Знайомство

По залі чути, як лунають чисті звуки фортепіано.. ця мелодія нагадує мені про те, як я вперше побачив його наприкінці другого курсу..

— Олександре, йди сюди!

Один зі студентів покликав його до себе.. Олександ це хлопець з русявим волоссям та зеленуватими очима. Його окі чимось нагадували смарагди, а його витончена та витончена фігура, яка була нічим не примітною..

— Чуваче, як для студента з факультету бізнесу, ти проводиш занадто багато часу в музичній кімнаті. 

— В мене був час після занять. - каже хлопець

Було чутно хихикання групи студентів котрі стояли неподалік. Сміх був гучним, я одразу повернувся в сторону групи та серед людей побачив його. Він побачив, що я дивлюся на нього та поглянув на мене у відповідь.. правда пізніше відвів погляд та продовжив свою розмову з одногрупниками.. Можливо, через це я почав помічати його біля гуртожитку. Він завжди був оточений людьми. І я зрозумів чому, коли спільний знайомий познайомив нас. 

— Це Сергій із факультету літератури. - промомвив знайомий

В нього прекрасне чорне волосся, яке прямо сяє під соячним промінням, а його карі очі.. вони так виблискують, а його голос, що коли він говорить в мене такий спокій на душі..

— Гей, приємно познайомитися, Олександре.

Сергій мав певний шарм і був настільки дружелюбним, що навіть я, такий тихий і відлюдькуватий, насолоджувався спілкуванням з ним. На третьому курсі в нас були спільні пари тому ми почали бачитися частіше. Сидячи в кафетерії на перерві між парами ми обідали. Я взяв картоплю фрі та занурив її в морозиво.

— Ти теж так робиш?

— Що?

— Їси картоплю фрі з мороивом.

— Агась. Це найкраща частипна страви!

— Спробую пояснити це моїм друзям. Вони вважають це дивним пхаха.

Розмовляють хлопці одночасно ївши картоплю фрі з морозивом. Тут я помічаю як на Сергія дивляться закоханим поглядом двоє дівчат. Здавалося від них летять сердечки.

Розмова дівчат

— Божечки! Він такий красивий, попроси в нього номер для мене.

— Шшш! Не дай йому нас почути! І зроби це сама! Я просто буду милуватися ним звідси.

«Сергій навіть не помітив їх. Гадаю він звик до такої уваги. Врешті-решт від досить привабливий...»

Хлопці повернулися в клас до наступної пари та обговорюють свою підготовку до уроку..

— Сергію, ти знайшов статтю? Я хочу додати дещо до презентації.

Сергій навіть не слуха, те що каже йому дівчина-партнерка по проекту. Вже роздратовано промовила дівчина..

— Агов! Перестань задротити!

Сергій засміявся коли дівчина взяла його за плече та почала стискати..

— Це відео. Лише поглянь на це.

На відео маленьке цуценятко біленьке в чорні плямки, воно спускається сходами на своїх маленьких лапках, це й захопило їх..

— Ой, яке цуценятко. Погляньте на його малесенькі лапки, як воно спускається сходами. - промовивила дівчина

— Ха-ха, це мило - промовив Олександр

Всі четверо дивилася відео, та милувалися цуценятком, спостерігаючи як воно своїми короткими, маленькими, пухнастими лапками спускалося по сходах.. Аж тут Сегрій та Олександр підняли очі виявилося, що вони дивлять одне на одного.. й їхні обличчя були лише в кількох дюймах одне від одного..

«Ах! Занадто близько.»

Олександр сів рівніше та знову поглянув на Сергія, й майже миттєво відвів погляд на папери..

«Це було ніяково» - подумав він знову глянувши на нього

— Гаразд, визнаю, це було мило. Але тобі все що потрібно пошукати ту статтю. - промовила дівчина

— Добре, добре, я знайду найкращу статтю!

Олександрову пару відмінили тому він пішов швидше додому, йшовши через сад біля університету він побачив сидячого на землі Сергія, який щось робив в своєму телефоні..

— Це Сергій? Що він тут робить?

Хлопець підійшов блище..

— Прогулюєш?

— Привітик, Олександре! Так, не хотілось йти. Ти теж?

— Ні, нашу лекцію скасували сьогодні. Я б не посмів пропустити пару цього професора ахах. Ох, я щойно бачив Михайла та інших у столовійякщо ти шукаєш їх.

— Знаю, я ніби ховаюся від них. Я хотів трохи тиші та спокою. Ти знаєш, які вони бувають. - гладячи потилисю та усміхаючись каже хлопець.

— Гаразд, тоді я залишу тебе. Бувай.

— Можеш зостатися. Ти не такий шумний як вони.

— Це був комплімент чи що? - з посмішкою запитав я

Хлопець сів біля Сергія...

— Я гадаю ти тут не на стіну витріщався.

— Я писав.

— Писав?

— Так, люблю писати, коли хочу очистити розум, мабуть. 

Задумливо дивлячись в далечінь він промовляє..

— Перетворити свої почуття або натхнення у слова - це ніби...ніби запалювати ліхтарик та відпускати його в небо.

«У Сергія така мила посмішка. Я ніколи не думав про це, Хоча вже безліч разів бачив її.»

— Гарно сказано.

«Коли він озирнувся та подивився на мене, його очі засяяли. І вперше..»

— Дякую.

«Це змузило моє серце тріпотіти в грудях.»

На щоках хлопця з'явився легкий румянець.