Я спитала: "Чому?"— ти казав: "Бо кохаю".
Я чітко бачу це в твоїх очах.
Скільки має у собі кохання стадій?
Я, схоже, до останньої дійшла.
Усе з тобою: кожна мить і сумнів.
Я йду на голос твій у своїх снах.
Як добре, що в минулому не чула дурнів,
Які твердили: ти мені брехав.
Здіймався пульс і з тим збивався подих.
Я не смілива сказати, що тебе...
А ти в мені і так усе знаходив.
І відкривав, і розбивав ущент.
На менше, ніж на вічність ти не клався.
Не рахував в трояндах пелюсток.
А дарував щодня мені ромашки.
Їх було цілих дев'ять, а не сто.
Найбільше я люблю... А неважливо!
Єдина умова цього місця - ти.
Оскільки ти зі мною пожиттєво,
То я люблю усе, що навкруги.
Були ночі, коли усе не так.
Коли в твоїх очах холодна злива.
Цунамі з них зносило мій дах.
Але з тобою я б на край поплила.
Тобі важливі мої почуття.
Ти зрозумій, що мені твої теж.
Але для мене складне сприйняття,
Коли ти закриваєшся і йдеш.
Я буду там не тільки, коли сильний.
І не тоді, коли потрібно це мені.
Дощами бігти по дорозі милі,
Щоб погляд твій зустріти у вікні.
А потім все, як завжди коли разом:
Якихось кілька слів і біг назустріч.
Це називається великим страхом,
Що хтось нас розлучитись змусить.
Такої щирості, сердечної промови.
Солодкий смак під зоряних небес.
Ти запитав: "Чому ти досі поряд?"
"Бо покохала, і почуття не йде".
06/03/2025
Відредаговано: 22.08.2025