Ранок, який змінює все

Анна прокинулася першою.

Кілька секунд вона просто лежала, не рухаючись, прислухаючись до власного дихання.

Потім відчула тепло поруч.

Максим.

Він спав на боці, обличчям до неї. Його темне волосся трохи розсипалося на чолі, а рука лежала поверх ковдри так близько, що її пальці майже торкалися його.

Анна тихо усміхнулася.

У грудях було дивне відчуття — легке, тепле, трохи хвилююче.

Вона обережно простягнула руку.

Її пальці ледь торкнулися його долоні.

Максим поворухнувся.

Очі відкрилися повільно.

І перше, що він побачив — її.

— Доброго ранку… — прошепотів він трохи хрипким голосом.

Анна тихо засміялася.

— Ти завжди так дивишся на людей одразу після пробудження?

— Ні.

Він трохи підняв голову.

— Тільки на тих, хто мені подобається.

Анна відчула, як її щоки ледь теплішають.

— Ого… — вона нахилила голову. — Я не очікувала такого компліменту зранку.

Максим посміхнувся.

— Я можу виправитися і сказати щось серйозніше.

— Наприклад?

Він уважно подивився на неї.

— Ти дуже красива, коли щойно прокинулася.

Анна тихо видихнула.

— Максим…

— Ммм?

— Ти зараз небезпечний.

— Чому?

— Бо змушуєш мене червоніти.

Він тихо засміявся.

Його рука повільно ковзнула по її пальцях, обережно переплітаючи їх.

Анна відчула цей дотик і на секунду заплющила очі.

Це було так просто.

І так правильно.

Вона нахилилася трохи ближче.

— Ти знаєш… — прошепотіла вона. — Я давно не прокидалася з таким відчуттям.

— Яким?

— Наче світ на хвилину став добрішим.

Максим дивився на неї дуже уважно.

Його пальці торкнулися її щоки.

— Тоді нам варто частіше так прокидатися.

Анна ледь усміхнулася.

— Це звучить як план.

Кілька хвилин вони просто лежали поруч.

Говорили тихо.

Іноді сміялися.

Іноді мовчали.

У цих ранкових хвилинах було щось дуже особливе — наче весь світ на короткий час забув про небезпеку.

Коли вони спустилися на кухню, будинок був тихим.

Вікторії не було видно.

На столі стояли чашки і чайник.

Анна відкрила холодильник.

— Схоже, сьогодні готую я.

— Я готовий ризикнути, — сказав Максим.

— О, як сміливо.

Вона взяла хліб і сир.

Максим тим часом помітив щось на столі.

Маленький складений аркуш паперу.

— Анно…

Вона обернулася.

— Що?

Він повільно розгорнув записку.

Його обличчя миттєво змінилося.

— Максим?

Він прочитав уголос:

— "У лікарні був хтось дивний. Я поговорю з ним. Скоро повернуся. В."

Анна відчула, як холод пробіг по спині.

— Це від Віки?

— Так.

Максим уже діставав телефон.

— Вона не відповідає.

— Може вона просто…

— Ні.

Його голос став різким.

— Щось не так.

У цей час у лікарні.

Ранкове світло пробивалося крізь жалюзі у палаті.

Євген спав.

Його дихання було рівним.

На стільці поруч стояла порожня чашка.

І шприц.

Двері тихо відчинилися.

Вікторія стояла всередині кімнати.

Її руки були зв’язані.

Очі широко відкриті від страху.

Поруч із нею стояв чоловік.

Той самий.

У білому халаті.

Він дивився на сплячого Євгена з легким інтересом.

— Снодійне працює ідеально, — сказав він спокійно.

Вікторія різко сіпнулася.

— Відпусти мене!

Він нахилив голову.

— Тихіше.

— Ти не втечеш!

— Я вже майже пішов.

Він узяв її за руку.

Міцно.

— А ти підеш зі мною.

— Ні!

Вона спробувала вирватися.

Але чоловік лише тихо усміхнувся.

— Ти дуже важлива для них.

Його голос став майже шепотом.

— А це означає… що ти важлива для мене.

У будинку Вікторії Максим уже натягував куртку.

— Ми їдемо, — сказав він.

— Що сталося? — тихо запитала Анна.

Його очі були холодними.

Напруженими.

— Він був у лікарні.

Анна відчула, як серце стислося.

— Євген?

— Я не знаю.

Вони вибігли до машини.

Дорога до лікарні здалася безкінечною.

Коли Максим різко загальмував біля входу, вони майже одночасно вискочили з автомобіля.

Коридори лікарні зустріли їх холодним світлом.

Максим відчинив двері палати.

Євген лежав на ліжку.

Спав.

— Євген! — різко сказав Максим.

Той не прокинувся.

Анна побачила шприц на столі.

— Максим…

Він уже зрозумів.

Його погляд різко ковзнув по кімнаті.

— Де Віка?

Тиша.

Анна тихо прошепотіла:

— Максим…

Його голос став майже крижаним.

— Він забрав її.

І вперше за весь час у його очах з’явилася справжня лють.