Розділ сьомий

Розділ сьомий. Сила світла.

Хантеші – істоти породжені Хаотичною магією, що живуть у дрімучих лісах Темної імперії. Вони жорстокі, кровожерливі хижаки, неприборкані, темні, невідомі науці й невивчені досконало. Цих істот бояться усі світлі та темні маги, тому що Хантеші мають шкіру, яка не сприймає бойову магію. Їх бояться мисливці та наймужніші воїни обох імперій, адже шкіра Хантеші є своєрідним панциром, який майже неможливо пробити.

І зараз ця оповита легендами темна істота, що була диким звіром непрохідних лісів, потребувала допомоги жриці Світла. Хантеші наїжачився, не приховуючи вищир кинжалоподібних зубів. Уповільнивши свій хід, звір прислухався до звуків, що долинали з Чорного замку. Настороживши гострі вуха він вишкірився. Його горбисте тіло тремтіло щоразу, коли роздувались чорні ніздрі. А з витріщених очей текли червоні сльози болю.

Ці істоти були більшими й вищими за коней – ваговозів, сильнішими та лютішими за драконів. Вони могли подужати напад кількох найсильніших хижаків і легко вийти переможцями з нерівного бою. Ящіркоподібна голова Хантеші була вкрита густим хутром, а лускате тіло на потужних дещо зігнутих лапах оповите смердючим слизом.

– Ш-ш-ш. – роздмухуючи шкіряні ніздрі, хижак уважно подивився на світлу принцесу, що все ще простягала до нього руку.

Луна стояла нерухомо. Вона дивилася на Хантеші, який зупинився навпроти неї та розуміла, що не зможе піти від нього. Вона вже не відчувала страху перед цією темною істотою. Вона вже знала, що Хантеші не причинить їй зла.

– Я допоможу. – запевняла світла принцеса, оглядаючи хижака. – Тихіше, тихіше, я допоможу! – вона вже не звертала уваги, що коїлось довкола, бо була зайнята скануванням пораненого тіла.

Поклавши руку на холодну морду Хантеші, Луна випустила легку хмаринку Світла, яка повинна була вказати їй місце поранення чи ззовні, чи всередині.

Та вже за мить Хантеші здригнувся, видав протяжний трубний звук і відсахнувся назад. Він почав задкувати, адже бачив, що на нього неслися хоробрі воїни Темряви, які можуть довести нерозпочату справу до кінця та обірвати його життя.

– Зупиніться! – вигукнула світла принцеса, озирнувшись до генерала, який все ще був вражений її сміливістю. – Я повинна врятувати його! – в її очах було стільки смутку і болю, що граф Дарріо, який побував у найзапекліших битвах і знав ціну життю, пом'якшився і довірився юній жриці Світла.

Одним помахом руки генерал зупинив вартових мисливців, що щойно дістались до нього. Чоловіки були здивовані таким наказом, але виконали його. Вони все ще тримали зброю напоготові й затамувавши подих спостерігали за тим, що коїлось на їх очах. Ніхто не міг навіть поворухнутися чи видати звуку, адже на кону було життя світлої принцеси.

Зрозумівши, що загроза стримана, Хантеші дозволив світлій принцесі продовжити. Вона оглянула його сильну голову, і повільно ледь торкаючись пальцями провела рукою по шиї. Холодна кров липкою плівкою огорнула тендітні теплі пальчики жриці Світла, і Луна побачила де саме знаходиться смертельна рана.

– Світлом зіткане життя я дарую тобі! – видихнула Луна, а Хантеші завмер, прислухаючись до магії Світла.

Пальці світлої принцеси засвітилися, і сріблястий серпанок поповз по шкірі хижака, освічуючи її своїм мерехтінням. А зник він тоді, коли заповз у рану, стягуючи її краї, загоюючи, зупиняючи кров.

Опустивши голову трохи нижче, відчувши полегшення, Хантеші кілька разів кивнув, висловлюючи свою вдячність жриці Світла, що врятувала його від смерті.

– Немає за що. – прошепотіла Луна у відповідь, посміхаючись до звіра.

А наступної миті Хантеші встав дибки, захрипів і з риком повалився на землю.

Не розуміючи, що відбувається, світла принцеса озирнулась довкола себе, шукаючи причину цього. Вона щойно загоїла його рану і відчувала життя, але звір чомусь задихався, не спроможний рухатись чи чинити опір. Такого не може бути. Сила Світла не приносить Смерть, вона дарує Життя усім без виключень!

Маршал темної армії зупинився за крок від Луни. Він з ненавистю спостерігав за тим як Хантеші, не в змозі подолати його темну магію, робить останні подихи. Темніан не мав співчуття до сильної істоти, яка зробило велику помилку, коли вийшло з лісу і підійшло до Чорного замку. Він не мав ні наміру, ні бажання проявляти слабкість і щадити монстра, що був реальною загрозою.

Луна обернулася до нього і побачила як пальці темного спадкоємця, оповиті туманом, малювали візерунок в повітрі. Він стояв досить близько до неї, тому вона продовжувала вдивлятися в очі, що випромінювали чисту Темряву, і не могла поворухнутися. Її тіло повільно сковувалось холодними кайданами смиренності. Вона відчувала, як повітря наповнюється смертельною задухою, і прикрила очі.

Світла принцеса зникала. Вона усвідомлювала силу маршала темної армії, вона корилася володарю Тіней та Темряви, що ховалась у них. Але Світло життя, що спокійно спочивало на її шиї дало легку іскру, яка перезарядила Луну і надала їй змогу прокинутись від заціпеніння.

Тяжкі повіки підіймаються вгору і світла принцеса зривається з місця. Вона падає на коліна біля тіла Хантеші й приклавши обидві долоні до його м'язистих грудей, випускає усю магію Світла, яку має в собі.

– Світлом зіткане життя я дарую тобі. – шепоче йому.

Її руки світилися сонячною яскравістю, засліплюючи усіх, хто дивився на це чисте сяйво. Магія Світла туманними хвилями оповила тіло Хантеші, захищаючи його від Темряви яка продовжувала підкоряти собі цього монстра. Боротьба між світлою та темною магією була ледь помітною для оточення, адже назовні нічого не відбувалось. А от всередині Темніана і Луни була справжня баталія, в якій не можна було визначити переможця.

Маршал Темної імперії не одразу зрозумів, що супротив світлої принцеси похитне його самовпевненість в собі. Він не вперше зустрічався з магією Світла та світлими магами, які були достойними ворогами. Та ось від жриці Місячної долини, яка ще не стала нею, не можливо було очікувати такої самовідданості. І найдивнішим для Темніана було те, що світла принцеса намагалась врятувати найнебезпечнішого монстра, що дихав Темрявою.