Пролог

У ранковому сонячному світлі Мія стояла перед дзеркалом, дивлячись на своє відображення, яке, здавалося, було її найбільшим ворогом. Вона завжди відчувала себе чужою у своєму власному тілі. Відколи пам’ятає, вона щодня боролася з тінями своєї неповноцінності. Зайва вага, яка, здавалось, не хотіла відступати, перетворила її життя на нескінченну низку розчарувань і само переконань. 

Справжня війна почалася, коли вона вперше стикнулася з тими, хто мав нахабність вказувати на її недоліки. Школа, університет, і навіть у колі друзів — всюди її гнобили. Коментарі про «м’які місця» та «жир охоплюючий кістки» стали частиною її життя, сплітаючись із власним невдоволенням й ненавистю до себе. Кожен ранок вона зустрічала, готуючи себе до нової порції критики, яку готові були принести інші та й вона сама. 

Вона пробувала змінити себе — їла менше, тренувалася більше, та сама віра в можливість змінитися погасала з кожною незначною поразкою, яка приносила лише нову порцію розчарувань. Мія не розуміла, чому інші не могли побачити в ній того, що вона бачила у дзеркалі — справжню людину з глибокими почуттями та мріями, яку важко було побачити через завісу власної ненависті. 

Вона стала експертом у самоїдстві, переповнюючи своє життя спробами змінитися, які закінчувалися тільки новими ранами. Її тіло здавалось їй бездонною ямою для всіх її мрій і сподівань. Щоразу, коли Мія пробувала заглядати за межі цього жорстокого дзеркала, яке тримало її у полоні, мрії розбивались об гострі кути реальності. 

Але в глибині серця Мія все ще чула ледь вловимий голос надії, голос, який прошепотів їй, що життя може бути іншим. Чи зможе вона колись знайти шлях до себе, не через зміну своєї зовнішності, а через прийняття і любов? Чи знайде вона можливість звільнитися від звичної ненависті, яка їй не дозволяла жити, і нарешті виявити, хто вона насправді? 

Тільки час й її власна подорож зможуть дати відповідь на ці питання, і кожен новий день стане ще одним кроком на шляху до цього.