Полювання на кабана

О, є! Нарешті діждався, відкрили сезон полювання на дикого кабана. Ліцензія є (кум єгером працює), рушниця є, набої є, горілка є... А закуска? Закуска в лісі бігає.  
Подзвонив кумові, домовився, збираю речі. Так, рушницю взяв, пляшку взяв, ніж взяв, набої взяв... Може, малувато взяв? Як не є, а на кабана йдемо. А раптом здоровенний сікач? Ні, треба ще пляшку взяти. Взяв. 
Все, рано-раненько зустрічаємося: я, кум, Шустрий, Шарко... А це ще хто сонного рота на мою горілку роззявив? Хто? А, загонщик... Ну добре, нехай буде. В моєму віці заганяти вже не завше виходить, тестостерону вже малувато в організмі. Ну, ні пуху ні пера! Тьху! І ще два рази, тьху.  
Ні, я вам відверто признаюся — як ото деякі люди можуть зайти рано-ранесенько в осінній ліс, милуватися його красою, і не випити декілька чарок горілки? Слава Богу, я, кум і... ну, грець з ним, хай вже (на трьох краще випивається), загонщик виявилися нормальними людьми. Тож, як годиться... Одна пляшка розрядилася.  
Знайшли сліди, припали до землі. Шарко з Шустрим відійшли в бік, щоб не заважати професіоналам визначити, хто саме залишив ці сліди. Раптом, щось заревло, наче й поряд, і ніби здаля… 
— Ведмідь... — прошепотів я, і прикинувся мертвим так, що навіть запах від мене пішов. 
— Який, на фіг, ведмідь на поліссі!? То огірки з молоком на двір просяться. — без всякого страху пояснив загонич. — Я раненько перекусити захотів і присів біля вчорашньої бульби з огірком, аж тут моя з дойонкою... «на ще кухлика молочка парного випий»... Ну, хай тільки прийду з лісу, я їй «вип’ю»... Зараза. 
Довелося почервоніти від сорому і воскреснути, щоб іти по слідах. Шустрий з Шарком діждалися команди: «Слід», – кинулися до своєї роботи. Ми за ними. Загонич перший, кум другий, я… вже після сотні метрів чіпляв язиком гілля по боках, але все ж таки третій… а це бронза, так що не останній. Спасло мою «медаль» цявкання Шустрого, він завжди так голосив, як знаходив здобич, а згодом почувся і гавкіт Шарка. 
— Так, ти в загонку, ти на другий номер, а я побіг на п’ятий, — розпрядився кум, визначивши напрямок куди гончаки погнали кабана.  
Мені повезло, а може кум по моєму язику зрозумів, що мене на другий номер треба поставити, бо він був зовсім поруч. Тож радо пішов, поволі втягуючи язика в себе.  
Трохи довго я стояв на номері, лякаючи ґедзів, щоб мене не зачіпали, аж раптом чую: «Бах! Бах!» — потім через кілька хвилин вже ближче, — «Бах!». Завібрував мобільник, а звідти кум: «Пильнуй! На тебе пішов… я його підранив». Приготувався, чекаю… чую біжить, хекає і в кущі недалечко від мене шусь… і застогнав. Хвилювання... Напруга... Очко, чи, навпаки, але я завмер, направивши стволи (в мене «вертикалка») рушниці на кущі, знімаючи курки з запобіжника. Пальці вправим рухом на обидва курки, щоб не схибити в небезпечний момент, а воно падлюка стогне, а з кущів не вилазить. Самому до нього іти, чи шо? Самому лячно. Хто знає, яке воно там дике? Стою в такій напрузі, як той трансформатор один на все село. А тут клятий ґедзь за шию, як гризне… ну й я рефлекторно і смикнув за два курки відразу. Дуплет вдався файний, куля пішла верхи, а картеч підстригла кущі наче ножицями. 
Я ще не встиг переломити рушницю, щоб перезарядити, як чую… я чесно не знаю, де той кабан вчився нашої солов’їної, але з кущів він закричав чисто українською: 
— Ти виродок! Дебіл кінчений! Твою... Нищечком! Ти куди пуляєш!? Тут же я! — і поскакав з кущів, як кенгуру зі спущеними штанами, блимаючи голим задом.  
Від таких метаморфоз в мене голова пішла кругом, я мало свідомість не втратив. То вже потім, коли пройшов шок від кабанячих матюків, я розпізнав у тому кенгуру загонича. О, як буває...  
Моя я вам порада — якщо вже вирішили перехопити перед полюванням, то запийте ті огірки з бульбою краще горілкою. На холеру вам те парне молоко? Це ж небезпечно!