Душа в душу

Душа в душу з пенсією

Не скажу, що не чекав на неї, звісно, чекав… Тридцять років «пахав», як кінь, щоб діждатися зустрічі з нею. І ось нарешті дочекався, прийшла. Сама прийшла. На вигляд, скажу, не вельми гарна, але зате фігура, як у билиночки. Там десь зверху встановили такі параметри і сказали, що вони ідеальні: дві тисячі плюс шістсот плюс тридцять п’ять. Якщо так розбити на доданки, а ще щоб через кому кільканадцять копійок додати, то я вам скажу, не погана Пенсія до мене прийшла. Прямо краса ненаглядна. З копійками могло б шестизначне число вийти. Та не вийшло, копійки відмінили. Але в мої роки і така згодиться, та ще й сама прийшла.

Схопив я її на радощах в свої руки та й бігом до друзів хвалитися. Друзі підтримали мій вибір і порекомендували закріпити цей «шлюб», щоб, як кажуть, – навіки було. Ну, вирішили, що до церкви йти не обов’язково, бо ще доведеться і батюшку в компанію брати, а свята вода і в барі продається. Освятимо й самі.

Почали з дорогого. Ну, хіба заради неї якихось кілька пляшок коньяку шкода? І пішло, і поїхало... Ех!

Прокинувся вранці, а її нема. Я по кишенях... Нема. Хоч би кілька копієчок на згадку про себе лишила... Так де там, разом з ними пішла. Мабуть, розсердилася, що вчора з друзями випив. От дурень! От як тепер без неї? Сподобалася вона мені.

Сумував я за нею цілий місяць, аж знову сама прийшла, моя Пенсія. Ім’я трохи не звичне, але нічого, звикну з роками.

Тепер я її бережу, як скаже, так ї роблю. Буває, зайдемо на ринок, підійду до прилавка з м’ясом, ну, думаю, сьогодні шашличком поласую. Тільки хотів шматок собі вибрати, як вона мене в кишені за руку смик і каже: «Ти на ціни подивись! Он які вони повні на м’ясо повсідалися. Я проти них, як тріска. Не сором мене». Що поробиш? Слухаюсь, іду далі. А далі кругом те саме, розжиріли ціни, куди до них моїй Пенсії.

Думаю, зайду в аптеку, куплю якісь ліки, бо вже, то штрикає, то болить, то ниє, організм постійно нагадує, що він ще живий. В аптеці вона взагалі істерику зробила, каже:

– Господи, я так зрозуміла, що прийшла до ідіота. Ти що не бачиш, що тут не ціни, а борці сумо повсідалися? З під них навіть назви пігулок не видно. Ідем звідси! Потерпиш, зміниться погода і легше стане.

– Добре, – відповідаю, – потерплю... Я так зрозумів, що мені з тобою вже не довго лишилося терпіти.

Я вам скажу, цікаву пенсію призначили людям, її ж, холера ясна, зараз ніде потратити не можна. Чи то худа, чи то низька, чи то яка, не зрозумію ніяк, бо як гляну на цифри, наче багато, візьмеш у руку, нічого не відчуваєш. А скупишся в магазині, то ідеш додому з відчуттям, що тебе обікрали. Ось так і живемо зі своєю Пенсією душа в душу.