону Червоного сліпця, який мовчки кивнув, розуміючи на що був натяк.

– Найтемніша, маршал в підземеллі разом з отруєним. – відрапортував молодий вартовий, вклонивши голову перед своєю імператрицею. – Він чекає на вас і не дозволяє ні магам, ні цілителям, наближатись до Спалаху!

– Де імператор? – запитала імператриця, обдумуючи слова свого підданого. – Де генерал Дарріо?

– Вони на засіданні військових, розв'язують нагальні питання по обороні замку та безпеці гостей, які залишились.

– Були прориви магії? Чи Відступники наблизились до замку?

– Так. Ні. – спантеличено відповів вартовий і зробивши глибокий подих, пояснив свою відповідь. – Хаотична магія давала сплески, але їх вдалося приборкати. Відступники були помічені в кількох місцях, в лісі та на центральних дорогах. Маршал передбачив прорив, оскільки Спалах закликає монстрів до себе.

– Добре. – погодилась імператриця. – Попіклуйтеся про світлу принцесу. – і вже збираючись піти слідом за вартовим, вона зупинилась. Фірра подивилась на свого первістка, що щойно приєднався до них і незадоволена його попередньою поведінкою, застерегла його від вибриків. – Мій любий князю, вам як і світлій принцесі, не потрібно з'являтися на горизонті у маршала, він не буде здатним виявляти терпимість. Тримайте себе якомога далі від світлої принцеси та не забувайтесь, що ми всі знаходимось на лезі.

– Як накажете, матінко. – з легкою насмішкою відповів Марселіан і зухвало подивився на світлу принцесу. – Я не збираюсь поступатися. Я все ще бажаю заволодіти ясносвітлою Луною.

– Вам краще зустрітися з імператором і запитати чи не потрібна йому ваша допомога. – холодно відказала імператриця і швидко направилась до підземелля.

– Мосьпані, ходімо. – запропонувала Альта, затуляючи собою світлу принцесу від старшого кронпринца, що не відводив свого каламутного погляду від світлої.

– До скорої зустрічі, Луна! – навздогін викрикнув Марселіан і задоволений собою, побрів до зали, в якій зазвичай проводились воєнні наради.

Світла принцеса ще довго не могла знайти собі місця чи заспокоїти відчуття які паморочили їй голову та викликали судомні спалахи болю. Вона кілька годин стояла біля вікна, спостерігаючи за зміною напряму вітрів та пересуванням сірих хмар. З підземелля луною розносились звуки схожі на крик пораненого звіра, вони відлунням відбивались від чорного каменю і продовжували пошук того, хто їх почує.

– Червоний сліпець, – звернулась світла принцеса до свого особистого охоронця, який сидів на підлозі біля дверей, граючись своїм кинджалом. – чи ви вбивали отруєних магією Відступників?

– Мосьпані, – зітхнула Зірі й протягнула світлій принцесі оновлену порцію чаю з чорних троянд. – вам не потрібно знати цього.

– Потрібно. – зітхнула Луна, і поглядом сповненим благання подивилась на чоловіка, який завмер на місці та крізь тканину дивився у відповідь на Світло, що спалахувало з новою силою.

– Мосьпані, – втрутилась Альта, – всім відомо, що Червоний сліпець мав справу з потворами створеними Хаотичною магією та скаженими, що були отруєні магією Відступників. Але він не зможе розповісти вам того, про що знають одиниці. – застерегла дівчина, в першу чергу звертаючись до вартового, а вже потім до світлої принцеси. – Він мисливець на монстрів, але за їхнім кодексом не може говорити про це.

– Будь ласка, – продовжувала благати Луна, – ви ж бачите моє Світло. – Червоний сліпець кивнув, – невже отрута Відступників зводить з розуму темних? – знов тихий кивок головою. – То, що буде з конем маршала?

– Маршал не дозволить нікому з нас доторкнутись до нього. – хриплим голосом відповів Червоний сліпець. – Маршал сам вирішить долю свого друга.

– Маршалу доведеться вбити свого друга? – замислилась Луна. – Це складно навіть для маршала темної армії.

– Маршал був народжений болем. – видихнув Червоний сліпець. – Він є Темрява, він є біль.

– Що сталось в ніч Спустошення? – наважилась запитати світла принцеса, осушивши чашу з чаєм. – Маршал народився болем. Як саме це сталося?

– Мосьпані, – прошепотіла Зірі, – не треба.

– Молодший кронпринц, – повільно почав розповідь Червоний сліпець, спостерігаючи за Світлом світлої принцеси, що спалахувало і згасало, і знов спалахувало, і знов згасало. – був одним з молодих магів, які доєдналися до лав армії темряви. Він повинен був сидіти з генералами та розробляти стратегії для захисту кордонів. На Спустошеному пагорбі велись жорстокі бої, старший кронпринц зі своїми воїнами повинен був прикривати тил основної групи. Відступники не повинні були перемогти, але Хаотична магія вирішила за нас. Спалах Хаотичної магії породив монстрів, що доєднались до Відступників і перемкнули важіль на їх користь. Ми були найсильнішими, ми представляли еліту темного війська, бо були мисливцями на монстрів. – голос Червоного сліпця наповнився жорстокими нотами, а хрипота змінилась глухим риком. – Я пам'ятаю кожного з побратимів. Я пам'ятаю Темряву і Тіні, що були їхніми провідниками. Я пам'ятаю кожного, кого ми втратили.