Україномовний візит до лікаря

Україномовний візит до лікаря 
От, що тепер за клімат? Ніколи не можна зрозуміти, що зараз на дворі – запізніла осінь, чи рання весна, бо на зиму воно якось геть не схоже. І такі зміни клімату, я вам скажу, вводять людей в оману, і вони помиляються, обираючи засіб пересування. От і я також попався на цю вудочку, вийшов зранку на вулицю, а по ній наче весна ходить. Думаю, Боже, як тепло.... Навіщо мені палити стільки палива машиною, якщо в мене є мотоцикл? Схопив я свого рогача і дир-дир-дир-дир, та газу йому, газу... Через два дні заболіли: голова, зуби й око. І заболіло ото, як завжди, в п’ятницю ввечері, щоб гарно «насолодився» вихідними, а в понеділок з радістю (бо нарешті дочекався) побіг до лікаря. 
Ну, а як ми вже добре знаємо, що зараз у нас, як у кожного «буржуа», є свій сімейний лікар і він, як ніхто інший, терпеливо вислухає, що саме у вас болить і як воно штрикає, чи ниє, а ще й послухає ваше «ого-го», коли ви були молоді. 
Отож вислухавши мою автобіографією, лікар прийняв рішення направити мене до спеціалістів вузького профілю – офтальмолога, стоматолога та невропатолога. 
–До кого ви мене направляєте, перепрошую? – запитав я, ознайомившись з направленням. – Я ж вам ясно сказав, що в мене болять: голова, око і зуби. 
– Так я вас і направляю до спеціалістів, що лікують ці органи.  
– Тоді поясніть мені, що то вже за «офтакиймолог» і що він лікує? 
– Офтальмолог, – поправив він мене, – а лікує він очі. Це назви грецького походження. – перемикнув себе на педагогічний фах лікар. 
– Знаєте, що? – загорівся я несправедливістю, – в таку годину, коли весь український народ виборює свою мову на полі бою, ви в своїх направленнях, нашу «солов’їну» пересолюєте якимись грецькими словами?! Ну, я цього, як українець, не потерплю. У нас в українській мові повинні бути тільки українські слова. Так що пишіть як треба в направленні – до «зубного», «нервного» і, і…очкового, ні краще до «очного». 
– Що ви верзете?! В медичних термінах не існує таких фахових назв! – перейшов на підвищений тон лікар. – Це прикметники а не назви спеціальностей! Може бути зубний біль, а не лікар! – загорявся він не на жарт, і я зрозумів, що ще трохи і йому доведеться звернутися до свого «душевного» колеги. – Це в народі так говорять: «зубний», «по нервах», «глазний» чи «окуліст», а в документах так ніхто вам прописувати не буде. 
– Не треба мене заплутувати, «окуліст» це також не українське слово, воно запозичене від латинського «oculus», тобто «око». 
– Так, ви з якої причини звернулися до мене? – різко вирішив перервати цей філологічний дискут лікар. 
– У мене болить голова, зуби й око, – згадав я причину візиту. 
– Так ось вам направлення і йдіть собі… до лікарів, – випровадив мене з кабінету.  
Вийшов я від лікаря з приниженням і з образою, а ще мене гнітило питання, яке заглушило навіть мої болячки – невже в нашій мові не знайшлося слів, щоб відобразити медичних фахівців? І тут я згадав, що слово «фахівець» походить від німецького – «fach». Та, що ж воно таке!? Яке слово не зачепи, то воно має іноземне походження. Тоді я вдарив себе в груди зі словами: «Та, що я не КОЗАК!» – переступивши тюркське походження цього слова, і став вигадувати медичні «спеціалізації» (а щоб тобі, і це слово від латині).  
Як я тільки не намагався замінити грецькі та латинські походження медичних термінів на українські в мене ніяк не виходило, бо якось воно кумедно виходило, а коли дійшов до уролога і гінеколога, спинився. З цими спеціалізаціями точно виходили прикметники та й кваліфікація цих лікарів стрімко падала. З пересердя я зголоднів і схопив окраєць хліба, але не зміг відкусити, бо згадав, що слово «хліб» корінням тримається за керамічний горщик «κλίβανος», в якому випікали хліб в давній Греції. 
Одним словом, за які тільки слова в побуті я не чіплявся, всі вони втікали від мене за кордон, а особливо до Європи. Тепер мені зрозуміло, чому ми так прагнемо поєднатися з європейською спільнотою.