Розділ десятий

Розділ десятий. Перший серед друзів.

Резиденція маркіза Йордлейку знаходилась на південному заході Темної імперії, навпроти імперії Світла та на рубежі великої річки Йордлейк. Вона була відома своїми мальовничими куточками природи, чистим і свіжим повітрям і одним з найкрасивіших палаців. Палацом-замком Жанье.

Світла принцеса була вражена тією дивовижною красою, про яку неодноразово читала і чула від своїх вчителів. Вона не могла надивуватися на рідкісну і таку не природну для Темної імперії будівлю, що була створена з білого каменю. Адже архітектура будинків і замкових комплексів імперії Темряви вважалась найпохмурішою і темною, вона містила в собі чорні та темно-сині кольори, розбавлені сірими та бурими, а інколи червоними й золотими включеннями. У імперії Світла як і сказано в контексті назви всі кольори були світліші, тони пастельні та приємні для очей.

Палац-замок Жанье став приємною несподіванкою для світлої принцеси, яка дійсно вважала Чорний замок імператора Шаура жахливою спорудою, що окрім страху не викликала жодних емоцій. Дві башти височили над дахами основної частини надаючи будівлі справжньої величі. Від парадного входу в сад до фонтану з басейном вели великі сходи з трьома терасами, і все навкруги було засаджено зеленню.

Екіпаж проїхав на територію резиденції крізь відкриті ворота з гострими зубцями на ґратах.

Світла принцеса насолоджувалась запахами, що витали в повітрі наповненому ароматами хвої та липи. Вона відчувала Світло та життя настільки яскраво, що навіть на мить забулась про Темряву яка постійно оточувала її. Навіть у вечірніх сутінках та легкому тумані Луна могла споглядати на різноманітні світлі барвистості, що просочували кожний камінчик, кожну цеглину закладену у будівлю.

– Ясносвітла Луна! – вигукнув лорд Астан, схиляючи голову перед своєю гостею, що посміхалась до нього. – Для мене велика честь приймати вашу ясносвітлість у моїй резиденції.

– Темних літ, темний пане! – присівши у реверансі, світла принцеса виказала свою безперечну повагу до господаря прикордоння, хоча могла б обмежитись кніксеном. Вона відчувала незрозумілий їй самій потяг до цього молодика з ластовинням на обличчі та щербинкою між зубами. – Ось ми знов зустрілись з вами.

– Це честь для мене і моєї родини! – лорд Астан простягнув до світлої принцеси свою руку, – дозвольте мені познайомити вас з моєю матінкою та батьком.

– З задоволенням. – відказала Луна і вклала свою долоню в дещо спітнілу руку лорда Астана.

Імператриця Фірра вже стояла біля головних господарів резиденції Йордлейку, підхопивши під руку повненьку жіночку у червоній сукні. Вони щось гучно обговорювали й сміялися, нагадуючи собою сестер які не бачились кілька років і бажають говорити без зупину. Поряд з жінками стояв худорлявий чоловік з розкішним каштановим волоссям заплетеним у тугу косу, він курив люльку і похмурим поглядом оглядав прибулих гостей та їх супровід.

Підійнявшись на крильце і привернувши до себе увагу імператриці та її знайомої, світла принцеса опустила голову у кніксені та лагідно посміхнулась. Вона очікувала на промову від імператриці Фірри чи лорда Астана, яких вона вже знала. Та в розмову вступив чоловік, відвівши руку з люлькою за спину:

– Світлого життя вам, ясносвітла принцесо!

– Темних літ, темний пане! – відповіла Луна.

– Вона дійсно найніжніша квітка у квітковому саду. – зітхнула жінка, притуливши голову до плеча імператриці Фірри. – Я й уявлення не мала, що вона буде настільки вродливою і настільки світлою!

– Я ж тобі казала, що ти програєш парі! Тепер Шаур матиме привід для жартів над тобою, моя люба.

– Нехай жартує скільки йому буде завгодно! – відмахнулась жінка і виступивши вперед, обійняла світлу принцесу. – Світлого життя, дитино!

Від такого неочікуваного обійму Луна завмерла на місці, не розуміючи як себе поводити в такій ситуації. Та все ж розчулена теплом приймальної сторони, навзаєм обійняла жінку, що пахла липою.

– Ясносвітла Луна, – звернулась імператриця, вирішивши прояснити для світлої принцеси, хто стоїть перед нею і чому дозволяє собі таке неприпустиме поводження з монаршою особою. – це кузина імператора Шаура, маркіза прикордоння, леді Йордлейку, пані Жанье, дружина генералісимуса та мати маркіза Астана. А головне, що вона моя добра подруга та вірна піддана Темної імперії.

– Мені так приємно знати, що мій син став одним з претендентів на вашу ясносвітлу руку. – відказала пані Жанье і посміхнулась, показуючи свою щербинку між зубів.

– І мені приємно стояти на порозі вашої чарівної домівки. – відповіла Луна і перевела погляд на чоловіка, що все ще не змінився в обличчі.

– Це мій чоловік, – пояснила пані Жанье, здригаючи бровою до нього. – як і кожен шанобливий себе генералісимус, він не багатомовний і не любитель таких заходів.

– Ніхто не досконалий! – жартома підкріпила слова родички імператриця і знов підхопивши пані Жанье під руку, кивнула. – не можна так довго тримати мене на порозі. Я вже встигла зголодніти й бажаю потеревенити з тобою про своє! Нехай діти самі розбираються, що вони збираються робити. – та згадавши про свого первістка, який вже підіймався до них, імператриця Фірра голосно повідомила, – мій старший син прибув сюди як супроводжувальний, а не як кронпринц. Прошу усіх запам'ятати це!

– Ха! – вигукнув генералісимус і вперше посміхнувся задоволено і якось хитро. – Нарешті щось цікаве!

– Батьку, – лорд Астан змінився в обличчі, блідніючи від почутого. – Принц Марселіан все одно перший кронпринц, ми не повинні,

– Повинні! – наказала імператриця і посміхнулась до свого сина, що незадоволено дивився на неї. – Він викликався бути кандидатом і супроводжувальним, тому нехай буде тим, ким назвався! Моя ясносвітла дитино, я залишаю вас на поруки маркіза. Насолоджуйтесь його компанією до завтрашнього полудня.

– Ясносвітла Луна, ви бажаєте перепочити після довгої подорожі? – запитав лорд Астан, намагаючись не дивитись на старшого кронпринца, що буквально пропалював його своїм ненависним поглядом.