Пролог

– Запам'ятай, ти належиш мені й тільки мені! – голос молодшого кронпринца рознісся кімнатою. Його сапфірові очі блищали, наче поліровані леза. – Я даю слово, що ніколи не відпущу тебе! Я вбивав, вбиваю і вбиватиму кожного, хто наважиться поглянути на тебе чи спробує зруйнувати наш союз! Запам'ятай: я завжди тримаю своє слово.

– Наші заручини буде розірвано, – ледь тримаючись на ногах, прошепотіла бліда принцеса, ховаючи погляд у хусточку з найтоншого білого шовку. Кришталево-прозора сльоза скотилася по її щоці й поглинулася тканиною. – Ви не зможете змінити цього, найтемніший князю.

Молодший кронпринц впевнено наблизився до своєї біловолосої нареченої, наче мисливець, що тільки-но загнав жертву у пастку. Світла принцеса пахла ледь відчутною м'ятою та чорними трояндами, такими незвичними у її світі. Цей запах був нестерпно солодким і водночас п’янким, як заборонене вино. Темніан затримав подих, вдихаючи її аромат, який, здавалося, проникав у саму його темну сутність.

Це тендітне створіння стало для нього всім, за що він готовий був боротися, всім, за що можна було віддати життя.

– Ти, – хрипко сказав він, наче кожне слово виривалося з глибин його темної душі, – тільки моя! – У його очах заграв холодний вогонь, що водночас манив і лякав. – Моя!

Його слова, обрамлені сліпучим сяйвом блакитно-чорних очей, проникали прямо в її свідомість, огортаючи її вуаллю Темряви. Світла принцеса відчула, як її воля слабшає, як його всепоглинаюча Темрява починає охоплювати її почуття. Це було більше, ніж магія. Це було кохання, яке поглинало і ламало всі бар’єри.

Вона хотіла відповісти взаємністю і, тремтячи від власних почуттів, була готова піддатися пориву. Але стримувала себе. Світла принцеса знала: іноді потрібно жертвувати тим, що найбільше цінуєш. Її обов’язок перед родиною, перед Місячною долиною, перед імперією світлих змушував її триматися.

Темніан обережно торкнувся її щоки, ніби боявся зламати її крихкість. Він нахилився, і їхні погляди зустрілися. У його очах вона побачила Темряву, що була водночас загрозливою і ніжною. Він був її протилежністю, її викликом, її спокусою.

– Ти належиш мені, – прошепотів він, ледь торкаючись її губ. Його голос був низьким і теплим, наче оксамит.

Світла принцеса здригнулася. Її серце закричало «Так!», але її тіло зробило крок назад. Вона відступила, розірвавши цей бажаний поцілунок. Ні темний спадкоємець, ні світла принцеса не очікували цього. Їхні погляди залишалися з’єднаними, але вже на відстані.

– Наші заручини буде розірвано, – повторила світла принцеса впевнено, хоч сльози знову набігли на очі. Вона відступила ще далі, змушуючи себе не дивитися на нього.

Темніан не поворухнувся. Він дозволив їй виграти цю маленьку битву. Його рука стиснула руків’я меча, а в погляді заграла холодна рішучість.

Коли Луна зникла за дверима, він видихнув, але не відчув полегшення.

– Подивимося, що ви скажете завтра.