
На початку не було початку.
Не було кінця.
Не було темряви, бо не було світла.
Не було мовчання, бо не було звуку.
Не було порожнечі, бо не було місця, яке могло б бути порожнім.
Не було часу, щоб рахувати віки.
Не було віків, щоб бути порахованими.
І посеред Небуття було Первородне Яйце.
Не знали мудреці, звідки воно взялося.
Не знають того й боги.
І ніхто не відає, що було його батьком і матір'ю.
Воно було Єдиним.
І не було поруч із ним нічого.
І перебувало воно поза ліком днів і років.
І сталося так, що Первородне Яйце тріснуло.
І був Розкол.
Із Розколом народився Час.
І потекла Перша Мить.
Із Розколом народився Простір.
І простягнулися шляхи без краю.
Із Розколом народився Рух.
І все, що мало бути, рушило назустріч своїй долі.
І з середини Первородного Яйця проросло Дерево Буття.
І не було дерева більшого від нього.
Бо коріння його сягало глибин, яких не можна виміряти.
І крона його здіймалася туди, куди не сягає думка.
І росло воно, і ширилося.
І від росту його народжувався світ.
Спершу зміцніло коріння Дерева.
І було назване воно Навом.
І став Нав домом каменю і металу.
Домом полум'я й криги.
Домом гір і безодень.
І народилася із Наву Земля.
І носила вона в собі силу коріння.
І виріс стовбур Дерева.
І був названий він Явом.
І став Яв домом життя.
І все живе знайшло в ньому своє місце.
І всяка тварина.
І всяка рослина.
І всяка істота, що дихає під небом.
І здійнялася над світом крона Дерева.
І була названа вона Правом.
І став Прав домом духів.
Домом небесного світла.
Домом тих, хто прийде після.
І народилося з Праву Небо.
І вкрило світ своїм шатром.
Так постали три шляхи Дерева.
Нав унизу.
Яв посередині.
Прав угорі.
І кожен був частиною іншого.
Бо коріння живило стовбур.
І стовбур тримав крону.
І крона вкривала коріння своєю тінню.
І не було між ними ворожнечі.
Бо всі вони були одним Деревом.
І росло Дерево.
І росте воно нині.
І кожна нова зоря є його пагоном.
І кожне нове життя є його листком.
І кожна нова думка є його насінням.
І доки ростиме Дерево Буття,
доти триватиме світ.