Чи був у мене шанс?

— У них найсмачніші бургери! Ти повинен їх спробувати. Я зайду за тобою наступного тижня, після занять. – сказав Сергій

— Звучить круто!

Вони стояли настільки близько що їхні руки доторкнулися..

— Я можу з'їсти їх за раз десь чотири штуки. 

— «Його рука продовжує торкатися моєї... Він робить це навмисно?... Ні, він навіть нічого не помітив. Він просто тактильний.» 

Сергій забрав свою руку в кишеню 

«Плинув час, змінювалися пори року»

Четверо друзів сиділи на даху квартири, на столі в них була випивка та різні смаколики. Вони чудово проводили час. Двоє з них почали сміятися, а інші двоє не розуміють, що відбувається.

— Хтось дійсно має такий самий дивний гумор, як і в Сергія? – сказав один з хлопців

— Гадаю, вже час зайти всередину. – сказав інший

— Стає прохолодно.

«Я був безнадійно закоханий у Сергія»

— Я піду за напоями. Тобі взяти? – спитав Сергій 

— Звісно. – відповів Олександр

«Але я тримав ці почуття в собі»

— Натан! Вже йдеш?

«Як і власні ревнощі»

Сергій та Натан розмовляли, вони прощалися, через те, що Натану час повертатися..

— Бувай, Олександре. – махаючи сказав Натан

— Бувай.

«Я не хотів руйнувати дружбу, яка стала настільки цінною для мене»

— Тримай – сказ Сергій даючи Олександру пляшку

— Дякую. 

«Ми могли балакати годинами. Наскільки довго, наскільки дозволяв час. Я зрозумів, що завжди питав про його творчість.»

— Днями я прочитав один з твоїх віршів.

«Мені сподобалося, як його очі засяяли, щойно я порушив цю тему.»

— Ах, справді?

— Так, він дійсно був чудовим. 

— Дякую. Я все ще трохи навичок у цьому, але радий, що тобі сподобалося. 

Між ними були мимо льотна, кілька секундна тиша..

— Кому присвячені твої вірші? Це хтось, кого я знаю?

— Хе хе. Так очевидно, що я пишу про когось?

— Авжеж!

***

Повільно сходить місяць. 

Він шепоче слова, в яких 

Тільки я чую поезію, 

Що коливає хвилі мого серця. 

Але ранок завжди 

Настає надто швидко.

Сергій посміхнувся, проте на його щоках було помітно рум'янець й не знати чи то від випивки, чи то він зашарівся..

— Що ж, це секрет.

«І коли я це сталося< моє серце сколихнулося.»

— Чому б нам не зайти всередину? Я теж починаю замерзати. – промовив Сергій 

— Ох, добре.

Встаючи з крісла Олександр вдарився об ніжку столу, і це призвело до того що він впав в обійми Сергія..

— Йой!

Одна рука Олександра була на висоті грудей Сергія, а інша вчепилася за кофтину, при тому Сергій рефлекторно схопив його за талію.. коли Олександр зрозумів в якому він положенні, він зашарівся.. їхні обличчя були кількох дюймах одне від одного..

— Усе гаразд?

Напевно, між ними було щось більше. Олександр швидко відсторонився.

— Думаю, тобі вже досить алкоголю. 

— Т-так.

«Але всім відомо, що чим вище я щось підкидаєш, тим сильніше воно вдаряється об землю. Точнісінько, як і моя надія»

Олександр був на шляху до кабінету, про те на куті він побачив Сергія з дівчиною, які трималися за руки. Він побачив як дівчина нахилилася до Сергія й здавалося вони поцілувалися.. Олександр зупинився на площадці яка йде між сходами й почав роздумувати..

— «Увесь цей час... Вони потайки зустрічалися?»

Тоді він почув як Сергій окликнув його ім'я..

— Олександре! Здоровенький був! Не бачив тебе сьогодні.

— Так...

— ... – він був стурбований

«Уперше я не хотів його бачити»

— Щось сталося? 

— Нічого...

Між ними промайнула тиша..

— Хочеш поговорити?

— Ні...

«Він завжди так казав, тому що я був його другом»

Сергій поставив свою руку на плече другові..

«А не кимось більшим.»

— Якщо я можу щось зробити...

Сергій міцно обійняв Олександра у свої чоловічі обійми..

— Дай знати.

«Я б хотів, щоб він не турбувався про це так сильно. Зрештою, мені було б легше впоратися з цим самотужки.» 

***

Мила колискова огортає 

Мене в обійми сну. 

Мрії пестять мої щоки 

Рожевими пелюстками. 

Я дивлюсь вгору 

на місяць, що сяє 

Найяскравіше темної ночі.

— «19 квітня. Він запостив це, коли ми ще навіть не зустрілися» – лежачи в ліжку він читав почти Сергія 

«Я почувався страшенним дурнем, припускаючи, що в мене був шанс.»