Розділ третій

Розділ третій.  Темрява, що біжить до світла.

Майже увесь день Луна провела у імператорській бібліотеці, де була незліченна кількість книжок. Приміщення нагадувало сховище і було розташоване в західній башті. Уся західна частина замку суворо охоронялась і була закритою зоною, до якої не допускалися гості, що вже почали приїздити та розташовуватись у своїх гостьових кімнатах. В цій частині замку були розташовані імператорські покої, покої принців та кімнати для довірених вельмож, охоронців та прислуги.
Світла принцеса навіть не помітила як промайнув час за ознайомленням з книжками, що зберігались в бібліотеці імператора. Вона неохоче відклала товстилежну книгу в обкладинці інкрустальованої дорогоцінним камінням, з якої змогла ближче познайомитись з традиціями та історичними замітками Темної імперії.
Зірі змінила Альту і допомогла світлій принцесі підготуватися до оглядин, які були названі балом темряви, скликаним на честь ясносвітлої гості. Гардероб, що був привезений до замку з Світлої імперії різко контрастував як текстурою тканин, ніжністю кольорів так і класичним стилем, що був далеким від сексуального вбрання Темної імперії.
Білосніжна сукня з блакитним мереживом, що закривало шию та плечі, мало невеличкий шлейф та довгі рукава, які закривали запястя. Луна залишила волосся розпущеним по спині, бо відчувала себе більш захищеною. Вона йшла за Зірі, намагаючись не дивитися в очі охоронців, що буквально поїдали її своїми похотливими поглядами. Якщо слуги, впізнаючи супровід світлої принцеси, відводили очі в сторону, адже Зірі була другою головною служницею імператриці і мала вплив та владу серед іншої прислуги. То охорона була більш розкутою.
Молоді воїни, що були розтавлені буквально на кожному метрі, роздивлялись світлу принцесу як лакомий шмат мяса, на який вони хотіли б накинутись. Луна відчувала відверті погляди, але все ж не подавала вигляду, що її це турбує. Вона гордівливо тримала розправлені плечі та дивилась очима лише на спину Зірі, що йшла на крок попереду своєї пані.
Тільки-но Луна увійшла до бальної зали, що виявилась тронною, адже саме в цьому приміщенні був підписаний договір між двома ворогуючими імперіями, і саме тут світла принцеса вперше побачила правителів Темної імперії, як присутні замовкли.  Сотні очей дивилися на світлу принцесу, дозволяючи їй перетинати залу. Імператриця Фірра побачивши свою підопічну, зійшла з трону та дочекавшись коли Луна наблизиться до неї, обійняла її.
– Дозвольте представити вам, шановні гості, нашу неймовірну ясносвітлу Луну, принцесу Світлої імперії, доньку Фірара Аурель третього, що є названою нареченою нашої імперії!
Подиви та захват заполонили гостей, що вигукували різні привітання та найсміливіші з них вже почали займати чергу, щоб отримати можливість познайомитись з диковинкою ближче. Луна ледве трималась відчуваючи неймовірну кількість темряви, яка згущалася над нею. Вона вже встигла підготуватись до того, що так званий бал на її честь буде різко відрізнятися від тих балів, що проводились в Світлій імперії.
Луна все ж змогла відволікти себе, оглядаючи розкіш похмурості. У Світлій імперії всі бальни зали завжди були залиті світлом, а тут переважали сутінки та тіні. Світла смолоскипів, розвішаних по стінах, ледь вистачало для такого просторного приміщення. Золото, червоний оксамит та чорні корали межували з червоним деревом та чорним мармуром. Краса була велична та все ж тьмяна. Повітря важке, збідніле на світло, тому не викликало радості.
Все було просякнуто похоттю та дорогоцінною розпустою.
– Моє ясносвітле дитя, – звернулась імператриця Фірра, привертаючи до себе увагу Луни, що краєм ока з особливою обережністю розглядала відверті вбрання присутніх дам. – ми з імператором хотіли виказати нашу повагу до Світлої імперії, тому наказали привезти та закріпити прапор світлих поряд з прапором темних. – вона вказала рукою на два величезні прапори, що прикрашали стіну біля вхідних дверей. Зліва весів криваво-чорний з золотим драконом, а зправа ніжно-голубий з срібним метеликом.
Лише поглянувши на рідні кольори та символи, Луна зітхнула з полегшенням, відчуваючи таку необхідну їй підтримку. Вона вдячно поклонилася імператриці, що продовжувала посміхатись до неї і відмахувалась рукою від офіційності світлої принцеси.
 Наступні півтори години Луна провела з помітно награною посмішкою, вітаючись з поважними гостями, що один за одним підходили до імператриці, щоб відрекомендуватися перед світлою принцесою та своїм титулом чи чином зацікавити її. Адже сьогоднішній бал був виключно для вельмож, які так чи інакше могли представити Темну імперію та стати хорошою партією для заключення шлюбу зі світлою принцесою. Чутки в Темній імперії як і у Світлій розповсюджувалися з неуявною швидкістю. Усім було відомо, що кронпринц не бажає бути пунктом в договорі та категорично відмовився виставляти свою кандидатуру на місце нареченого.
Можливо, якби Луна не готувалась стати жрицею світла, то вона як і будь-яка дівчина шістнадцяти літ, змогла б розгледіти вродливих кандидатів на роль її чоловіка, але все що вона бачила це темних з похотливими думками. Вона не прагнула бути в омані вроди, адже мужні статні темні дійсно могли зватися найкрасивішими серед двох імперій. В них рідко проглядалися жіночі ніжні лінії, як от в світлих молодиках, вони в більшості були високими та фізично розвиненими, їх очі горіли полумям та жагою.
– Луна, – хрипло окликнув світлу принцесу сам імператор Шаур, підійшовши до неї та імператриці у супроводі чоловіка середніх літ з темплими карими очима та довжелезним рваним рубцем на обличчі. Застрарілий спогад про майже смертельне поранення застиг на лівій стороні, окреслюючи широке чоло, брову, спотворюючи око та по щоці сповзаючи на шию. – дозвольте відрекомендувати вам, мого хорошого друга та найкращого генерала темної армії, наставника мого молодшого сина, графа Дарріо Монте-шарре.
Сивий чоловік на диво приємної зовнішності, адже огидний рубець зовсім не викликав негативних емоцій Луни, схилив голову та тримаючи одну руку на рукоятці свого меча, хрипло привітався:
– Велика честь та шана, ясносвітла!
– Темних літ, темний лорде! – Луна присіла в кніксені та посміхнулась своєю яскравою посмішкою, бо була дійсно рада такому знайомству.
– Якщо ваша ясносвітлість дозволить, – продовжив імператор більш тактовніше, – то я обміняю мого поважного друга на імператрицю, адже у нас виникли деякі важливі справи, що не можуть чекати.
– Звісно, ваше темнійшество. – Луна з розумінням прийняла пропозицію імператора, хоча і без розуміння вона не могла відмовити йому, тому залишилась стояти на своєму місці, а місце імператриці зайняв генерал.
– Що ж, – посміхнувся граф Дарріо, – сподіваюсь я не набридну вам, ясносвітла пані.
– Я так не вважаю. – навзаєм посміхнулась Луна і приклонила голову, вітаючи шановну леді у криваво-червоній сукні, що пройшла повз них.
Ажіотаж навколо світлої принцеси трохи стих, хоча погляди продовжували бути прикутими до біловолосої дівчини, що виглядала занадто юною та втіляла в собі цнотливість всесвіту. Ну і не маловажливу роль грав генерал, що був знатним у імперії, його боялись і поважали одночасно, і ці почуття межували один з одним.
Генерала темної армії, наставника молодшого сина імператора, графа Дарріо Монте-шарре побоювались за його відвертість та сталість звичок. Однією з таких звичок була прямолінійність. Загартований війнами генерал ніколи не зважав на те з ким веде бесіду, він не дивився на титулованість особи чи належність до монаршої сімї. Він терпіти не міг безглузді бесіди про життя чи роздуми про жінок та їх красу. Не поважав генерал і тих, хто не зважаючи на фізичну міць ніколи не був на полі боя, а таких серед вельмож було достатньо. Тому стоячи біля світлої принцеси, граф Дарріо виконував більш важливішу функцію ніж заміна імператриці у співбесіді. Він повинен був відсіяти тих, хто буде менш значимим для виконання домовленностей.
– Чи подобається вам Темна імперія? – запитав генерал, продовжуючи оглядати присутніх гостей.
Луна не наважувалась відповісти одразу, обдумуючи, що варто і не варто казати, щоб не образити патріота своєї імперії. Адже чоловік з понівечиним обличчям був другом імператора та вірним підданим Темної імперії, тому неодмінно був патріотом.
– Чи можу я бути відвертою?
– Я лише на це і розраховую.
– Я поважаю Темну імперію. – спокійно відказала Луна. – Чи задоволені ви моєю відповіддю, шановний пане генерале?
– Я приємно здивований, – посміхнувся граф Дарріо і впівоберта став до світлої принцеси, продовжуючи контролювати натовп. – Я можу лишень уявити чого вам коштує перебування у лігві пітьми.
Луна приєдналась до графа, але дозволила собі все ж повністю повернутись до нього обличчям, не зважаючи на традиційну іконізовану поставу тіла, в якій вона перебувала останні кілька годин. Вона була навчена і мала багату практику у відстоюванні на одному місці, тому не відчувала жодного дискомфорту. Та легкість у спілкуванні з генералом підштовхнула її до рішення скористатись можливістю і поговорити з поважним лордом.
– Ми всі сплачуємо ціну за свою віру та вірність імперії.
– Ви праві, ясносвітла пані! Ми всі несемо відповідальність за свої слова. – погодився темний генерал. – Я мав честь познайомитись з вашим братом кілька років тому, – повідомив він, посміхаючись з лукавістю, – ох і бравий воїн ваш світлий кронпринц! На диво хоробрий та сильний, хоча по ньому цього не скажеш.
– Так ви праві, шановний пане, – посміхнулась Луна, впізнаючи опис Арфіра.
– Хотів би я подивитись на двобій між кронпринцами імперій, – відкашлявшись, генерал продовжив посміюючись мріяти про своє, – навть не знаю на кого б я поставив, якби ваш брат і наш молодший кронпринц зійшлись у рівному протистоянні. Обидва завзяті, лихі до меча та мають різні тактики ведення бою.
– Не думаю, що це колись станеться, – зітхнула Луна, боячись навіть помислити про таку дуєль. – нехай би стали друзями, можливо б вони могли доповнити один одного та показати приклад іншим.
– Ви занадто мрійлива, ясносвітла пані. – сухо відповів генерал, – нажаль, у випадку з нашим кронпринцем це неможливо.
– Тому що кронпринц не має бажання пізнавати інших? – тихо запитала Луна.
– Тому що він не має віри у існування в інших тих принципів, що має сам. – генерал стулив губи. І важко зітхнув, – він жорстокий, моя світла пані, але справедливий. Якби ви знали кронпринца так само як я, то зрозуміли б його поведінку.
– Можливо. – прошепотіла світла принцеса, – але він не дозволить мені пізнати себе. Хоча, вже це зробив.
– Промовка про вовка. – сказав генерал, гордо піднявши голову та розвернувшись корпусом до центру.
Луна механічно повторила за генералом і з привідкритим ротом спостерігала за тим, як схиляються голови та поступаються дорогою вельможні пані та панове. До зали увійшов чи увірвався вихрем маршал Темної імперії. Він розмашистим кроком прямував до трону, на підвищенні біля якого стояли Луна з генералом. Слідом за кронпринцем бігла струнка рудоволоса дівчина, дзвінко відстукуючи підборами. 
Світла принцеса не могла відвести погляду від кронпринца, що нічим не змінився з іхньої останньої зустрічі але виглядав дещо іншим. Його чорний камзол був розшитий золотом, а на високих батфордах поблискували металеві шипи, волосся було аккуратно зачісане і відкривало широкі скули. На обличчі Темніана не було жодної емоції, а погляд спустошених очей був прикутий до пана генерала, що розпливався в посмішці.
– Мій хлопчик! – радісно і зовсім не офіційно привітався генерал, приймаючи обійми щойно підійшовшого до нього кронпринца. – З поверненням додому!
Темніан нічого не відповів і ледь посміхнувся краечками губ.
– Темних літ вам, темний володарю. – схиляючи голову, світла принцеса присіла в реверансі, виказуючи свою повагу до кронпринца.
– Ви все ще тут. – голос Темніана був холодним і цинічним, – вже придивились нареченого? – і не дочекавшись відповіді, він звернувся до генерала. – Я маю деяку інформацію якою хотів би поділитись з вами, вчителю, та отримати пораду.
– Звісно! – виказавши свою готовність допомогти, граф Дарріо понурився, – та я не можу залишити світлу принцесу одну. Я пообіцяв вашому батькові та матері, що буду наглядати за світлою пані допоки вони не повернуться.
– Лессін побуде з нею. – відрізав Темніан, не бажаючи чути відмовок.
– Але ж, мій пане, – незадоволено сказала дівчина, вийшовши з-за спини кронпринца, – я не хочу і не можу.
– Чи я повинен повторюватись? – навіть не подивившись на леді Лессін, що здавалось от-от закатить істерику, Темніан відрізав. – я не чую відповіді?!
– Ні, мій пане. – покірно відповіла вона і зухвало подивилась на світлу принцесу, що зніяковіла від тону та манери спілкування темного принца. – Я залюбки придивлюсь за принцесою.
– Ходімо, вчителю. 
Генерал вибачився перед Луною і поспішив на допомогу своєму маршалу, що навіть не спромігся виказати тактовність та повагу до гості імператорського двору. Темніан не вважав це за потрібним і вів себе так само холодно та бездушно, як звик за останні сім років. Він не був схожим на інших монарших особин, що притримувались етикету та прикидалися тими, ким не були насправді.
Леді Лессін стала на місце генерала і лестиво посміхаючись, звернулась до світлої принцеси, в якій вона вбачала конкурентку.
– Маю за честь прислуговувати цноті. – В її очах тендітна дівчина була схожа на янгола та була витвором мистецтва. 
Сама ж рудоволоса леді Лессін мала аппетитні форми та довгі ноги, якими вона хизувалась, одягаючи коротеньки спідниці та сукні, накшталт тої, яка була на ній на балу. Шовкова тканина ледь прикривала сідниці та груди, тримаючись на чесному слові та обережних рухах самої пані.
– Якщо ви хочете навчитись ремеслу любовних насолод, – насмішливо почала рудоволоса, – я можу порекомендувати вам кількох вправних коханців. – її хитрі очі примружились і забігали по гостях у пошуку тих, про кого вона говорила.
Луна не знала що відповісти на таку відверту пропозицію, тому промовчала.
– Всі світлі такі цнотливі, що аж бридко від їх брехливості. – голос леді Лессін, яку так і не відрекомендували як належить, був пронизаний отрутою і зневагою, – тримають вони цноту до першої шлюбної ночі, а потім приїздять до Темної імперії щоб навчатись задовольняти свого чи чужого чоловіка.
– Що ви таке говорите, темна пані? – не витримала Луна і з нерозумінням поглянула на леді Лессін.
– То ви не в курсі, що відбувається у вашій імперії?! – здивована та дещо розчарована леді Лессін голосно розсміялась, привертаючи до себе зайву увагу. – Тоді мені нема про що турбуватись! Ви мені не рівня і Темніан ніколи не схоче вас!
Світла принцеса лише зараз зрозуміла з ким залишили її. Леді Лессін була коханкою кронпринца і не соромилась цього звання. Та все ж її слова та наклеп на Світлу імперію змогли вибити землю з-під ніг Луни. Вона дивилась на дійсно гарну молоду жінку, що була впевнена в собі, і почала нервувати. 
Так, світла принцеса допускала, що в якійсь мірі в словах рудоволосої красуні була правда про світлих дів, але це були поодинокі випадки. Та все ж Луна не могла стерпіти такої зневаги і стримуючи тремтіння, що зявилось в її тілі, повідомила про свою незгоду та обурення безтакністю коханки кронпринца:
– Світла імперія не має таких прицендентів, тому я не вважаю ваші слова правдивими. А щодо ваших опасінь, смію нагадати вам, шановна леді, що ваш кронпринц звязаний обовязком перед імперією, тому підкориться якщо на те буде потреба.
– То ви зовсім не знаете Темніана. Він не підкорюється нікому!
– Вибачте мені, – видихнула Луна і рукою призвала Зірі до себе. – мені треба відійти ненадовго. – вона вхопилась за руку своєї служниці, і ледве тримаючи себе від падіння, швидко пішла у напрямку службового проходу. 
– Вам зле, моя пані? – прошепотіла Зірі. Дівчина стурбовано оглядала зблідлу принцесу і не дозволяючи їй втрачати себе в різкому ослабленні, вивела її з зали.
Вони перетнули вузький проліт та пройшли повз службові кімнати.
– Не вистачає повітря. – ледве чутно сказала Луна і вже не маючи сил йти, притулилась спиною до холодної стіни.
– Ваш кристал, моя пані! – вигукнула Зірі і зніяковіло опустила очі на темніючу прикрасу. Зірі не знала що робити і як себе поводити в цій ситуації, чи кликати на допомогу чи чекати допоки панічна атака світлої принцеси поступово пройде.
– Нічого. – видихнула Луна. – Я впораюсь з цим. – вона відступила від стіни і хотіла продовжити йти подалі від скупчення темряви, але не змогла цього зробити.
Пошатнувшись, світла принцеса відчула запаморочення і втративши рівновагу, впала. Але так і не торкнулася підлоги, адже була підхоплена сильними руками, що тримали її ніби пірїнку в повітрі. Луна бачила як округлилися очі Зірі, що впізнавши рятівника світлої принцеси, швидко опустила голову і зтихла, виказуючи свою повагу до особи, що зявилася так зненацька.
    – Впіймав! – приємний майже пянкий голос сколихнув волосся Луни. – Нарешті ми зустрілися з вами!
    Світла принцеса обережно перевела погляд на молодого чоловіка, що продовжував утримувати її на руках, не збираючись відпускати. На його мужньому обличчі маяріла білосніжна посмішка, а в очах горів вогонь. Риси були чіткими, а лінії грубими. Чорні густі брови підкреслювали глибину величезних карих очей, та акцентували увагу на зацікавленому погляді. 
    Темно-каштанове волосся неслухняно спадало на чоло, та не заважало очам. Від молодого чоловіка пахло різким парфумом, що приховував запах алкоголю. Міцна шия з вздутими венами плавно перетікала в широкі плечі, покриті легкою шовковою тканиною. Луна ще не могла оцінити ні зросту ні вбрання молодого чоловіка, але була впевнена, що він був представником монархії.
– Так ось ви яка, моя принцеса! – видихнув він в обличчя Луни і сміячись, поніс її коридором до виходу у проліт, що веде до імператорських покоїв.
– Ваше темнійшество! – пискнула Зірі, зірвавшись з місця, намагаючись привернути до себе увагу старшого сина імператора Темної імперії. – Дозвольте мені турбуватися про принцесу.
– Зникни! – рикнув кронпринц, і не зводячи захопленого погляду від Луни, переступив високий поріг, і виніс світлу принцесу до просторого коридору, де стояли кілька охоронців, що побачивши його, схилили голови. – Я й сам можу потурбуватися про гостю нашої імперії! Чи не так?
Відчувши задуху, світла принцеса схопилася рукою за кристал, що був ледве теплим і стисла його з силою, ніби молячи про допомогу. Їй було важко дихати, не те щоб говорити. Вона ніяковіла від такої близькості до чоловіка, що не був її родичем і так зухвало настояв на своїй допомозі і явно не збирався чути відмови. А розуміння того, що він був одним з темнійших і підозра того, що це старший брат Темніана, ще більше бентежили бідолашну принцесу, що відчувала себе зле.
Пройшовши біля покоїв імператриці Темної імперії, молодий чоловік притис Луну до себе, показово вдихнувши аромат її волосся. Світла принцеса не мала сил для супротиву, хоча і не мала бажання перебувати в руках самовпевненого темного. Охоронці продовжували здивовано дивитись услід старшому кронпринцу і переглядалися між собою, не наважуючись зупинити його.
    – Мосьпане, я вас благаю! – продовжувала молити Зірі, крокуючи поряд з принцем. – Вам не можна,
    – Зникни! – знов рикнув старший кронпринц і різко зупинився, побачивши когось страшнішого, ніж він міг уявити.
    Старший кронпринц Темної імперії стояв на місті, широко розтавивши ноги, і з опасінням вдивлявся в сутінки, з яких вийшов той, хто наганяв жах на все і всіх. Людина, яка була йому знайома, швидко наближалась до них, гупаючи важкими чоботями по камяній підлозі, що ледве витримувала навантаження крокуючого.
– Марселіан! – проричав Темніан, наближаючись до старшого брата, що все ще тримав на руках світлу принцесу, яка виглядала заблідою та зовсім не була схожа на ту, що він бачив двадцять хвилин тому. 
– Брате. – тихо відповів старший спадкоємиць трону. – Не думав пересіктися з тобою.
– Ти ніколи не думаеш. – різко відказав Темніан і зупинився за крок до старшого брата.
Темний молодший кронпринц невдоволено подивився на служницю, що стояла з опущеною головою. Потім перевів очі на охоронців, що під важким поглядом вирівнялись як натягнуті струни і прийняли положення статуй, які несуть свою службу, а не підслуховують та підглядають за монархами. 
– Відпусти принцесу! – наказав Темніан, і старший кронпринц мовчки опустив світлу принцесу на підлогу.
Луна все ще стискала Світло Життя, боячись відпускати кристал, в якому жевріло тепло. Вона збентежено подивилась на Темніана, ніби чекаючи його реакції, і прийняла допомогу Зірі. Служниця допомогла їй підвестись на ноги, тримаючи її за талію та лікоть правої руки. 
– Ясносвітла пані, вам краще пройти до вашої кімнати. – прошепотіла дівчина, і зковтнувши сухий ком остраху, запитальним поглядом звернулась до головного серед присутніх. – Ваше темнійшество, дозвольте мені відвести світлу принцесу до її покоїв?
– Що з нею? – граючи жовнами, молодший кронпринц не змінившись в обличчі, перепитав служницю про стан принцеси. – Що сталося? І де Лессін?
– Принцесса відчула різке занедужання спілкуючись з леді Лессін. – правдиво відповіла Зірі, не маючи бажання викривляти інформацію перед маршалом імперії.
– І мій брат зявився зненацька? – він перевів погляд холодних очей на Марселіана, що склав пальці в кулаки та мовчки вислуховував молодшого брата.
– Так, мосьпане! – кивнула Зірі. – Темний пан зявився у той момент, коли ясносвітла пані втратила рівновагу і впала.
– Хмм, – на губах Темніана зявилася ледь помітна посмішка. – То можливо нам не має потреби шукати принцесі пару. Пара сама її знайшла! – останні слова кронпринц сказав з цинізмом та огидою. – Мій брат вартий найкращого!
– Чом би і ні! – відрізав Марселіан і хижо посміхнувся. – Якщо ти не хочеш бути корисним, то я буду!
– Ну хоч в чомусь ти будеш корисним. – хмикнув Темніан і ще раз поглянув на світлу принцесу.
Луна була блідою і ледве трималася на ногах. Якби не підтримка служниці, то вона б вже впала на підлогу. Губи світлої принцеси були синюшними, а очі тьмяними, що було досить дивним явищем для світлих. Темніан мовчки простягнув свою руку до обличчя принцеси і торкнувся великим пальцем її холодних губ, провівши лінію ніби розмазуючи помаду, він зупинився на щоці.
Поведінка темного принца була незрозумілою ні для кого. Зірі не могла зупинити його чи заперечити його дії, бо не мала права голосу. Марселіан також не наважився сказати і слова проти молодшого брата, адже знав, що їх минуле одразу стане теперішнім і невідомо що станеться потім. Тому він відвів очі, дозволивши Темніану проводити свій незрозумілий нікому ритуал.
І лише маршал Темної імперії міг бачити те, що видихнула світла принцеса. Темрява ледь помітною сріблястою пильцею вийшла з її рота, та потягнулася за пальцем темного, що прикликав приховану недугу світлої. Вона була отруєна. Отрута темним сріблом вважалась найскладнішою у своєму виготовленні і надзвичайно рідкісною у використанні, адже потребувала виснажливих тренувань та рівня магії того, хто виготовляв цю отруту.
Темне срібло – це примарна магічна пил, що проникаючи у тіло світлих, забирає їх життя зсередини, заковуючи Світло у кайдани знекровлення. У всій Темній імперії знайдеться лишень троє магів, які моглиб подужати таку складну магію. Та ще більшим було здивування Темніана, від розуміння причини використання такої складної отрути. Хтось намагався вбити представницю Світлої імперії на території імперії темряви!
– Марселіан, – звернувся Темніан до свого старшого брата, – ти вільний піти. 
– Я, – старший кронпринц волів залишитися зі світлою принцесою, але був зупинений на півслові.
– Чи я повинен повторюватись? – Темніан не відводив погляду від очей світлої принцеси, помічаючи в них просвітлення. Адже він контролював отруту і майже повністю відтягнув її на себе.
– Ні. – видихнув старший спадкоємиць і розвернувшись, швидко покрокував геть.
– Мосьпане, – видихнула Зірі, відчувши як тіло світлої принцеси здригнулося. – що з ясносвітлою пані? – вона ледь чутно запитала, розуміючи, що їх можуть почути охоронці.
– Вже нічого. – відповів Темніан, віднявши пальця від щоки Луни і з якоюсь дивною насолодою облизнувши його, проковтуючи отруту, що потягнулась до його рота.