Тепло серед тривоги

Вікторія стояла біля дверей палати.

Її руки тремтіли.

Зазвичай впевнена, зібрана, з прямою поставою і холодним поглядом, зараз вона виглядала інакше. Її світле волосся було зібране у швидкий хвіст, але кілька пасом вибилися і впали на обличчя. Очі були червоні.

Вона витерла сльози долонею.

— Я ж казала йому… — тихо прошепотіла вона. — Я казала бути обережним…

Максим стояв поруч.

Його темне пальто висіло трохи важко на плечах, ніби вся ця ніч осіла на ньому пилом тривоги.

— З ним усе буде добре, — сказав він спокійно.

Анна стояла трохи позаду.

Її руки були складені перед собою, пальці нервово перепліталися.

Вона теж хвилювалася.

Але дивлячись на Віку, відчувала ще й теплу ніжність.

— Можна? — тихо сказала медсестра, відкриваючи двері.

Вікторія зайшла першою.

І одразу зупинилася.

Євген лежав на ліжку, з перев’язаним плечем, але коли побачив її — широко усміхнувся.

— Ого… — сказав він театрально. — Я навіть не знав, що моя смерть викличе такі емоції.

— Ідіот! — Віка швидко підійшла до нього і легенько вдарила його по руці. — Ти міг померти!

— Але ж не помер.

— Євгене!

Він тихо засміявся.

— Ну добре, добре… пробач.

Вона раптом нахилилася і обійняла його.

Сильно.

Євген на секунду замовк.

Його жартівливий вираз обличчя змінився на теплий.

— Гей… — тихо сказав він. — Ти ж знаєш, що я не дозволю собі так просто померти.

— Дурень… — прошепотіла вона.

Максим тихо посміхнувся.

Анна теж.

Євген глянув на них.

— О, дивіться… свідки мого героїзму.

— Героїзму? — підняв брову Максим.

— Звісно.

— Ти просто стояв на лінії рикошету.

— Деталі, Максиме. Це все деталі.

Анна тихо засміялася.

І вперше за весь день її плечі трохи розслабилися.

Вечір був тихішим.

Коли вони повернулися до будинку Вікторії, повітря вже пахло холодом і листям.

Анна зупинилася біля дверей.

Вона мовчала кілька секунд.

Максим помітив це.

— Що?

Вона підняла на нього очі.

І вперше в них був справжній страх.

— Можеш… залишитися?

Його брови трохи піднялися.

— Тобі страшно?

Анна тихо кивнула.

— Після всього… я не хочу бути сама.

Максим дивився на неї кілька секунд.

І м’яко сказав:

— Добре.

Її плечі одразу трохи опустилися.

— Дякую…

Кухня знову наповнилася теплом.

Вікторія готувала вечерю.

На плиті тихо шипіла сковорідка, пахло травами, часником і запеченим м’ясом. На столі вже стояла миска з салатом, хрусткий хліб і чайник з гарячим чаєм.

Анна сиділа за столом.

Її волосся було розпущене, темні хвилі м’яко спадали на плечі.

Максим сидів поруч.

Він дивився на неї, але намагався робити це непомітно.

— Ну що, — сказала Вікторія, ставлячи тарілки. — Сьогодні без детективів.

— Чому? — запитав Максим.

— Бо мені вистачило детективу в реальному житті.

Анна усміхнулася.

Вечеря була проста.

Але дуже смачна.

Тепле м’ясо, овочі, свіжий хліб.

І дивне відчуття затишку.

Наче ця кухня була маленьким островом спокою посеред бурі.

Пізніше вони увімкнули фільм.

Світло в кімнаті було приглушене.

Анна сиділа на дивані.

Максим поруч.

Фільм тихо грав на екрані, але ніхто з них особливо не слідкував за сюжетом.

Анна повільно опустила голову.

І сперлася на його плече.

Максим завмер.

На секунду.

Потім обережно повернув голову.

Вона спала.

Її дихання було рівним і тихим.

Волосся трохи торкалося його шиї.

Він відчув легкий запах її парфумів.

Теплий.

Жіночний.

Максим обережно вимкнув телевізор.

І дуже повільно взяв її на руки.

Анна ледь поворухнулася, але не прокинулася.

Він заніс її у спальню.

Поклав на ліжко.

І кілька секунд просто дивився.

На її обличчя.

На м’яку лінію губ.

На пасмо волосся, що впало на щоку.

Максим тихо прибрав його пальцями.

І нахилився.

Його губи дуже ніжно торкнулися її чола.

— Спи… — прошепотів він.

Але саме в цей момент Анна тихо відкрила очі.

І подивилася на нього.

— Ти… не пішов?

Максим ледь усміхнувся.

— Обіцяв же.

Вона трохи піднялася на лікті.

Їхні обличчя були зовсім близько.

— Максим…

— Ммм?

Вона дивилася на нього довго.

— Коли ти поруч… мені не страшно.

Його погляд став м’якшим.

— Тоді я буду поруч.

Анна тихо видихнула.

І її губи ледь торкнулися його.

Це був дуже ніжний поцілунок.

Тихий.

Теплий.

Максим відповів так само обережно.

І в цьому поцілунку не було поспіху.

Лише тепло.

І відчуття, що серед темряви вони знайшли один одного.

Але в цей самий момент, десь у темній вулиці за будинком, у машині стояв чоловік.

І дивився на освітлене вікно.

Він знав.

Що гра тільки починається.