Кожен із них втратив кінцівки,
Але не втратив волю до життя.
Герої України вже навіки...
Щодня доводять, що своє звання
Вони отримали, не через конверти,
А через службу й відданість землі.
Дівчата й хлопці принесли себе у жертву,
Щоб дати гідну відсіч москальні...
Низький уклін хоробрим охоронцям.
Спалахи камер, публікацій і їх блиск -
Ніщо, порівняно із колом світла,
Яке створили серце й гострий спис..
Як важко прочитати те обличчя...
А очі, що бачили крові більше, ніж лікарі
Але ніхто, ніде й ніколи не напише.
Всі публікують правди, що зручні...
https://youtu.be/bWtsSrcYbHw?si=zdcuioPjm4tMQHXy
Я написала цей вірш після перегляду відео, посилання на яке залишила вище.
Ці хлопці герої. До війни протез для багатьох здавася ледь не кінцем світу, але зараз для наших хлопців це - шанс на життя. Це можливість знову жити! Жити на зло, тим хто хоче знищити, хто так старанно виконує кожен удар... Боляче... Але ніхто не казав, що буде легко. Часом так хочться кинути і закінчити це, але ні. Так не можна. Ми - українці. Слово "здатися" - нам невідоме. Слава Україні! Слава Нації!
Відредаговано: 09.11.2024