На війну так на війну

Прийшла ота лиха година,  
Коли москаль, ота скотина,  
Прийшов до нас у нашу хату,  
Щоб в ній навіки і сконати. 
Панас зіскочив сонний з ліжка,  
Ковтнув розсолу прямо з діжки 
І зрозумів він, дідько, в раз,  
Що Неньку захищати є наказ. 
Схопив штани сорочку й шапку,  
Гукнув дружину свою Гапку,  
Велів зібрати необхідні речі,  
Й допомогти звалити їх на плечі.  
Щоб на війні Панас не був голодний 
Й не замерзав він там у дні холодні,  
Поклала Гапка хліба, шинки, сала,  
Шкарпетки з вовни, що зв'язала,  
Скрутила в скатку ще й кожуха,  
Вложила й грілку – гріти вухо,  
Впихнула палку ковбаси...  
– Ну все, Панас, бери й неси.  
Ой, зачекай, Панасе, ще не все,  
А раптом ти не те з'їси і пронесе?  
Від негараздів й таких бід  
Я покладу тобі лоперамід.  
А може бути ще й таке,  
Що навпаки, запре лихе.  
Отож покласти я ще мушу,  
Ще ту... Ну те... Для клізми грушу.  
Схопив Панас того мішка,  
Відчуть, чи ноша не важка,  
Як бідолаху кинуло у піт,  
Бо нагадав про себе враз радикуліт.  
Отож, ще треба маззю запастися,  
Бо то біда, якщо болить, як не крутися.  
А потім все підряд збирав Панас,  
Про всяк випадок й на запас,  
Бо вже давно він справив ювілей, 
І вже забув, який він був Еней.  
Коли із тих речей зросла гора, 
Панас сказав, що вже йому пора.  
Обняв він Гапку, чмокнув в губи, 
Зняв теплі чоботи із груби, 
Надів, пристукнув каблуком  
І став посеред хати він кілком. 
Все необхідне, що лежало в купі...  
Піднять? Це ж геморой у дупі...  
Ні, тут треба думать, що робити... 
Взяв телефон й давай дзвонити:  
– Алло, алло, це військкомат?  
Зібрав все необхідне в акурат,  
Й готовий виконать наказ...  
Як це хто? Солдат Панас!  
Зібрався на війну якраз...  
Пришліть машину... Краще КрАЗ!