Тіні душі

Мія відчувала, як глухе тяжіння серйозно тисне на її плечі, коли вона прокидалася щоранку. Ще до того, як відкрити очі, вона вже відчувала знайоме розчарування й страх, що щодня вислизали з її підсвідомості та переповнювали свідомість. Вона сподівалася, що цього разу буде інакше, що щось зміниться. Але щоденний дзеркальний ритуал знову виявлявся тим самим. 

Прокинувшись, Мія повільно підійшла до дзеркала у своїй маленькій квартирі, намагаючись уникнути погляду на своє відображення. Але навіть при сильному бажанні цього не робити, вона бачила свою розширену постать у дзеркалі: великі стегна, округлі форми та зайву вагу, яку ненавиділа в дзеркалі більше, ніж будь-хто інший. Щодня вона прокидалася в одних й тих самих обіймах гніту та самокритики. 

Університет був місцем, де Мія постійно стикалася з глузуванням і зневагою. У їдальні, коли вона заходила для обіду, її присутність не залишалася непоміченою. Один день, Мія взяла великі порції їжі й сіла за столик біля вікна. Як тільки вона почала їсти, за столиком поруч троє дівчат почали зневажливо її обговорювати. 

— "Виглядає, ніби це все її сніданок, обід і вечеря", — почула Мія, коли одна з дівчат шепнула іншій. 

— "Ну так, може вона вирішила просто не відриватися від їжі цілий день", — підтримала друга, і сміх заповнив їдальню. 

Мія червоніла від приниження, але намагалася не зважати на них. Вона зрозуміла, що нічого не зміниться, навіть якщо буде їсти менше, адже критика завжди знаходила свій шлях до неї. 

У спортзалі ситуація була ще гіршою. Одного разу, Мія вирішила приєднатися до групового заняття з аеробіки. Це був її перший раз, й вона була вперше в такій групі. Вона відчувала, як кожна дія спостерігається, як кожен неправильний рух може стати темою для глузування. Під час заняття одна з дівчат почала підкреслено звертати увагу на Мію. 

— "Подивіться, як вона важко рухається. Мабуть, їй треба більше тренувань", — прошепотіла дівчина подрузі, і це викликало загальний сміх серед групи. 

Мія червоніла від образи й більше не відвідувала ці заняття, боячися, що буде ще гірше. 

Звичайно, у Мії були друзі, які підтримували її. Вірна подруга Емілі завжди була поруч, намагаючись підбадьорити Мію у важкі моменти. Вона часто говорила їй, як важливо любити себе і не зважати на чужу думку. В один із таких вечорів, коли Мія знову була в зневірі через чергову порцію глузувань, Емілі сказала: 

— "Мієчка, ти знаєш, що ти не одна. Люди завжди будуть говорити, але це їх проблеми, а не твої. Ти — чудова, і я це бачу кожен день". 

Мія просто кивнула головою, намагаючись усміхнутися, але всередині вона все ще відчувала тяжкість та глибокий страх перед власним відображенням. Вона усвідомлювала, що навіть із підтримкою друзів, це не могло змінити те, як вона бачила себе в дзеркалі. 

На заняттях в університеті Мія часто сиділа на задніх партах, щоб не привертати зайвої уваги. Коли професор запитував, хто хоче вийти для демонстрації завдання, вона завжди намагалася залишитися непомітною. Її страх перед можливими жартами й зневажливими коментарями був настільки сильним, що вона б швидше відмовилася від можливості бути активною на парі. 

Однак навіть при всіх зусиллях уникати уваги, Мія не могла повністю зберегти свій спокій. Коли вона проходила по коридорах університету, розмови і шепоти завжди нагадували про те, що її зовнішній вигляд не відповідає "стандартам". Кожен крок здавався їй стомлюючим, а кожен погляд — критичним. 

Кожен день був боротьбою, у якій Мія намагалася знайти способи поліпшити своє життя і уникнути неприємних ситуацій. Вона часто заглиблювалася в навчання, як у втечу від реальності. Проте навіть при всіх досягненнях, біль від зневаги і невпевненість, що її переслідували, залишалися постійним фоном її життя. 

Мія намагалася переконати саму себе, що з нею все в порядку, проте навіть найменша дрібничка знову й знову нагадувала про її тіло і проблеми з ним. 

Одним з таких випадків був похід з Емілі по магазинах, все було чудово й Мія справді відчувала себе щасливою. Поки не зайшовши в черговий магазин з одягом дівчина побачила сукню, яка одразу їй впала у душу. Емілі це помітила.
— "Тобі сподобалася ця сукня?", — спитала Емілі, головою показуючи в сторону сукні. 
— "Так, вона дійсно гарна, я б була не проти її приміряти", — відповіла Мія дивлячись на сукню чорного кольору, з широкими рукавами та рюшами внизу, які неперевершено виглядали навіть на вішаку. 

Емілі вирішила не витрачати час тому мерщій потягнула подругу до сукні, а Мія була й не проти. 

Мія уважно дивилася на бірку кожної сукні, щоб швидше знайти свій розмір, проте веселий погляд дівчини погас за мить, коли вона дійшла до останнього, так і не знайшовши свій розмір. 

Емілі бачила розпач Мії тому вирішила її підбадьорити: 

— "Ей Мія, ти чого, ходімо спитаємо у консультанта, можливо твій розмір є на складі!" 

Мія кивнула головою і легенько посміхнулася, вирішивши, що Емілі права і не потрібно так швидко засмучуватися. Тому взявши сукню, дівчата пішли на пошуки консультанта. 

Довго шукати не довелося, біля іншого відділу стояла приємна дівчина років 25, в корпоративному одязі з бейджиком на якому красувалося ім'я "Ніколь". 

— "Добрий день. Чи не могли б ви нам допомогти?" — спитала Мія ближче підходячи до дівчини.
— "Так звичайно, чим можу допомогти?" — ввічливо спитала консультант. 

— "Чи не могли б ви глянути на складі більший розмір цієї сукні?" — сказала Мія протягуючи сукню дівчині. 

— "Так, звичайно, пару хвилин", — сказала дівчина перш ніж зникнути з виду. 

Її не було декілька хвилин, а Мія стояла в передчутті сукні, яку б в найближчому часі могла назвати своєю. Проте всі її очікування зникли, коли вийшла консультантка і сказала: 

— "На жаль, розмір XL для цієї сукні найбільший". 

Для будь-якої іншої людини це дрібниця, адже в цьому немає нічого страшного. І єдині емоції які може викликати дана ситуація це сум, що ти не купиш цю річ, проте не для Мії. Слова дівчини лише в котрий раз підкреслили найбільший її комплекс. Вона знову відчувала себе не такою як інші, вона з новою силою ненавиділа своє тіло й готова була провалитися крізь землю. 

Емілі бачила понурий стан подруги й намагалася, якось залагодити й відволікти її, проте Мія була далеко у своїх думках. 

— "Емі, я вже піду додому, щось цей шопінг мене втомив, дякую за день!" — сказала Мія посміхаючись, щоб не псувати настрій подрузі. 

— "Добре, Міє. Тоді спишемося про наступну зустріч. На зв'язку!" — відповіла Емілі посміхаючись у відповідь, але відчуваючи стан подруги. 

Йшовши додому в голові Мії весь час крутилися образливі слова на рахунок її тіла, всі смішки з неї. Вона ніяк не могла думати про щось інше. 

Прийшовши додому дівчина зрозуміла, що треба відволіктися і згадавши, що завтра понеділок сіла робити домашнє завдання з університету. За ноутбуком Мія сиділа до вечора, що дало їй змогу не поїдати себе нав'язливими думками. 

Подивившись на час і побачивши, що вже 8 година вечора Мія навіть з полегшенням зітхнула. Закінчивши з усіма завданнями, дівчина повечеряла, прийняла ванну і за стандартом годинку чи дві посиділа в соціальних мережах, передивляючись смішні відео та надсилаючи їх подрузі. 

Коли прийшов час лягати спати Мія була рада, адже це єдиний час який вона любила всім серцем, вона могла не думати ні про що і просто насоджуватися снами в яких їй подобалося все. Досить швидко дівчина заснула з надією, що завтрашній день в коледжі пройде спокійно й без зайвої уваги до неї.