Те, чого не було

Анна не пам’ятала, як опинилася в машині.
Лише звук дощу по лобовому склу. Ритмічний. Гіпнотичний. Наче серце, яке б’ється не в її грудях, а десь зовні.
Максим сидів за кермом мовчки. Його профіль у світлі вуличних ліхтарів здавався різким, майже кам’яним. Сильна лінія щелепи, напружені пальці на кермі. Він не виглядав як людина, що щойно прибула на місце злочину.
Він виглядав як людина, що чекала на неї.
— Куди ви мене везете? — її голос був тихішим, ніж вона хотіла.
— У відділок, — відповів він спокійно. — Треба зафіксувати ваші свідчення.
Свідчення.
Анна заплющила очі. Перед нею знову спалахнув провулок. Мерехтливий ліхтар. Силует. Металевий блиск.
І погляд.
Але що саме вона бачила?
— Там була людина, — прошепотіла вона. — Я бачила тіло.
Максим мовчав кілька секунд.
— Коли приїхав патруль, у провулку нікого не було.
Серце різко вдарилося об ребра.
— Це неможливо.
— Камери на тій вулиці не працюють уже третій день, — додав він рівним голосом. — Технічний збій.
Збіг.
Надто зручний.
— Ви мені не вірите? — вона повернулася до нього.
І тут він нарешті подивився на неї. Прямо. Глибоко.
— Я вірю, що ви щось бачили, — тихо сказав він. — Питання в іншому. Що саме.
Його погляд ковзнув по її обличчю повільно, уважно. Наче він намагався зчитати кожну мікрореакцію. Кожен м’яз.
Анні стало жарко.
Страх змішався з дивним, небезпечним відчуттям близькості. Він був занадто спокійний. Занадто зібраний. І це чомусь притягувало.
— Ви були там раніше? — раптом запитала вона.
— Де саме?
— У провулку.
Ледь помітна пауза.
— Я прибув після виклику.
— Але я не дзвонила.
Тиша в машині стала щільною, як туман.
Максим знову відвів погляд на дорогу.
— Хтось подзвонив.
— Хто?
— Анонімний дзвінок.
Усередині щось холодне повільно розтікалося її тілом.
Хтось знав, що вона буде там.
Хтось викликав поліцію.
Хтось… спостерігав.
Від цієї думки перехопило подих.
— Чому ви назвали мене по імені? — вона знову повернулася до нього.
Він не відповів одразу. Лише загальмував на червоному світлі.
Місто навколо здавалося розмитим, наче декорація. Ліхтарі розтікалися золотими плямами, люди на зупинках виглядали примарами.
— Бо я знаю, хто ви, — нарешті сказав він.
— Звідки?
Він повільно повернувся до неї.
І в його очах вона побачила щось нове. Не холод. Не професійну стриманість.
Щось особисте.
— Я веду справу, яка може бути пов’язана з вами.
Пов’язана.
— Я ні в чому не винна, — її голос зірвався.
— Я цього й не казав.
Світло змінилося на зелене. Машина рушила.
Анна стиснула руки на колінах. Її долоні були холодні, але всередині палало. Страх, образа, злість, і ще щось, що вона боялася назвати.
— Ви дивилися на мене так… — вона ковтнула. — Наче знали, що я там буду.
Максим ледь усміхнувся. Але в цій усмішці не було радості.
— Я багато знаю, Анно.
— Наприклад?
Він припаркувався біля будівлі відділку, але не вимкнув двигун.
— Наприклад, що останні два тижні ви щоночі прокидаєтесь о 3:17.
Повітря в салоні зникло.
— Що?
— Ви живете одна. У квартирі з великим вікном у спальні. Без штор.
Її серце завмерло.
— Ви… стежили за мною?
Максим нахилився ближче. Його голос став тихішим.
— Я вас охороняв.
— Від чого?
Він дивився так, ніби зважував, чи має право сказати більше.
— Від того, хто вже обрав вас.
Світ навколо хитнувся.
— Обрав?
— Ви з’явилися не випадково, — прошепотів він. — Ви частина цього.
Анна відчула, як у грудях щось стискається. Ніби її повільно затягують у гру, правил якої вона не знає.
— І ви теж частина? — запитала вона.
Його погляд опустився на її губи.
Лише на мить.
Але вона це помітила.
— Я слідую за вами, — сказав він. — Іноді це єдиний спосіб встигнути.
— Встигнути до чого?
Максим нарешті вимкнув двигун.
— До того, як стане пізно.
Він вийшов із машини і відкрив їй дверцята. Простягнув руку.
Анна дивилася на його долоню.
Вона розуміла: якщо візьме її, дороги назад не буде.
Але ще страшніше було залишитися самій.
Її пальці торкнулися його руки.
І в цю ж секунду в її сумці завібрував телефон.
Невідомий номер.
Вона повільно піднесла слухавку до вуха.
Тихе дихання.
А потім шепіт:
— Тепер він поруч.
Гра почалась.
Анна підняла очі на Максима.
І вперше не була впевнена,
чи він її захист.
Чи перший хід у чужому плані.