Я їздила у рідне місто батька, де він народився і промайнули його дитяі й підлітклові роки. Буквально минулого року з ним там була. Ми гуляли, лазили по невисоких горах і багато сміялися. Цього року - сама. Це зовсім не те. Пройшовши по усіх місцях, де ми були разом я написала цей вірш:
Я знову тут, але без тебе, тату.
Світять очі твої вдалені.
На силу знгадую тепло й подяку
Підтримку, що ти дарував мені.
Я знову тут, але без тебе, тату.
Зсередини розриває біль.
Душею поряд, але обійняти
Заборонив кордон мені.
Я знову тут, але без тебе, тату.
Не бачу, стомлена, але ще не здалась,
Бо ти навив ніколи не здаватись
І хай як важко буди все ж тримайсь.
Я знову тут, але без тебе тату.
А пам'ятаєш як і ще торік
Пісдя дощу котився по алфальту
Як мої сльози тонесенький потік.
Я знову тут, але без тебе, тату.
Ти знаєш, сильно так люблю.
Невідомо: куди далі ступати?
Як перешкоди всі ці омину?
Я знову тут, але без тебе, тату.
Питаєш: що ж тоді я тут роблю?
Все просто: хочеться кричати
Без тебе ж зовсім не живу.
Відредаговано: 09.11.2024