Сон

Якось одного дня сили природи вирішили на практиці показати мені, як працює гравітація в поєднані з інертною силою. От ще з ночі підготували ґанок — покрили його крижаною кіркою і чекали поки я вийду з хати. А я шо: встав зранку, а воно нижче пояса тисне, я бігом, а туалет надворі, чуні всесезонні до зими не звикли, тільки-но ступив на ґанок… ноги – догори, руки – до землі,  і найголовнішим пальцем правої руки об сходинку… Хрясь! Різка біль змінила думку іти до туалету на: «А чого вже бігти? Можна й тут на місці сходити, і сіллю ґанка вже не треба посипати, щоб лід розтанув». Одним словом, забив мізинця так, що тижнів зо три його м’яв, м’яв, а потім думаю, шо його даремно м’яти, це ж не… гм-гм, одним словом, поїхав до лікаря.

Лікар оглянув мого мізинця і виявив перелом кістки третьої фаланги, поцікавившись, як давно я його зламав.

— Четвертий тиждень пішов, — щиро признаюся.

— Чому відразу не прийшли?

— Думав сам розімну.

— Що розімнете, поломаного пальця!? Ну, ви даєте.

— Чув колись, що якщо переконати свій організм, що він в руках ідіота, то той починає рятуватися сам.

З лікарні вийшов з накладеним гіпсом і безробітним на цілий місяць, бо щоб моєму мізинцю не було сумно одному, то упакували всі пальці окрім великого. А якщо нічого не можеш робити, то що робити? Вірно — жерти й спати, бо без правиці все не так, як треба, виходить.

Ото задрімав якось серед дня і сниться мені сон — буцімто я, наче птах, махнув руками та й піднявся у височінь. А звідти я побачив, як розділене наше панство на три групи. В одному кутку сидять олігархи, в другому – урядовці, а в третьому – ми, як каже моя знайома — малозабезпечені. Дивлюся на цих олігархів, а вони такі тлусті, що аж лій з них капає. А урядовці зі свого кутка так любо на них позирають, що готові будь який закон для них придумати, або порушити, щоб хоч трохи в той лій запецькатися. Ті наче й не проти поділитися тим лоєм, але кажуть, що тільки під проценти, бо ж така їхня природа, що вони у будь-якому випадку повинні тільки «розжирятися».

— Ой, а звідки ж нам взяти ці кляті проценти? — запанікував уряд.

— Як звідки? — дивуються олігархи, — звідки в усі часи історії людства брали — з малозабезпечених, он у вас їх скільки багато, з них і візьміть.

— Та що з них взяти, як вони ж в нас просять.

— То й дайте їм десять процентів, а тридцять заберіть, так що тисніть сильніше, на проценти ще накапає. А то вони ще трохи і себе людьми почуватимуть. Бачте, он вже авто майже в кожного, в бутіках вдягатися стали, наші делікатеси вже пробують, ще трохи і на наші місця придивлятися будуть. Так що вичавлюйте з них все, що ще залишилося.

Запрацював уряд на всю потужність: дав субсидії на комунальні, а ціни підняв, на паливо підняв, за проїзд підняв, на товари підняв, на продукти підняв. Слава Богу, що хоч мінімальну зарплату не чіпали, так і залишили на місці, а з пенсій навпаки — всі добавки познімали, щоб люди не муляли собі лоба чому в Катерини більша, а в Галини менша. Тепер у всіх однакова. А ще всілякі штрафи за дрова придумали і т. д.

«Ну, все, тепер цим малозабезпеченим хана! Повиздихають до бісової матері і не буде більше кому нам дошкуляти усілякими просьбами, допомогами, пільгами», — потирав в надії руки уряд.

А дзуськи їм! Ми ж, як ті жуки колорадські, з здатністю адаптуватися будь до чого. В бутіках дорого вдягатися стало? А ми в «second hands», і наш «лук» від «ГУЧЧІ» чи «АРМАНІ». Вони обрізали всю «філейку» з усього, де могли? Ха, не на тих натрапили! З нами поділилися брати наші менші — котики та собачки, і тепер ми маємо кісточки, лівер та курячі обрізки. І коли частуєш якогось багача тушонкою з тих обрізків, чи юшкою з хребта червоної риби, то воно каже:

— Вау! Як смачно!

А ми йому:

— Їжте на здоров’я — це те, що ви викинули, а ми підібрали.

Бо ж вони навіть і не здогадуються, що м’ясо росте на кістці і за неї тримається.

Ось так і ці всі олігархи, урядовці-багачі розпухли, мов на «преміксах», і вчепилися в хребет народу, висмоктуючи всі соки з нього. А що толку з об’ємного потужного м’яза, якщо він тримається за крихку кістку. Від такого тиску вона просто лусне і тоді «організм» зрозуміє, що він в руках ідіота і почне рятуватися сам, бо ж якось ми вижили, пройшовши кріпацтво і комунізм. Пройдемо, шановне панство, і «нашу демократію», головне вчасно відтяти злоякісну пухлину від здорового народного кістяка.