Нове знайомство

Мія прокинулася від теплих сонячних променів, що пробивалися крізь тонкі штори та танцювали на її обличчі. Кімната була заповнена ніжним золотистим світлом, яке ніжно обволікало все навколо м'яким сяйвом. Вона повільно піднялася з ліжка, відчуваючи, як нерви грають свою гру, коли вона згадала, що сьогодні за день. На годиннику було 6:30 ранку. День, коли їй потрібно було продемонструвати свій проєкт, звичайно це не перший раз, проте хвилювання від цього не ставало менше. Тим паче, що уваги до неї буде у 2 рази більше, бо риторика була об'єднана з третім курсом. 

Мія провела кілька хвилин на кухні, заварюючи чашку зеленого чаю, і дивилася у вікно, намагаючись заспокоїти свої думки. Вона сиділа за столом, розгорнувши свої нотатки та перевіряючи презентацію. Кожен слайд був відточений до дрібниць, але невпевненість все ще сиділа у її серці. 

Залишаючи квартиру, вона вдягнула темно-сині джинси вільного крою та гольф поверх якогось одягнула футболку, яка хоч трошки ховала "недоліки". Мія швиденько нафарбувалася, намагаючись виглядати бездоганно, але не надто помітно. Поглянувши в дзеркало, вона відчула, як тиск тривоги знову повертається. Дивлячись на себе вона знову й знову ненавиділа своє тіло. 

— "Ти можеш це зробити, — прошепотіла Мія сама собі, виходячи з дому. — Ти добре підготувалася, все буде добре." 

Кампус університету зустрів її звичною метушнею: студенти поспішали на лекції, обговорюючи останні новини та курсові роботи. Мія зустріла Ніту біля входу в аудиторію, і їхня розмова допомогла їй трохи розслабитися. 

— "Привіт, Міє! — вигукнула Ніта, весело махаючи рукою. — Як ти?" 

— "Привіт, Ніто, — відповіла Мія, стараючись усміхнутися. — Ну, трохи нервую. Чесно кажучи, цей день мене так лякає." 

— "Це зрозуміло, — сказала Ніта, підходячи ближче і обіймаючи Мію. — Але я впевнена, що ти все зробила добре. Ти ж бачила, скільки зусиль ти вклала у свою роботу. Це справжній витвір мистецтва." 

Мія вдячно кивнула і вони разом увійшли в аудиторію. Мія сіла на своє місце, намагаючись заспокоїтися і розслабитися. Ніта сіла поруч, помітивши, як її подруга нервує. 

— "Знаєш, — почала Ніта, — я теж страшенно нервувала перед своїм виступом. Але потім зрозуміла, що це частина навчання. Всі тут заради того, щоб вчитися і розвиватися. Пам'ятай, що навіть якщо щось піде не так, це просто досвід." 

— "Ти права, — зітхнула Мія. — Але іноді це так важко контролювати. Мені здається, що всі будуть звертати увагу на мої слабкі місця." 

— "Всі мають свої страхи, — заспокоїла її Ніта. — І навіть якщо хтось і зверне увагу, це не означає, що це щось негативне. Я сподіваюся, що твій проєкт буде так само вражаючим, як і ти." 

Мія лише сором'язливо посміхнулася й міцно обняла подругу. 

Невдовзі почалася перша пара, на диво вона пройшла швидко і непомітно. Й ось все ближче і ближче остання пара, всі студенти готуються й повторюють матеріал. Мія ж намагалася зосередитися на позитивному. Ніта продовжувала її підбадьорювати, розповідаючи про свої враження від інших проєктів. 

— "Ось, подивись на проєкт Луки про "Екологічні ініціативи в містах", — сказала Ніта, показуючи на слайд з презентації сусіда. — Це дуже цікаво, і я вважаю, що ця тема буде актуальною і в майбутньому." 

— "Так, це дійсно так, — погодилася Мія, дивлячись на слайди. — Мені здається, що я також спробувала бути креативною в своїй роботі, але іноді здається, що це недостатньо добре в порівнянні з іншими." 

— "Ти не повинна порівнювати себе з іншими, — сказала Ніта, торкаючись руки Мії. — Кожен має свій унікальний стиль. І важливо не тільки те, що ти презентуєш, але і те, як ти це робиш. Ти робиш все правильно." 

Ніта продовжувала розмову, намагаючись розрядити атмосферу. Вона згадала про кілька комічних ситуацій з попередніх презентацій і розповіла про смішні випадки, які сталися з іншими студентами. 

— "Ти пам'ятаєш, як в минулому семестрі Лео випадково натиснув кнопку "Перейти на наступний слайд" двічі? — сміялася Ніта. — Всі були в шоковому стані, і він почав швидко пояснювати, як його слайд раптово "перемістився". Було смішно, але це показує, що ніхто не ідеальний." 

— "Це правда, — усміхнулася Мія, хоча тривога не зникала повністю. — Сподіваюся, моя презентація не буде таким хаосом." 

Наближалася її черга, серце Мії билося швидше, і кожен новий погляд здавався важким, як гиря. Вона намагалася зосередитися на своїй доповіді, відкинувши тривогу на задній план. Її проєкт "Дрескод успішної людини" був ретельно підготовлений, й вона намагалася вкласти в нього всю свою енергію та натхнення. 

Коли настав час її виступу, Мія встала, розправила плечі і ввімкнула свою презентацію. На екрані з'явилися перші слайди. Вона почала свою доповідь, розповідаючи про те, як діловий одяг може вплинути на сприйняття людини та її професійний імідж. Мова йшла про те, як правильний вибір одягу може допомогти у досягненні успіху в кар’єрі. Але головною ідеєю було те, що не одяг створює людину, не одяг визначає її розумові здібності й не одяг описує яка людина всередині. 

Кожен погляд, що був спрямований на неї, здавався Мії важким. Вона намагалася зосередитися на своїй доповіді, сподіваючись, що її ідеї стануть зрозумілими та цікавими. Вона відповідала на питання, які виникали під час презентації, й старалася виглядати впевнено, хоча всередині її серце билося надто швидко. 

Після презентації, коли викладач запитав, чи є питання, один із хлопців з 3-го курсу підняв руку. Його високий зріст і підтягнуте тіло зробили його присутність помітною. 

— "Перепрошую, що затримую, але я маю це запитати: ти дійсно вважаєш, що на тебе хоч якийсь гарний одяг налізе?" — спитав хлопець, сміючись. 

Сміх з боку деяких студентів відчувався як важкий удар. Мія відчула, як сльози починають наповнювати її очі. Обличчя запалало від сорому і образи. Вона намагалася зберегти спокій, але всередині вона була розчавлена. 

— "Я... думаю, що на цьому я закінчу, — сказала вона, намагаючись зробити свою відповідь якомога спокійнішою. — Якщо немає більше питань, то я закінчила." 

Мія швидко зібрала свої речі і вийшла з аудиторії. Її серце билося від розчарування і сорому, сльози, що стікали по її обличчю, розмивали макіяж. Вона йшла додому, намагаючись стримати плач. Кожен крок здавався проклятим тягарем, і вулиці зливались у тумані сліз. Її обличчя палало від сорому, а кожен звук, кожен погляд здавався їй ворожим. Мія дійшла до парку, де кілька дерев створювали затишну тінь. Тут вона зупинилася, намагаючись заспокоїтись і відновити своє дихання. 

Мія сиділа на лавці і, накривши обличчя руками, дозволила сльозам вільно литися. Її думки крутилися навколо одного питання: чому вона завжди відчувала таку величезну відповідальність перед іншими? Її власна невпевненість знову виявилася в найгірший момент. 

Після деякого часу, коли сльози почали вщухати, Мія витерла обличчя і піднялася з лавки. Вона знала, що повинна поговорити з Нітою, яка, напевно, уже її шукала. Мія подзвонила подрузі і домовилася про зустріч біля кав'ярні. 

— "Ще раз привіт, Ніто," — сказала Мія, коли її подруга підходила до неї. Ніта виглядала стурбованою. 

— "Привіт, — відповіла Ніта, обіймаючи Мію. — Я бачила, як ти швидко пішла після виступу. Все гаразд?" 

Мія похитала головою, зітхаючи. 

— "Не зовсім. Я не знала, що так буде важко. І те, що сказав той хлопець... це було жахливо." 

Ніта сіла поруч і взяла Мію за руку. 

— "Слухай, не звертай на це уваги, — сказала Ніта, її голос був сповнений співчуттям. — Люди бувають жорстокими. Це не відображає твоїх здібностей або твоєї цінності. Це просто один дурний жарт. Ти зробила все, що могла." 

Мія кивнула, намагаючись втерти залишки сліз. 

— "Я знаю, що ти права. Але важко не звертати увагу на такі речі. Я завжди є об'єктом критики через свою зовнішність та вагу. Іноді здається, що навіть коли ти робиш все правильно, є щось, що заважає людям сприймати тебе серйозно." 

— "Не давай цьому визначати твою цінність, — сказала Ніта, її голос став більш рішучим. — Ти талановита і розумна. Твій проєкт був чудовим. І хоча це може звучати банально, але ти повинна пам'ятати, що всі проходять через труднощі. Пам'ятай про свої досягнення і те, як багато ти вже зробила." 

Мія вдячно посміхнулася, її серце теплішало від підтримки подруги. 

— "Дякую тобі, Ніто. Це дуже важливо для мене. Я спробую згадати про це наступного разу, коли буду відчувати себе невпевнено." 

— "Ось так і потрібно, — сказала Ніта, потискаючи руку Мії. — Ми всі маємо свої слабкі місця і переживання. Але це не означає, що ми повинні відмовлятися від того, що нам важливо. Ти сильна, і я знаю, що ти впораєшся." 

Вони провели ще деякий час у кав'ярні, розмовляючи і відновлюючи емоційний баланс. Ніта поділилася кількома позитивними новинами і планами на майбутні вихідні, що допомогло Мії відволіктися від неприємних думок. Вони сміялися, і Мія почала відчувати, що їй легше. 

Коли день добігав кінця, Мія пішла додому. Звичайно вона розуміла, що і Емілі й Ніта були праві, але, на жаль, дівчина не могла так просто взяти й забути всі насмішки над собою, вона не могла забути всі цькування через зайву вагу. Вона старалася, проте її свідомість вже повірила в те, що вона товста, через що ненавиділа кожну частину свого тіла.  

Прийшовши додому Мія лягла на ліжко в спробі зібрати думки до купи, проте вдавалося це погано, тому вона вирішила приготувати собі обід заодно подивитися огляд на ютубі.
Закінчивши з прийомом їжі, Мія сіла виконувати завдання з університету. Не сказати, що вони були складні, але на їх виконання пішло декілька годин, після чого дівчина з полегшенням зітхнула й вирішивши набрати Емілі, щоб поділитися з нею сьогоднішніми подіями. 

Через кілька гудків Емілі взяла слухавку: 

— "Мієчка, привіт! — радісно сказала подруга. — Що ти там?" 

— "Привіт, Емі! Все добре, тільки закінчила робити завдання з університету, я думала ніколи їх не дороблю, ще трошки і я б точно вмерла, ахах. А ти як?" — сказала Мія. 

— "Ой я теж, ахах. Сьогодні так насміялася в університеті. До речі як там твій проєкт?" — спитала Емілі з нетерпінням чекаючи відповіді. 

Мія з тяжкістю зітхнула і почала розповідати все у найменших деталях,  не забуваючи ні про що. Емілі в свою чергу уважно слухала не перебиваючи подругу. Коли Мія закінчила то дівчина сказала: 

— "От гівнюк! Йому пощастило, що я не була поруч, а то б на його гарненькому личку вже давно красувався фінгал". 

Мія тихенько посміялася, але розуміла, що Емілі не жартує й тому хлопцю справді було б не весело, якби вона в той момент була поруч. Варто лише згадати, як на горіхи отримав чоловік, який під час нашої з неї прогулянки підійшов і сказав їй: "Дивися обережно, а то твоя подруга тебе з'їсть". Від нас він тоді йшов з розбитим носом та губою з якої стікала кров. Тому з Емілі краще не жартувати. 

Дівчата ще деякий час обговорювали різні теми, Емілі розповідала, що сьогодні було у неї, а Мія щиро сміялася та відчувала полегшення. Коли вони закінчили розмову, дівчина ще певний час посиділа у соціальних мережах, після чого поїла, прийняла душ й лягла в своє м’яке ліжко, моментально провалюючись у царство Морфея.