Шикарна пенсія

Шикарна пенсія 
Ой, які дива в нас творяться на поліссі з пенсіями, ви не повірите. Жили собі люди, робили, на пенсію виходили й горя не знали. Платили ту пенсію переважно всім однаково, так, що ні на що її не вистачало, тому люди не переймалися. Одне одному співчували, хитали головою, а подумки думали: «А так тобі і треба! Потрібно було гроші заробляти, а не на роботу ходити». Були такі, що й заробляли гроші на заробітках, міняли на долари і клали їх у банки, а банки закривали кришками та закопували в садку під грушами в надії на гарний врожай. І все всіх наче влаштовувало, але прийшла біда. 
Давно та біда до нас прийшла, ще 26 квітня 1986 року, але згадали про неї тільки зараз. Бо ж якось не справедливо виходить – одні цю біду їли ложкою, а інші тільки по телевізору дивилися. І знайшовся закон, що затребував виплатити цим людям, що вже понаїдалися і пішли на пенсію, компенсацію. Але за те, що вони зжерли, вирішили забрати з них трохи грошей. Бо ж закон державний то є, але його потрібно було ще довести через суд. Бігали старенькі по адвокатах, оплачуючи їхні послуги, а вони не з дешевих, по судах (а там ще дорожче) і добивалися цієї компенсації. 
Добилися, зраділи, бо багатьом захотілося відразу ремонти в домівках затіяти, щоб хоча б на старість в «удобствах» пожити, а дехто і з «нуля» будуватися почав та до кредитів потягнувся. А такі як я перейшли на вишукані напої та закуски. Оце сиджу в барі і насолоджуюся рештою життя, аж кум заходить: 
— Здоровенькі були, куме! 
— І вам не хворіти, — відказую. 
— Шикарно живете, куме, бачу, «брендю» всяку п’єте та ще й рябим оселедцем (скумбрія копчена) закушуєте. 
— Можу собі дозволити, пенсію отримав, сідайте і вас пригощу. 
Ну, і як то завжди буває, чарка за чаркою, слово за словом, вийшли на двір покурити. 
— То скільки ж ви, куме, отримуєте тієї пенсії, що так шикуєте в барі, а не як то завжди біля самогонного апарата? — затягуючись смачно цигаркою, поцікавився кум. 
— Двадцять тисяч без шістсот п’ятдесят гривень, — задерши носа, гордо відповів я. 
— Скільки!? — здивувався він так, що мало не впав, похитнувшись. 
— Що з вами, куме? — підхопив я його під руку, не давши впасти. 
— Та послизнувся... Слизько якось сьогодні на дворі, — відразу опанував себе кум. 
— Так, куме, ваша правда, в серпні особливо слизько, — проявив толерантність я до близької мені людини, — а ви хіба не знали про «чорнобильський закон», що той, хто проживав і працював у забрудненій зоні і має належний стаж роботи, отримує компенсацію до пенсії. 
— Ааа, так у мене стажу немає, ви ж знаєте, я ж весь час по заробітках... 
— Ну, виходить, що гроші заробили, а стаж зараз у пенсійному фонді і викупити можна. 
— Хіба? 
— Не хіба, а можна, — ось на цьому слові і розійшлися, бо кум більше пити не став, побіг додому. 
Не довго я насолоджувався своєю «шикарною» пенсією, бо якийсь злий Хотабич там на верху, порахував, що такі виплати пенсій стали переважати внески від адвокатів, судів та викупів стажу, вирвав з бороди волосину і сказав: «Трах я вас і ти би здох». І в цей час деякі пенсіонери зрозуміли, на що саме автор казки про золоту рибку натякав «розбитим коритом». Той самий державний «чорнобильський закон» трансформувався і всі ті надбавки за законом, що обіцяв всім довічно, мов корова язиком злизала. І знову пенсіонери одне одному співчувають і головою похитують, дехто вже й через пережитий стрес. 
На днях зустрічаю кума в такому пригніченому настрої, що бідний коли йшов, то об землю носа мазав. 
— Що сталося, куме, — запитую, — що ви вже й в землю самі лізете. 
— А ви що не чули? Тож, виплати до пенсій позабирали. 
— То й що, в мене також забрали. 
— Так ви хоч стаж не купували, а я десять тисяч доларів виклав... Ех, що ж тепер робити?... 
— Жити, куме, до двісті років, щоб відібрати назад свої гроші у пенсійного фонду, — намагаюся обнадіяти кума, а сам думаю, не спроста ж вони забрали виплати, закон то ж «чорнобильський», схильний до мутації. Дивись, зараз знову трансформується і знову люди понесуть свої тяжко зароблені гроші до адвокатів, судів та пенсійного фонду.