Полум'я гасової лампи

— Денисе, а ти точно впевнений, що це гарна ідея і ми випадково весь цей будинок не спалимо? — сказала дівчинка, піднімаючись за хлопчиком по дуже крутих дерев'яних сходах покинутого будинку.

— Не спалимо. Я в Інтернеті переглянув, як це зробити. — у голосі хлопця не було жодного сумніву, але говорив він пошепки, як і дівчинка.

Мабуть, боявся привернути увагу, адже вони влізли в занедбаний будинок без дозволу і нікому про це не сказали. У селі не бракувало таких місць, а в цей будинок ніхто не приїжджав уже дуже давно. Він стояв на краю села. Вся ділянка заросла бур'яном вище за зрост дітей, що утруднило прохід до будинку з одного боку, а з іншого, так було цікавіше. Вони відчували себе індіанцями, що пробираються джунглями за ягуаром. Здобиччю дітей був, звичайно, не ягуар, а вміст горища покинутого будинку на краю села.

У будинку нічого цікавого вони не знайшли, але горище зберігало в собі безліч таємниць і загадок. Там було багато чорно-білих фотографій, деякі з них були такими старими, що на фото був хитромудрий знак фотографа, який зробив фотографію великої родини в гарному одязі. Привіт із часів, коли людина за своє життя робила одну фотографію і цим повністю обмежувалась. На таємничому горищі стояла величезна скриня з важкою кришкою і кованою металевою застібкою. Там було так багато цікавих предметів, що Денис, роздивившись, зрозумів: сюди варто було покликати Машу.

Діти залазили туди не вперше, тому змогли добре вивчити і старовинні свічники, і набір ложок, і ще безліч предметів, але найбільше їхню увагу вже понад два тижні захоплювала гасова лампа. Вона, швидше за все, не була дуже старою, бо на лампі не було ні слідів іржі, ні кіптяви на склі. Вона виглядала цілком робочою, тільки запиленою. Тоді у Дениса з'явився план цю лампу запалити. Він знайшов у інтернеті, як це зробити. Добув гас, який був налитий у півлітрову пляшку, що лежала в нього в маленькому рюкзачку для змінки.

Коли Маша і Денис піднялися на горище по крутих дерев'яних сходах, вони відчули звичний запах горища. Там пахло сушеними травами, що висіли під дахом, деревиною та затхлим теплом, бо Сонце влітку розжарювало приміщення. Вони пройшли дошками, які скриплять до лампи, що стояла на краю скрині.

Маша посвітила ліхтариком на лампу і Денис розкрутив її, заправив і підпалив гніт. Навколо лампи розійшлося мерехтливе коло світла, і дівчинка вимкнула ліхтарик. Діти задивилися на вогник, який здригнувся в склі, що знаходився за перехрещеними металевими деталями.

— Цікаво, коли та де її запалювали? — спитав Денис і кивнув у бік світильника.

— Цікаво. — погодилася дівчинка і відчула, що лампа затремтіла, і скриня під нею, і підлога горища.

Вона встигла злякано поглянути на Дениса, а він на неї, як раптом усе довкола спалахнуло білим світлом, і діти опинилися в темряві, яку освітлювало тільки світло лампи. Тепер вона стояла на підлозі і Денис нахилився і підняв її за ручку та висвітлив місце, де вони були. Маша злякано схопила хлопчика за руку. Діти переглянулися знову, бо зрозуміли, де вони були. На цегляній стіні підвалу великими білими літерами було написано: «Бомбосховище». Вони почули тихі віддалені голоси людей, над ними лунали глухі вибухи та віддалені постріли. Між цегляною кладкою коридору просипалася земля. Хлопчик обернувся кілька разів, і злякано дивлячись широко розплющеними очима, сказав:

— Це місце схоже на катакомби. Ми в бомбосховищі. Там вибухи над землею. Як ми взагалі могли опинитися тут?

— Може це місце, де лампу запалювали? Ми ж самі її про це ніби запитали.

Хлопчик із дівчинкою переглянулися.

— Ходімо, подивимося, що там далі коридором. Може, зрозуміємо, як повернуться назад і де ми.

Вони пішли коридором до голосів людей. Маша вже мала підозру про те, в якій епосі вони могли опинитися, але коли вони побачили кімнату з наляканими людьми, які тихо перешіптувалися, коли дівчинка побачила їхній одяг, сумніви зникли.

— Ми потрапили в часи другої світової.

— Схоже. — погодився Денис і підняв лампу вище над головою, щоб краще розгледіти те, що відбувається.

Дівчинка придивилася і теж побачила, що така ж лампа стояла в кутку і освітлювала практично повністю темне приміщення. Несподівано прямо над катакомбами плонунав вибух, зі стелі посипалася земля. Люди неспокійно шарахнулися ближче до підлоги, на якій сиділи. Маша закрила рота рукою і відчула, як на очі навернулися сльози.

— Як тут холодно та страшно.

Кілька електричних ламп замерехтіли і згасли. Розганяти темряву залишилася тільки гасова лампа на столі, на яку кидали вдячні погляди, налякані люди.

— Як тут страшно, — повторила дівчинка, — я не хотіла б жити в цей час.

І раптом, навколо дітей знову затремтів простір, виникло біле світло, і вони опинилися в іншому місці. Вони стояли в осінньому лісі. Був вечір, і промені заходу Сонця просвічувалися між дерев, затиснуті між горизонтом і низькою темною хмарою. Кілька хлопчиків-підлітків з татом і собакою йшли по вологому опалому листю. Вони мали рюкзаки за спинами і великі кошики з грибами в руках. Вони, як і люди з катакомб, не бачили Машу та Дениса. Діти спостерігали за цим умиротвореним видовищем, яке після холодних катакомб віяло сімейним затишком. Тато з хлопчиками розвели багаття і почали смажити на вогні сосиски. Вони пили гарячий чай із термоса, а на імпровізований столик із плоского каменю поставили гасову лампу. На цей раз її першою помітила Маша: