Слово Обраного

Темрява збиралась над Корнвальдським лісом, несучи загибель усьому живому. Чорні хмари скупчились над столицею. І в закритому кабінеті, де проводили нараду король та наближені до нього особи, теж витав морок – він панував у головах, з нього була зіткана атмосфера безвиході, що висіла в повітрі.

– Панове, – Його Величність король Тальміер з усіх сил намагався зберігати спокій, – схоже, нам кінець. Сили Рокхему у двох днях шляху від столиці, і їх не зупинити. Ми втратили військо, а наші чародії дружно розписались у власному безсиллі… Хто має що сказати з цього приводу?

– Ми ще можемо битись! – запально вигукнув військовий радник. – Ще можна кинути клич та зібрати ополчення. Ще не прибули південні барони зі своїми дружинами…

– Йой, та покиньте! – скривився король. – Що ваше ополчення проти Вершників Безодні? Чи проти огрів? А барони Півдня завжди вміли лиш грабувати сусідів та реалізовувати “право першої ночі”, а не воювати. Я, чесно кажучи, взагалі маю сумнів, що вони прийдуть…

– Мої люди все ще ведуть перемовини з Республікою та Лісовим Союзом, – похмуро заявив радник з зовнішніх відносин. – Можливо, якщо піти на поступки, погодитись на всі їхні умови…

– Нам вже нічого їм запропонувати, – гірко всміхнувся Його Величність. – Наше королівство поглинуте Темрявою. А вони, боюсь, так чи інакше не стали б нам допомагати. Думають відсидітись, вважають, що війна з нами послабить Рокхем та дозволить їм відбитися… Але дзуськи! Ковтнувши нас, ними він закусить і не вдавиться.

– Дозвольте, Ваша Величносте, – Німрод, королівський маг, що до цього моменту скромно стояв у тіні, зробив крок уперед. – Як ви вірно зауважили, більшість чародіїв і справді розписались у власному безсиллі. Та мені вдалось віднайти у старих священних текстах один древній ритуал, що може всіх нас порятувати.

– А нуж бо, ну ж бо? – зацікавився монарх.

– Ми прикличемо Обраного. Він прийде до нас з іншого світу, і йому буде дана велика сила, якою зможе він розвіяти темні орди!

– Що, отак прямо й розвіє? – військовий радник саркастично гмикнув. – Один-однісінький?

– Кожне його слово буде впливати на саму суть світу. Така сила ладна перемогти будь-яку армію!

– А ну як він цейво… ляпне щось не те? – поцікавився радник з внутрішніх справ. Німрод поглянув на нього, як на самашедшего.

– Він же Обраний. Словами розкидатись дарма не буде! – твердо заявив маг. – Ваша Величносте, останнє слово за вами.

– Я, звичайно, не надто довіряю всяким чаклунським штучкам, – зауважив радник з зовнішніх відносин, – а те, що я зараз почув, і взагалі тягне на відверту мачню. Але зараз, коли на кону існування нашого народу й нас самих… Тут обирати не доводиться.

– Демон з ним, – махнув рукою Тальміер. – Що вам потрібно для цього вашого ритуалу і коли ви зможете почати?

– Най пробачить мене Ваша Величність… Я дозволив собі заздалегідь підготувати ритуальну кімнату й всі компоненти. Необхідна ваша присутність, як особи королівської крові… Ну й присутність панів радників, вважаю, буде не зайвою. Обраний все ж таки прийде до нас з іншого Всесвіту, і нам потрібно буде ввести його… ну, в курс справ. А часу в нас катма.

– Тоді не будемо втрачати його. Ходімте.

* * *

Сказати, що Сірий очманів – це ніц не сказати. Ось щойно вони всією компанією тусувались у Сашка на хаті, а особисто він, розвалившись на дивані з банкою Revo, натхненно цілувався з Люською. І от замість Сашкової хати він вмить опинився [цензура] знає де, в якійсь завішаній дебільними червоними шторами кімнаті, маючи перед очима жирну дулю з маком замість пругких та “готових до вживання” Люсьчиних грудей. Аналогічна дуля виявилась у нього в руці замість банки з ревасом, а замість м’якого дивана під сракою – жорстка й холодна мармурова підлога (об яку, до речі, Сірий вищезгаданою сракою з усього розмаху й приклався) з намальованою на ньому незрозумілою зіркоподібною [цензура]. На додаток замість звичного “найку” він був одягнений в якийсь маскарадний прикид, а довкола стояли якісь доволі стрьомні лелики, теж вдягнені наче блазні. Або сатаністи, або педофіли, якщо вірити останнім переглянутим відосикам на ютубі. Або сатаністи-педофіли. Правда, тоді на кой він їм здався?

– Мужики… – раптово захриплим голосом промовив Сірий, намагаючись підвестись та потираючи відбиту дупу. – Це що за [цензура] взагалі? Де це я, і де мої речі?

– Вітаємо тебе, Обраний! – вперед вийшов якийсь мутний тип у бордовому плащі з каптуром. – Ласкаво просимо до королівства Ільмір! Сама Доля обрала тебе, аби порятувати наш народ від Зла!

Секунд п’ять Сірий кумекав, що там цей клоун щойно зморозив. А докумекавши, напівп’яним голосом, спотикаючись через слово, видав:

– Слухайте, панове… А не пішли б ви всі в [цензура], та й з перепідвипідвертом! З королівством вашим разом! І з Долею вашею [цензура], [цензура] вас всіх в [цензура] та через [цензура]!

Слово Обраного непорушне!