психіка вже не та

Тепер з психікою щось не те, всі роздратовані якісь, слова не скажи. Ти йому: «Добрий день». А він тобі: «То з’їж його».

Нагадав, сволота, їсти захотілося, пішов на ринок, хоч яєчок прикупити, а там ціни всі з нулями, і що характерно, не перед цифрами стоять, а після. Згадалася радянська пісенька: «... Ми рождєни, чтоб сказку сдєлать билью...». Зробили сволоти, бо десь є та курка, що несе ці золоті яйця. І всі так посміхаються чи то насміхаються, що в мене пенсія, як у нас кажуть, не «веліка», а недоношена, що росте, росте та ніяк вирости не може. Запитую:

— Чому кругом нулики дописані?

— Заокруглюємо, щоб легше рахувати було.

— Чому з переду не заокруглюєте?

— Ой, там після коми вже дроби, а ми не вчили. Де ви бачили грамотного комерсанта? Тут, знаєте, сила волі потрібна, щоб совість у собі задушити. Як казав Ісус Христос Хомі: «Купець і торговець, Царства Божого не побачать». Так що або бери, або іди з Богом.

Гарно якось послав, майже як батюшка. Пішов по магазинах, а там все дев’ятками прописано.

— Чому цей товар, — питаю, — рівно 999, 99 грн коштує? Це також заокруглюєте?

— Ні, що ви, це, щоб не травмувати психіку покупця. Щоб він не відразу, а вже вдома зрозумів, що цілу тисячу віддав.

— То ви що покупців за ідіотів маєте!? — і понеслося... А я ж голодний, а голодний мужик гірше «Хижака 2». Одним словом, якісь бугаї виставили і порадили заспокійливі ліки прийнять.

В аптеці від цін мову взагалі відібрало, бо всі матюки зразу сперлися в горлі і не змогли пролізти. Вийшов на вулицю, вискочили всі і гучно. Ті, хто почув, завмерли, навіть машини зупинилися. Якась добра душа зрозуміла мій відчай, підійшла і промовила лагідним голосом:

— Вам потрібна допомога психолога, ось моя візитка.

А що, взяв і прийшов, бо ж через ті нулики з дев’ятками спати перестав би.

Розмова почалася гарно, але все зіпсувала ціна на його психологічні послуги. Кинувся дати в морду за таку допомогу, але він, гад, приготувався, і його охорона виявилася спритнішою, вишпурнула мене з приміщення зі словами:

— Тобі, псих, вже психолог не допоможе, до психіатра йди.

А шо, пішов, лікуватися ж треба? А там черга, сів, чекаю... Ні, ну можна чекати годину чи дві, але ж не цілих 15 хвилин до психіатра, а за цей час навіть з кабінету ніхто не вийшов. Запитую перших:

— Чому лікар так довго возиться з пацієнтом?

— Бо його там немає. Зараз все приватне, хто як хоче, коли хоче, так на роботу і ходить.

— Де той псих!? — від гніву починаю скорочувати слова, — Чому він досі не на робочому місці?

— Я псих... Психіатр, — виходить з черги бородатий чолов’яга.

— А чому ви не в кабінеті!? — я вже майже вийшов геть з себе, залишилося тільки двері за собою зачинити.

— Хотів порахувати скільки клієнтів, тьху ти, пацієнтів до обіду збереться, заспокойтеся, будь ласка.

— Що заспокойтеся!? Вас дуже хвора людина давно вже чекає!

— Де?

— У вас в кабінеті, ходімо покажу — пройшов я разом з лікарем до кабінету.

— Ну і де ця людина?

— Осьдечки, — вказав я на себе.

— Зрозуміло, без черги пройшли.

— Так, бо дуже довго чекав і з’явилася нав’язлива думка задушити тих трьох, що попереду сиділи, щоб швидше до вас потрапити.

— На що скаржитеся?

— На ціни.

— В сенсі?

— Вони ростуть швидше, ніж гриби!

— Які гриби?

— Що радують і заспокоюють.

— Зрозуміло, будемо лікувати, але препарати імпортні і дорогі, це вам обійдеться... приблизно ось в таку суму...

Отямився в гамівній сорочці, в психдиспансері. Перше, що я запитав лікаря, це:

— Скільки коштуватиме моє лікування?

— Безкоштовно, вас лікує держава, — відповів він.

Все ж таки добився свого, лікувати будуть безкоштовно... за державні кошти, як небезпечного соціопата...

Що не кажіть, а психіка вже не та...