Коли земля зникає з-під ніг

Слова незнайомця ще лунали в повітрі, коли лабіринт знову почав змінюватися. У вузькому бетонному коридорі запанувала напружена тиша, така густа, що здавалося, ніби вона стискає груди. Максим стояв біля металевої решітки, його пальці вп’ялися в холодні прути так сильно, що кісточки побіліли. Він дивився на Анну, яка опинилася в пастці по інший бік, і відчував, як у ньому повільно закипає щось темне й небезпечне.

— Відкрий це, — тихо сказав він, але в його голосі вже звучала загроза.

У відповідь знову пролунав той самий голос, трохи приглушений через динаміки.

— Максиме… ти завжди був імпульсивним. Саме це мені в тобі подобалося.

Євген різко повернув голову до решітки.

— Ти його знаєш?

На кілька секунд настала пауза.

— О так, — відповів незнайомець тихо. — Я знаю вас усіх.

Максим ударив по решітці так сильно, що метал задзвенів у вузькому коридорі.

— Досить ігор!

Його голос лунав грубо й різко, а в очах з’явився той самий блиск, який Євген бачив лише кілька разів у житті — блиск людини, що стоїть на межі.

— Відпусти її, — повторив Максим, уже не стримуючи злості.

Анна дивилася на нього через металеві прути. Її серце стискалося від того, як сильно він намагався її врятувати. Вона хотіла щось сказати, заспокоїти його, але в цей момент підлога під її ногами ледь відчутно здригнулася.

Спочатку це був лише слабкий звук.

Тріщина.

Тонка, майже непомітна лінія побігла бетонною плитою під її ногами.

Анна відчула, як холод повільно піднімається по спині.

— Максиме… — тихо сказала вона.

Він одразу підняв голову.

— Що?

Анна подивилася вниз.

Тріщина розширювалася.

Бетон під її ногами почав повільно осідати.

Євген помітив це першим.

— Відійди від центру! — крикнув він.

Але Анна не встигла.

Глухий тріск прорізав повітря.

Плита під її ногами раптом провалилася вниз.

— АННО!

Крик Максима розірвав коридор.

Він кинувся вперед, хапаючись за решітку, але вона була надто вузькою, щоб пролізти. Його пальці лише ковзнули по холодному металу, коли бетонна підлога під Анною розсипалася.

Її тіло зникло в темному проваллі.

На секунду її очі зустрілися з його.

І в них був страх.

Потім вона впала.

Глибина поглинула її беззвучно, а за мить знизу піднявся густий сірий дим, який почав повільно заповнювати шахту.

Максим не пам’ятав, як почав кричати.

Він вдарив по решітці з такою силою, що метал скрипнув. Потім ще раз. І ще.

— ВІДКРИЙ ЇЇ! — заревів він.

Його голос став диким, майже звірячим.

Євген спробував схопити його за плече.

— Максиме, зупинись!

Але Максим різко відштовхнув його.

— ВІН СКИНУВ ЇЇ ТУДИ!

У динаміках раптом пролунав тихий видих.

— Ні, — сказав незнайомець. — Я дав їй шанс.

Ці слова стали останньою краплею.

Максим ударив ногою по замку решітки, потім ще раз, не думаючи про біль. Його очі були повні люті.

— Якщо вона помре…

Він не договорив.

Євген ніколи не бачив його таким.

У цьому погляді було щось страшніше за страх.

Ненависть.

Тим часом Анна падала.

Повітря свистіло у вухах, а темрява ковтала її, наче холодна вода. Вона встигла лише закрити голову руками, перш ніж її тіло вдарилося об щось м’яке.

Пил.

Старі мішки.

Її легені різко наповнилися густим димом.

Анна закашлялася, намагаючись вдихнути повітря, але воно було важким, гірким, ніби просякнутим старим попелом.

Світ почав розпливатися.

Перед очима попливли тіні.

І раптом серед цього диму почали з’являтися образи.

Сходи інтернату.

Дитячі голоси.

Темний підвал.

Маленький хлопчик, який стоїть біля дверей і дивиться на неї з надією.

— Анно… почекай.

Її маленька рука виривається з його долоні.

Хтось кличе її зверху.

Вона біжить сходами.

І не озирається.

Дим стає густішим.

Образи змішуються.

І серед них з’являється інше обличчя.

Те саме, яке вона ще не бачила в реальності.

Дорослий чоловік.

Його очі темні, втомлені, але в них горить дивний вогонь.

— Ти повернулася, — тихо каже він.

Анна намагається щось відповісти, але її голос губиться у димі.

Свідомість починає танути, як лід у теплій воді.

Останнє, що вона чує перед тим, як темрява накриває її повністю, — це шепіт.

Тихий, майже ніжний.

— Я так довго чекав.