Розділ 50. Там, де любов перетворюється на вирок

Тут було тихо.

Занадто тихо.

Анна повільно прийшла до тями, відчуваючи, як тіло ще не слухається повністю. Вона лежала на старому дивані, накрита тонкою ковдрою, і це контрастувало з тим, що вона пам’ятала перед тим, як втратила свідомість.

Артем сидів навпроти.

Він не рухався.

Його погляд був спрямований на неї, але в ньому не було тієї гарячої одержимості, яку вона бачила раніше. Замість цього там була тиша. Глибока, втомлена, майже порожня.

Анна обережно підвелася, сідаючи.

— Де ми…?

Її голос був тихим, але в ньому ще звучала тривога.

Артем не відповів одразу. Він провів рукою по обличчю, ніби намагаючись стерти щось невидиме.

— Там, де все почалося, — сказав він нарешті.

Анна нахмурилася.

— Я не розумію.

Він підняв погляд.

— І не повинна була.

Тиша між ними стала густішою.

Артем повільно підвівся і підійшов до вікна. За склом темніли дерева, і вітер змушував їх хитатися, ніби вони шепотіли щось своє.

— Ти знаєш, що таке притулок? — запитав він несподівано.

Анна напружилася.

— Я… була там.

Він усміхнувся, але ця усмішка була порожньою.

— Ні. Ти була поруч. Але ти не була всередині так, як я.

Його голос став глибшим, важчим.

— Ти пам’ятаєш стіни, дітей, запахи… але ти не пам’ятаєш рук.

Анна затамувала подих.

Артем повернувся до неї повільно.

— Рук, які б’ють, — сказав він тихо. — Рук, які штовхають, які тримають занадто сильно.

Його пальці стиснулися, ніби він знову відчував це.

— Там не було любові, Анно.

Його голос зірвався на мить, але він продовжив.

— Там була система. І ти або ламався… або вчився виживати.

Анна дивилася на нього, відчуваючи, як серце стискається від кожного слова.

— Ти міг піти іншим шляхом…

Він різко засміявся, але в цьому сміху не було радості.

— Іншим? — він похитав головою. — Я йшов єдиним, який бачив.

Він зробив кілька кроків ближче.

— Вони ламали дітей, Анно. Вони знищували їх зсередини.

Його очі потемніли.

— А потім жили далі, ніби нічого не сталося.

Анна відчула холод.

— Ті жінки…

Він кивнув.

— Виховательки. Працівниці. Ті, хто знав і мовчав.

Його голос став тихим, але в ньому була сталь.

— Я просто повертав їм те, що вони дали.

Тиша впала між ними.

Анна похитала головою.

— Це не повернення… це біль, який ти продовжуєш.

Артем зупинився.

Його погляд різко змінився.

— Ти думаєш, я цього не знаю?

Його голос став гучнішим.

— Я живу з цим щодня!

Він провів рукою по волоссю, ніби намагаючись зупинити думки.

— Я намагався… — сказав він тихіше. — Я намагався втекти від цього.

Його погляд знову зупинився на ній.

— Ти була єдиною, хто давав мені відчуття… що я ще людина.

Анна відчула, як очі наповнюються сльозами.

— Ти і є людина…

Він похитав головою.

— Ні.

Це слово прозвучало остаточно.

— Я став залежним.

Його голос став рівним.

— Не від тебе… від відчуття, яке ти давала.

Він зробив крок ближче.

— І коли ти обрала не мене… це зникло.

Анна ковтнула повітря.

— Це не означає, що ти маєш усе знищити.

Артем дивився на неї довго.

— Я вже знищив.

Його голос став майже спокійним.

— І знаєш, що найстрашніше?

Він нахилив голову.

— Я більше нічого не відчуваю.

Анна відчула, як страх повертається.

— Це не правда…

Він перебив її тихо.

— Це правда.

Кілька секунд вони мовчали.

Артем повільно підійшов ще ближче.

— Ти була моїм шансом.

Його голос став майже шепотом.

— Але шансів більше немає.

Анна похитала головою, сльози вже не стримувалися.

— Є…

Він подивився на неї.

І вперше за довгий час у його очах не було ні злості, ні болю.

Лише порожнеча.

— Ні, Анно.

Він зробив ще один крок.

— Ти — кінець.

Ці слова прозвучали як вирок.

— Кінець моїх мук.

Анна відчула, як усе всередині стискається.

— Ти не хочеш цього…

Артем тихо видихнув.

— Я хотів, щоб ти була порятунком.

Його рука ледь піднялася, але не торкнулася її.

— А тепер ти станеш свободою.

Анна завмерла.

— Я більше не люблю тебе.

Ці слова впали холодно.

Без емоцій.

Без сумнівів.

— Я просто хочу, щоб усе закінчилося.

Тиша стала абсолютною.

І в цій тиші було зрозуміло — він справді дійшов до межі, за якою не залишилося ні любові, ні страху.

Лише бажання поставити крапку.