Ми ж люди вільні

Дав Бог — пережили: кріпацтво, монархію, радянську диктатуру і, врешті-решт, діждалися найкращої гілки правління — демократії. Тепер ми живемо в незалежній країні, вільними людьми. Ось сьогодні прокинувся, але не весь, бо тіло ще не хотіло вставати й пручалося від перевтоми. Де так натомився — не скажу, бо не знаю, спав цілу ніч. Поголився, причепурився, одягнув святкову гуманітарку і пішов, як вільна людина, на пошту по пенсію. Я вам скажу: отримання пенсії — це урочиста подія. Бо ти з гідністю пройшов місяць виживання — і вижив, а тепер маєш змогу повіддавати борги, щоб знову цілий місяць жити в борг.

На пошті, коли отримував пенсію, поштарка відрахувала майже сто гривень і сунула пакунок цукерок.

— Дякую, — кажу, — не треба, я цукру не їм, він мене вже їсть.

— Нічого не знаю, начальство сказало продати пенсіонерам.

— Але ж я не хочу їх купувати. Я ж вільна людина!

— Якщо не будете купувати, то я також стану вільною від цієї роботи. А в мене дітки малі, і чоловік волі зажадав — та й пішов від нас до якоїсь там «матері». А де тут у селі ще заробиш?

— Так люди до Польщі їдуть на заробітки.

— Казали старі люди, що при Польщі було краще. А як ту панщину в тридцять дев’ятому відсунули аж за кордон і зробили нас вільними, то тепер нам самим потрібно їздити до Польщі — на панські ферми, і гарувати там по 12–15 годин на добу, щоб щось заробити. А дітей на кого полишу?.. Беріть, діду, онучат пригостите.

Ох, взяв… Шкода бідолашну стало. І як воно так виходить, що нас завжди спонукають робити те, чого ми не хочемо? Ось, до прикладу: «автоцивілка» зросла в чотири рази — і не поступово, а відразу. Шок! Особистість одразу в страйк: мовляв, «це неподобство! Де гроші взяти?! Не буду платити!» І справді — дехто користується авто лише кілька разів на рік із життєвої потреби. Бо щодня витрачатися на пальне — це ж у «Голодні ігри» грати.

Не заплатив. Їду собі спокійно, аж раптом на дорозі «біда» стоїть. Вся в чорному така, тільки декілька смужок на жезлі біліють — і так злорадісно махає ним, щоб зупинився на узбіччі. Стаю — а що зробиш? Закон. І далі — за статутом:

— Добрий день, я Олень. Ваші документи, будь ласка.

— Будь ласка, — подаю йому всі належні документи.

— А «страховка» де?

— Немає. Це ж моє особисте рішення — страхувати своє майно й життя. Я ж вільна людина.

— Немає страховки — виписую штраф.

— За що?! За те, що я хочу допомогти державі, щоб вона не витрачала коштів на відшкодування мого майна в разі аварії?! Я ж свідомий громадянин своєї держави! І так її люблю, що аж без хліба вкусити хочеться ту руку, якою вона останні гроші з моєї кишені витягує.

— Нічого не знаю. Закон такий. Не я їх приймаю, — завершив він протокол.

І так — майже в усьому, що стосується майна «вільної» людини. Померли батьки — не встиг за пів року оформити спадщину... Все! «Традавес чавале!», як роми кажуть. Держава вже присвоїла. Викупив ділянку, купив за свої кошти будматеріали, побудував дім. І думаєш, як вільна людина, що це твоє? Дзуськи! Побігай-но спершу по інстанціях, виклади купу грошей за папірці, щоб довести державі, що це справді твій дім. Здається, все майно — рухоме й нерухоме — твоє. Але й держава той час має на нього права і в будь-який момент може це все відібрати.

Навіть життя тобі, як «вільній людині», не належить. Бо держава в будь-який момент може призвати до війська. І те, що ти молодий геніальний скрипаль із високими перспективами, — не допоможе. Бо тобі замість скрипки дадуть лопату й скажуть: «Грай глибше, щоб аж з головою». А ти їм: «Я не можу, це зашкодить моїм музичним пальцям, і врешті-решт я — вільна людина, маю право обирати». А вони тобі: «От і обирай — копати, чи як людина — вчитися вбивати людей».

Дивлюся на свого сина та й думаю: як так зробити, щоб йому хоч щось у житті перепало? Кажу:

— Я тут подумав, сину... А подарую я тобі свою хату.

— Ти що, батьку, здурів? Чи жалю до мене не маєш? Де я такі гроші візьму, щоб дарчу оформити?

— Тьху, ти! І тут платити треба… Тоді так: коли помру — спали її. Ми ж люди вільні й зі своїм майном маємо право поводитися так, як нам заманеться

 — Ні, батьку, за таке самовільне зречення майна не на користь державі можуть оштрафувати. Тож, мабуть, і я житиму як «вільна» людина.