пролог

Пролог

– Запам'ятай, ти належиш мені та тільки мені! – заревів спадкоємець темряви. – Я даю слово, що ніколи не відпущу тебе! Я вбивав, вбиваю і вбиватиму всіх і кожного, хто подивиться на тебе й насмілиться зруйнувати наш союз! Запам'ятай, я завжди тримаю своє слово.

– Наші заручини буде розірвано, – ледве тримаючись на ногах, прошепотіла бліда принцеса, повільно витираючи білосніжною хусточкою кришталеву сльозу, що щойно зірвалась з її вій. – Ви не зможете змінити цього, ваша темність!

Молодший кронпринц Темної імперії упевнено підійшов зовсім близько до своєї біловолосої нареченої й на повні легені вдихнув її ніжний аромат. Світла принцеса пахла ледь відчутною м'ятою та трояндами. Тими чорними трояндами, які вперше змусили його подивитися на неї закоханим поглядом. Він не міг і не хотів її відпускати. Це тендітне створіння було всім для нього, всім тим за що треба боротися до кінця, всім тим за що можна віддати своє життя.

– Ти, – прохрипів молодший кронпринц, – тільки моя! – його сапфірові очі блиснули темрявою. – Моя! – повторив він стверджувально.

Блакитно - чорне сяйво його очей прохолодними хвилями темряви огортали її свідомість, змушуючи вірити йому знову і знову. Світла принцеса відчувала його всепоглинальну Темряву, що була нічим іншим, як проявом палкого кохання Темніана. Вона хотіла відповісти взаємністю і, тремтячи від власних почуттів, була готова піддатися пориву і пригорнутись до володаря Темряви. Але продовжувала стримувати себе.

Вона розуміла, що іноді потрібно жертвувати чимось дорогоцінним. У її випадку йти проти сім'ї не було раціональним, тому вона готова була розбитися о рифи приреченості. Вихована в кращих традиціях світлих, жриця Світла — та, що несе життя, розуміла безвихідь свого становища. Вона хотіла б втекти від своїх обов'язків, але, попри все своє бажання, не могла цього зробити. Вона не могла просто все покинути.

Болісна напруга в тілі темного спадкоємця викликала чергову бурю ненаситного бажання володіти цією ніжною красунею. Він ніколи в житті не бажав нічого так сильно, як світлу принцесу, яка продовжувала супротивляться своїм почуттям. Темніан дбайливо торкнувся пальцями її щоки й нахилився до милого обличчя, щоб мати змогу зазирнути в її очі. Вона довірливо дивилась у відповідь, майже не дихаючи.

– Ти належиш мені. – Видихнув Темніан в її губи й обережно поцілував їх.

Його гарячі вуста ледве торкнулися холодних губ світлої принцеси, як вона здригнулася всім тілом і швидко зробила крок назад. Ні темний спадкоємець, ні світла принцеса не очікували такого повороту подій, адже кожен з них знав, на що здатен і на що готовий піти. Кожен з них знав, що почуття протилежностей були сильнішими, ніж хтось міг уявити, але обов'язок перед сім'єю та імперією вносив свої корективи.

– Наші заручини буде розірвано. – Повторила світла принцеса і рішуче відійшла убік від молодшого кронпринца, що буквально обпікав її своїм розгніваним поглядом.

Він стояв на своєму місці, не поворухнувши й пальцем, дозволяючи Луні виграти маленьку битву, та зробити величезну помилку в прийдешній війні. Темніан провів закоханим поглядом світловолосу німфу, що сміливо втікала від нього, а коли вона зникла за закритими дверима, з силою стис руків'я свого меча.

– Подивимось, що ви скажете завтра.