Слиз

Слиз

Андрійко першим побачив його.
З Колькою - двоюрідним братом вони пасли корів коло старезної закинутої ферми. Колька у цей час сидів на височенній черешні і набивав рот чорними солодкими ягодами. Пальці, обличчя, футболка - усе було у темних плямах від рясного черешневого соку та він все їв і їв. Хіба хлопчина дванадцяти років може наїстися черешнями? Андрійко спочатку теж сидів на одній з товстих гладких галуз. Коли черешні вже не лізли у нього, він одірвав від тріщини у стовбурі шматок коричневого клею і став жувати.
- Клей схожий на гумку,- сказав Андрійко старшому брату.
- Угу,- тільки і відповів Колька - рот його був наповнений ягодами.
- А ще коли у нас на будинку смолили дах, я пробував жувати смолу,- продовжував Андрійко,- смола теж схожа на жуйку, ось тільки не солодка.
Андрійко жив у місті. Ось уже як два тижні закінчились шкільні заняття. І коли він побачив на порозі квартири бабусю Надю, яка приїхала для того, щоб забрати його у село на ціле літо – він з радісним криком кинувся до неї. Це був найщасливіший день у його житті. В селі його з нетерпінням чекав найкращий друг - брат Колька, а ще сонце, рибалка, свобода, літо! Нарешті закінчились ці нудні уроки, які під кінець навчання тягнулись так довго. І ось тепер Андрійко вже був у селі, у Жерді - найбажанішому місці, про яке він мріяв увесь довгий рік. Це його зелені краєвиди він бачив холодними зимовими ночами, коли засинав під теплою ватною ковдрою. І коли сидів за партою на уроці математики і вирішував задачу про автомобіль, що виїхав з пункту А до пункту Б, Андрійко уявляв собі старенький жовтий ПАЗ - рейсовий автобус, який неспішно везе його з Кам'янця до Жердя.
І ось усі мрії нарешті здійснилися. Майже два тижні, як він у селі. Разом з Колькою через день, вони пасуть бабусиних корів коло старої ферми, там, де така густа і соковита трава. А теплими вечорами, після вечері ідуть у клуб на фільми, частіше усього індійські. У тих фільмах вирують пристрасті, злодії несамовито блимають чорними очима, а герої спасають своїх коханих. А потім всі разом вони співають і танцюють. Незважаючи на певну наївність, Андрійкові подобались індійські фільми. Чим саме? Напевно тим, що він дивився їх улітку, теплими духмяними вечорами, в селі, з друзями. А ранком їх вже чекали вудки, хробаки у сірниковій коробці, бідончик від молока, в який вони складали пійманих карасів, ковблів і кленів.
І ось того дня, коли корови, опустивши голови, паслись коло лісосмуги, Андрійко і Колька сиділи на старій черешні і вели неспішну ситу бесіду про жування черешневого клею і смоли.
- Найкраще що особисто я жував, - відповів не одразу Колька,- ну окрім жуйки «Турбо» - то був медовий віск. Він не тільки добре жується, а ще і солодкий на смак.
- А я віск ніколи не пробував,- відповів Андрійко, спльовуючи клей.
- Може до кінця тижня підемо до лісу вибирати нові вудки з ліщини, там недалеко пасіка. Якщо не боїшся бджіл, то зайдемо і попробуємо воску. Тобі сподобається.
- Я зовсім бджіл не боюсь,- швидко відповів Андрійко, хоча насправді трохи лукавив. Та все ж не хотів перед Колькою здаватись вже таким маленьким.
Андрійко зачовгався на галузі. Черешня, якою він набив собі живіт, вже почала давити на сечовий міхур.
- Піду віділлю, - сказав Андрійко і зіскочив з дерева у траву.
- Ну йди, йди. За одно і корів відгониш від конюшини.
Андрій і сам знав, що хоч корови і полюбляють конюшину, та все ж від цієї соковитої трави корови можуть занедужати.
Він побіг до старої ями, у яку колись - тоді, коли ще працювала ферма, викачувати гній з корівників. Тепер яма була густо вкрита заростями полину, кропиви, чистотілу і її майже не було видно. Та все ж Андрійко знав, що спускатись вниз і ходити там - небезпечно. Не одна корова, потішившись соковитою і густою травою, зайшла туди і проломивши верхню тверду, але тонку кірку, провалилась у гній і втонула у зеленій бридкій тягучій рідині.
Андрійко став коло самого краю, стягнув спортивні штани і з полегшенням розслабився. Поки відбувався природній процес, він розсіяно роздивлявся яскраво-жовті маленькі квіточки чистотілу попереду внизу, іржавий конвеєр для викачки гною, невелику пляму смердючої рідини на поверхні кірки, під галузами дикої яблуні, що звисали над ямою.
Раптом зеленувата рідина ніби ожила. Вона почала повільно підійматись, повільно надулась бульбашка і вмить зелена кулька з різким звуком луснула. На її місці почала набухати нова бульбашка. Андрійко завмер, придивляючись до дивини, потім швидко натягнув штани. Бульбашка знову луснула.
- Що це? - тільки і подумав хлопець, дивлячись, як набухає нова зелена кулька.
- Напевно якісь гази виходять чи ще щось подібне?... Яка ж тут, цікаво, глибина?
Бульбашка знову луснула і тепер на її місці почала підійматись вже не одна, а дві невеликі.
Уся яма була вкрита твердою кіркою, але в цьому місці, в тіні під густими галузами яблуні, що нависали над поверхнею, чомусь кірки не було. Це було схоже на велику ополонку зимою на озері, яку пробили рибаки.
- Дивно...
Раптом густа брудно-зелена поверхня колихнулась. І тут Андрійко побачив, що на поверхні рідини щось з'явилось. Не бульбашки, а щось інше, якийсь невеликий темний горбок, вкритий мілкими прожилками темно-оливкового кольору. Андрійко як зачарований дивився на те, як з темної смердючої рідини з'являється щось.
- Воно схоже на слизький велетенський гриб,- раптом подумалось хлопцеві і він одразу ж відчув позиви до блювоти. Андрійко не те, що не любив гриби. Вони так само як і таргани, шкрябання цвяхом по склу - викликали у ньому відчуття відрази.
На рідкій тягучій поверхні поступово з'явилось щось округле, неправильної форми. І раптом воно відкрило очі! Так! То точно були очі - невеликі, круглі, зеленого кольору з вузькими горизонтальними зіницями, немов у кози. Вони уважно дивилося на Андрійка. І як тільки хлопець усвідомив, що ті очі на нього дивляться, йому здалося, що та істота із гною щось шепче.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше