Розділ десятий

Розділ десятий. Перший серед друзів.

Резиденція маркіза Йордлейку знаходилась на південному заході Темної імперії, навпроти імперії Світла та на рубежі великої річки Йордлейк. Вона була відома своїми мальовничими куточками природи, чистим і свіжим повітрям і одним з найкрасивіших палаців. Палацом-замком Жанье.
Світла принцеса була вражена тією дивовижною красою про яку неодноразово читала і чула від своїх вчителів. Вона не могла надивуватися на рідкісну і таку неприродню для Темної імперії будівлю, що була створена з білого каменю. Адже архітектура будинків і замкових комплексів імперії Темряви вважалась найпохмурішою і темною, вона включала в себе чорні та темно-сині кольори, розбавлені сірими та бурими, а інколи червоними і золотими включеннями. У імперії Світла як і сказано в контексті назви всі кольори були більш світлі, тони пастельні та приємні для очей.
Палац-замок Жанье став приємною несподіванкою для світлої принцеси, яка дійсно вважала Чорний замок імператора жахливою спорудою, що окрім жаху не викликала жодних емоцій. Дві башти височили над дахами основної частини надаючи будівлі справжньої величі. Від парадного входу в сад до фонтану з басейном вели великі сходи з трьома терасами, і все навкруги було засаджено зеленню.
Екіпаж проїхав на територію резиденції крізь відкриті ворота з гострими зубцями на гратах. 
Світла принцеса насолоджувалась запахами, що витали в повітрі наповненому ароматами хвої та липи. Вона відчувала Світло та життя настільки яскраво, що навіть на мить позабулась про темряву яка постійно оточувала її. Навіть у вечірніх сутінках та легкому тумані Луна могла споглядати на різноманітні світлі барвистості, що просочували кожний камінчик, кожну цеглину закладену у будівлю.
    – Ясносвітла Луна! – вигукнув лорд Астан, схиляючи голову перед своєю гостею, що посміхалась до нього. – Для мене велика честь приймати вашу ясносвітлість у моїй резиденції.
– Темних літ, темний пане! – присівши у реверансі, світла принцеса виказала свою безперечну повагу до господаря прикордоння, хоча могла б обмежитись кніксеном. Вона відчувала незрозумілий їй самій потяг до цього молодика з листовинням на обличчі та щербинкою між зубами. – Ось ми знов зустрілись з вами!
– Це честь для мене і моєї родини! – лорд Астан простягнув до світлої принцеси свою руку, – дозвольте мені познайомити вас з моєю матінкою та батьком. 
– З задоволеням. – відказала Луна і вклала свою долоню в дещо спітнілу руку лорда Астана.
Імператриця Фірра вже стояла біля головних господарей резиденції Йордлейку, підхопивши під руку повненьку жіночку у червоній сукні. Вони щось гучно обговорювали і сміялися, нагадуючи собою сестер які не бачились кілька років і бажають говорити без зупину. Поряд з жінками стояв худорлявий чоловік з розкішним каштановим волоссям заплетеним у тугу косу, він курив люльку і похмурим поглядом оглядав прибулих гостей та їх супровід.
Підійнявшись на крильце і привернувши до себе увагу імператриці та її знайомої, світла принцеса опустила голову у кніксені і лагідно посміхнулась. Вона очікувала на промову від імператриці Фірри чи лорда Астана, яких вона вже знала. Та в розмову вступив чоловік, відвівши руку з люлькою за спину:
– Світлого життя вам, ясносвітла принцесо! 
– Темних літ, темний пане! – відповіла Луна.
– Вона дійсно найніжніша квітка у квітковому саду. – зітхнула жінка, притуливши голову до плеча імператриці Фірри. – Я й уявлення не мала, що вона буде настільки вродливою і настільки світлою!
– Я ж тобі казала, що ти програєш парі! Тепер Шаур матиме привід для жартів над тобою, моя люба.
– Нехай жартує скільки йому буде завгодно! – відмахнулась жінка і виступивши вперед, обійняла світлу принцесу. – Світлого життя, дитино!
Від такого неочікуваного обійму Луна завмерла на місці, не розуміючи як себе поводити в такій ситуації. Та все ж розчулена теплом приймаючої сторони, навзаєм обійняла жінку, що пахла липою.
– Ясносвітла Луна, – звернулась імператриця, вирішивши прояснити для світлої принцеси хто стоїть перед нею і чому дозволяє собі таке неприпустиме поводження з монаршою особою. – це кузина імператора Шаура, маркіза прикордоння, леді Йордлейку, пані Жанье, дружина генералісімуса та мати маркіза Астана. А головне, що вона моя добра подруга та вірна піддана Темної імперії.
– Мені так приємно знати, що мій син став одним з претендентів на вашу ясносвітлу руку. – відказала пані Жанье і посміхнулась, показуючи свою щербинку між зубів.
– І мені приємно стояти на порозі вашої чарівної домівки. – відповіла Луна і перевела погляд на чоловіка, що все ще не змінився в обличчі.
– Це мій чоловік, – пояснила пані Жанье, здригаючи бровою до свого чоловіка. – як і кожен поважаючий себе генералісімус, він не багатомовний і не любитель теплих прийомів.
– Ніхто не досконалий! – жартома підкріпила слова родички імператриця і знов підхопивши пані Жанье під руку, кивнула. – не можна так довго тримати мене на порозі. Я вже встигла зголодніти і бажаю потеревенити з тобою про своє! Нехай діти самі розбираються, що вони збираються робити. – та згадавши про свого первістка, що вже підіймався до них, імператриця Фірра голосно повідомила, – мій старший син прибув сюди як супроводжуючий, а не як кронпринц. Прошу усіх запамятати це!
– Ха! – вигукнув генералісімус і вперше посміхнувся задоволено і якось хитро. – нарешті щось цікаве!
– Батьку, – лорд Астан змінився в обличчі, блідніючи від почутого. – Принц Марселіан все одно перший кронпринц, ми не повинні,
– Повинні! – наказала імператриця і посміхнулась до свого сина, що незадоволено дивився на неї. – Він визвався бути кандидатом і супроводжуючим, тому нехай буде тим, ким назвався! Моя ясносвітла дитино, я залишаю вас на поруки маркіза. Насолоджуйтесь його компанією до завтрашнього полудня.
– Ясносвітла Луна, ви бажаете перепочити після довгої подорожі? – запитав лорд Астан, намагаючись не дивитись на старшого кронпринца, що буквально пропалював його своїм ненависним поглядом.
– Я не втомилась, мосьпане. – відказала Луна. – Але залюбки випила б чаю, якщо на те буде ваша ласка.
– Звісно, ясносвітла! – підбадьорившись, лорд Астан запросив світлу принцесу та її служниць до замку, залишивши свого батька та старшого кронпринца наодинці.
Червоний сліпець, як і Альта з Зірі, були тепло прийняті господарями. Усі гості, незалежно від статусу чи то охорона, чи прислуга, мали змогу перепочити у сухих та теплих кімнатах, перекусити смачними стравами та випити ароматного вина, яким славилось прикордоння. Коні були поставлені до стайень, де за ними піклуватимуться місцеві конюхи, де будуть вичесані їх гриви, де тварини будуть напоєні та нагодовані запашним сіном.
Луна зачаровано продовжувала розглядати навколишне багатсво та красу внутрішнього різномаїття. Як і ззовні так і всередині замок-палац був розкішним і грав білими фарбами. На стінах та стелі було багато ліпки, що нагадувала собою стандартне прикрашання заможних домів Світлої імперії. Квіти та візерунки мали мякі риси і інколи змінювались складними вимальовками тварин, які мали сакральне значення.
– Ясносвітла Луна, чи все гаразд зі старшим кронпринцем? – нервово озираючись запитав лорд Астан. – Це досить дивно що імператриця Фірра дозволила своєму первістку прибути у складі супроводу. Вперше таке бачу.
– Пан Марселіан сам запропонував це. – відказала світла принцеса і з посмішкою прийняла допомогу Альти, віддавши їй свою накидку. Луна присіла на мяке крісло, що як і інші меблі було кольору слонової кістки та підкреслювало навколишню мармуровість.
– Сльози білої вільшини. – кульгава служниця з чепчиком на рудому волоссі поставила на скляний столик парцеляново-білий посуд для чаю.
– Напій Світлої імперії. – поточнила світла принцеса і з неконтрольованою радістю в очах подивилась на не менш щасливого лорда Астана. – Ви чарівник?
– Ні, моя ясносвітла пані, – широко посміхаючись, молодик розстібнув верхній гудзик своєї білої, але на вигляд не нової сорочки і наповнивши чаші чаем, простягнув одну з них світлій принцесі. – Я подумав, що можу зробити вам приємність.
Аромат від напою був стійким і вже за кілька миттєвостей пронизав повітря своїми специфічними нотками дубильності. Луна не мала змоги тримати себе в рамках етикету і не витримавши першою зробила ковток. Домашне тепло та спогади про Місячну долину огорнули її своєю ковдрою і надали їй можливість заспокоїтись та перепочити. Темрява відступила в сторону і не мала над світлою принцесою того тотального контролю, яким він був у Чорному замку.
Імперія Світла та світила Місячної долини були поруч, вони ховались на тому березі річки Йордлейк, що слугувала межею між двома імперіями. Луна могла відчувати силу Світла, хоча все ще перебувала на теренах Темряви. Та прикордоння виявилось неочікувано світлим і весь палац-замок Жанье зовсім не відчувався як ще одна клітка, в яку втрапила світла принцеса і повинна вижити в ній.
– Чи нагадує цей напій ваш дім? – продовжив ненавязливу розмову лорд Астан, усівшись навпроти світлої принцеси у друге білосніжне крісло. – Мої кухарі дуже часто їздять до Світлої імперії і привозять нові рецепти.
– І їм це дозволено робити?
– Звісно, моя родина має особливі повноваження, тому ми користуємось цим у культурних обмінах. Ми є одними з небагатьох родів, які ведуть торгівлю з ворогуючою імперією, і підтримують дружні стосунки з усіма сторонами. А ще, – лорд Астан нахилився вперед, щоб сказане ним було почуте лишень світлою принцесою. – ми єдині у всій Темній імперії кому офіційно було дозволено переймати традиції та архітектуру наших сусідів!
– Це дивовижно! – відказала Луна і подивилась на своїх служниць, що стояли біля стіни і спокійно чекали будь-якого наказу. – Темний пане, чи можу я просити вас про невеличку послугу, – так само тихо запитала світла принцеса, повторивши за лордом Астаном, нахилившись до нього вперед. – чи могли б ви пригостити моїх персональних служниць чаєм? Мені б було дуже приємно, якби вони змогли скуштувати напій мого рідного дому.
– Ємм, – не маючи змоги приховати свого здивування, маркіз Йордлейку округлив свої очі і на мить втратив дар мови. Та вже іншої миті взяв себе в руки і кивнув, – Звісно, моя ясносвітла! Я просто вперше чую таке прохання. Ви така світла, що я не маю слів як виразити свої почуття.
Не відкладаючи прохання світлої принцеси у довгий ящик, лорд Астан наказав своїй прислузі пригостити Альту та Зірі білим чаєм, а також запропонувати цей напій Червоному сліпцю, який сидів біля дверей і щось тихенько бурмотів собі під ніс. Зітхнувши з полегшенням, молодий чоловік повернувся до розмови зі своєю довгоочікуванною гостею, обіцяючи їй світанкове здивування, та розповідаючі цікаві історії про його замок, які майже ніхто не чув.
За кілька годин ненавязливої розмови принцеса Луна ожила і перетворилась на ту світлу принцесу, якою вона була у Світлій імперії. Вона не лишень посміхалась за правилами етикету, але і дозволила собі сміятись голосно і дзвінко. Відчуваючи себе розкутою і впевненою у своїй цілковитій безпеці, Луна розмовляла з маркізом Йордлейку не як з представником темних та претендентом на місце її нареченого, а як з другом чи навіть братом. Вона відчувала легкість в спілкуванні з молодиком, що майже не намагався бути іншою людиною і показував себе таким яким він є у реальному житті, поза імператорськими нормами та стандартами темних.
– Ваш кузен повернувся додому? – перепитала світла принцеса, згадавши про горбаня з яким її познайомили з дозволу імператриці Фірри.
– Не зовсім, – заливаючись червоною барвою, лорд Астан важко зітхнув. – він все ще перебуває у цій резиденції. – і притулив пальця до своїх губ, майже простогнав, – Але це секрет!
– Тоді розкажіть мені як ви перепливаєте Йордлейк? І чи взагалі це можливо? – запропонувала Луна, цілком розуміючи, що поставила запитання на яке не могла отримати відповіді, та все ж отримала її.
– Можливо завтра на світанку ви зможете спостерігати як ми це робимо. – пообіцяв лорд Астан, поглядаючи на пристінковий годинник, що показував піздню годину для пустих розмов, адже світла принцеса повинна була перепочити від нього та набратися сил для подальших знайомств з кандидатами. – імператриця Фірра буде незадоволена мною і вами, моя ясносвітла принцесо, якщо дізнається, що ми ще не розходились.
– Але ж це і є знайомство з претендентами. – відказала Луна, не маючи бажання прощатися з темним, який став для неї променем світла у суцільній темряві. – Ви ж не розчаровані нашими бесідами?
– Звісно ні! – запевняв її лорд Астан, – я б з задоволенням продовжував наші розмови, якби мав на це більше часу. Ми з вами, ясносвітла принцесо, заручники обовязків і повинні виконувати накази попри наше незадоволення і небажання.
– Нажаль. – зітхнула Луна і понурено перевела очі на своїх служниць, що вже приготувались відвести світлу принцесу до її кімнати. – Але пообіцяйте мені, темний пане, – вона встала з крісла і простягнула свою руку лорду Астану, – що попри все ви не забудете цього вечора, бо я не зможу забути.
– Я обіцяю! – молодий чоловік прийняв долоню світлої принцеси, накривши її своєю теплою рукою і посміхнувся навзаем. – Я не маю райдужних мрій, і розумію, що не зможу стати для вас тим чоловіком на якого ви заслуговуєте, але обіцяю бути вашим другом!
– Дякую, мосьпане. Це найдорожчий подарунок для мене!