Смерть твоєї особистості починається із ніжності
І розмазує по стінах початки своєї гідності,
І пекельним, чорним кольором, залишком гонору
Розвивається по вірту, як дим по комину.
Крапля за краплею — дощ із неба
Добавляє в твою чашу нові проблеми.
Ударами по стінах — крик душі,
Розбитим вікном — життя на ножі.
Проростають крізь ноги старі проблеми,
Ті пороги, що пройшов, — як нова система.
Сам для себе ворог, сам себе нищиш,
А свою розбиту голову так і залишиш.
Переламані думки — перегаром і підлістю,
Перев’язані чутки — неправдивою вірністю.
Тиша за бортом, мертві миші —
Ті, що дерлися назовні твоєї душі.
Розвіявся попіл несказаних слів...
Але дай собі відповідь: Ти сам хотів?
На душі трохи холодно, темно і тісно —
Прив’язався до думок своїх занадто міцно.
А вони вже давно не твої —
Ти їх присвятив не собі.
Було би все добре... Але...
Але.
Відредаговано: 22.10.2025