Розділ шостий

Розділ шостий. Темна істота.

– Маршал вирішив не повертатися на війну? – старший кронпринц з лихою посмішкою подивився на свого брата, що навіть не вшанував його своїм поглядом. – А заявляв про це на весь тронний зал.

– Так, це дивно, – підтримала імператриця і з подивом подивилась на Темніана. – ви змінили свої плани, мій темний князю?

– Довелось відкласти від'їзд ще на одну ніч. – відповів молодший кронпринц, і кивнув світлій принцесі, звертаючись до неї. – то ви вже вирішили, хто стане вашим чоловіком?

– Темніан, – імператриця слізними очима дивилась на нього. – не починай.

– Я ніколи не починаю того, чого не зможу закінчити. – досить спокійно нагадав Темніан. – Я хочу впевнитись, що світла принцеса вже завтра повернеться додому.

– Кхм, – відкашлявся імператор Шаур і переглянувшись з імператрицею, насупив брови. – Темніан, ти дозволив світлій принцесі залишитись. Вчора.

– Хіба? – посміхнувся молодший кронпринц.

– Так! – кивнув імператор.

– Так, і це чули усі гості. – доповнила імператриця. – Що знов змінило твою думку?

– Присутність мого старшого брата. – так само легко відповів Темніан. – Як я зрозумів, він повернувся, щоб отримати ласий шмат кістлявого м'яса.

– Темніан! – нагримала імператриця, важко зітхнувши та лише зараз подивилась на світлу принцесу, що блідою тінню сиділа за столом і не відводила очей від Темніана. – Ми вже маємо кількох претендентів, тому процес знайомства буде проходити за правилами Світлої імперії!

– Ви так сильно бажаєте отримати повагу від світлих, що готові забути про все, що вони зробили?!

– Що ми зробили? – врешті розвіявши заціпеніння, Луна посміхнулась до імператриці й знов перевела очі на Темніана, та цього разу вже сміливо подивилась на нього. – Можливо ми у Світлій імперії маємо спаплюжене бачення історії? Можливо ви, найтемніший князю, можете пояснити мені свою правду ненависті до світлих? – це була її хвороблива тема. Світла принцеса не могла дозволити жодній істоті паплюжити ім'я її родини та імперії. Вона могла стерпіти образи до себе і своїх підданих, але не паплюження цінностей та важливих подій у становленні великої Світлої імперії.

– Можливо. – хмикнув Темніан і посунувся, коли прислуга принесла його яблуневий пиріг. – Можливо, коли Темні потоки загасять всі світила, тоді ми зможемо говорити на рівних.

– Луна, не слухайте його. – Марселіан повернув голову до світлої принцеси. – Маршал занадто довго був відсутнім на війнах, тому не бачить різниці між справжнім ворогом і його тінню.

– Я хоча б бачу ворога і не відвертаюсь від нього. – прогарчав Темніан, відірвавши рукою шмат пирога. – Кожної ночі згадую!

– Темніан! – рикнув імператор і стукнув кулаком по столу. Від такого сильного поштовху увесь посуд підстрибнув, видаючи дзвінкі звуки та розливаючи молоко і розсипаючи деякі ягоди. – Замовкни! Замовкни зараз же!

– Мій імператоре, – простогнала імператриця, ухопивши розгніваного чоловіка за руку. – не треба цього!

– Так, моя найтемніша, – посміхнувся Темніан. – не треба цього. Не треба паплюжити репутацію претендента на руку світлої принцеси.

– Темніан, – врешті терпець увірвався й у Марселіана, що намагався не зачіпатись зі своїм молодшим братом, – якщо тобі є що сказати, то говори. Якщо нема чого – то йди геть! Ти маршал темних військ, тому йди та виконуй свої обов'язки, а дипломатію залиш тим, хто знається на цьому!

Рука молодшого кронпринца потягнулась за мечем, а жовна заграли з новою силою. Він міг би пропустити все мимо вух, міг би промовчати, міг би просто піти, але його щось стримувало, щось наполягало на тому, щоб він залишався у замку.

– Темрява з вами, невдячні діти! – викрикнула імператриця і встаючи з-за столу, протягнула руку світлій принцесі. – Ходімо, моя ясносвітла, вам не потрібно бути у центрі сімейних чвар! – і звернулась до імператора Шаура. – Зроби щось з цими двома! Позви графа Дарріо і втихомир цих хлопчаків!

– Добре. – зітхнув імператор, проводжаючи свою імператрицю і світлу принцесу сумним поглядом. – А ранок так добре розпочався.

Снідала Луна у своїх покоях.

Імператриця наполягла на тому, щоб світла принцеса не перетиналася з її молодшим сином, допоки він перебуває у замку. Сама ж вона пішла до своїх покоїв, адже була занадто засмучена поведінкою принців і бажала прийняти теплу ванну, щоб позбутися цього неприємного відчуття.

Зірі приєдналася до світлої принцеси, адже остання наполягала на тому, що не звикла їсти на самоті, і майже змусила служницю насолодитися смаком фруктів та свіжих булочок з ароматом тих же чорних троянд. Луна, як і вся імператорська сім'я і слуги, була вражена і стурбована поведінкою Темніана, що усім своїм видом нагадував їй про нічне вбивство. Вона відчувала, що щось приховано за ворожнечею кронпринців і якоюсь частинкою свого серця, хотіла дізнатись причини.

– Я хочу піти до бібліотеки. – сказала Луна, витираючи губи після з'їденого соковитого нектарина. – Я хочу дещо перевірити.

– Добре, мосьпані. – кивнула Зірі. – Коли ви бажаєте туди піти?

– Негайно, якщо так можна зробити. – Луна невпевнено встала з крісла і посміхнулась.

– Звісно, мосьпані, – посміхнулась у відповідь Зірі, – прошу, ходімо! – вона відкрила двері та пішла коридором, тримаючись розміреного кроку.

Підійшовши до дверей імператорської бібліотеки, світла принцеса зупинила свою служницю, перехопивши її руку, простягнуту до бронзової ручки. Дубові двері були прочинені, що викликало підозри. А вже за мить підозри світлої принцеси підтвердились голосами, що лунали з бібліотеки.

Луна з Зірі переглянулись, потім подивились довкола себе, перевіряючи чи нема поблизу охорони й прислухались до голосів. Голосів було двоє. Один чоловічий і він явно належав молодшому кронпринцу, а от іншого Луна не могла впізнати, допоки не почула суті сварки.

Голоси були різкими, збудженими, з підвищеними тональностями, а жіночій майже істеричний.