Коли мене не стане не сумуй.
Я буду поряд, та ти не побачиш.
Ти свою згадку поклади в труну.
Бо є з тобою що мені згадати...
Коли мене не стане, будь щаслива.
Бо сум не вічний у твоїх очах.
А що і ще робити, якщо сива
Головоньки лишилася сама.
Коли мене не стане крикни тричі.
Про все, що наболіло на душі.
Я ніжно гляну на твоє обличчя.
І стане легше, стане ти повір.
Коли мене стане, ти живи!
Живи! Радій! Приніс я перемогу.
Подбай про тих, хто ще такий один
Зостався на цім світі після того...
Коли мене не стане, ти прийди
У храм і помолися за мій спокій.
Спочило нас багато, але їх ряди
Вже вкрили земний покрив...
Коли мене не стане... Ні не буде!
Я повернусь до тебе від вогню.
З полону повернусь і знову встану
До лав незламних ЗСУ….
У цьому вірші я хотліа переради слова кожного війскового, що зараз так мужньо боронять нашу землю, до їх родини. Так я думала на початку, але зараз такий час, що буквально кожен день може стаи останім. Тому... це слова для родини кожного.
Я знаю, що тема більше сфокусована саме на військових, але у війну кожен - сатинка великої та непереможної армії. Слава Україні!
З повагою та найщирішими побажаннями Нура Токрів!
Відредаговано: 09.11.2024