Йди, Сонце, повернись

— Як мені набридло це Сонце! Палить і палить. Дістала ця спека. — повідомила світу чергову скаргу дівчинка.

— Лано, ти буваєш хоч чимось задоволена? — з докором глянула на неї мама.

— Так, буваю. Наприклад, мені вчора сподобалося морозиво в парку, але воно було не надто солодким і могло бути кращим. А ще мені сподобалося кататися на гіроборді, але я хотіла кататися на білому з білим підсвічуванням, а не з синім. А цей гіроборд майже з рук у мене вихопила Лєра. І мені довелося кататися на білому з синім підсвічуванням. А ще я вчора у парку подряпала підошву кросівок і тепер хочу нові, бо цей уже носити не можна.

— Їм лише два дні. І я ніякої подряпини не бачила. — усміхнулася мама.

— А я бачила. Вона маленька, але я вчора при детальнішому розгляді зрозуміла, що там є подряпина.

— «При детальнішому розгляді» маєш на увазі під мікроскопом? — відповіла теж з усмішкою тітка дівчинки. Вона була мамою злощасної Лєри.

Лана з батьками, її тітка з дядьком та донькою Лєрою, та ще одна родина друзів із дітьми вибралися на пікнік до річки. Був теплий кінець весни. Співали птахи, тріщали комахи, кумкали жаби в смарагдово зеленій річковій воді. Погода стояла приємна і всі, окрім Лани, були у гарному настрої. На розкладному столі були свіжі овочі та зелень. На вогнищі смажилися шашлики. Діти хлюпалися у воді на березі разом із ретрівером, який весело виляючи хвостом, намагався забрати фрісбі, що літала в нього над головою від однієї дитини до іншої.

 — Ні, таки сьогодні надто спекотно. — висунула свою думку Лана, поспостерігавши за ідилією, що панувала довкола.

Тітка дівчинки подивився на свій смарт-годинник.

— +25, мінлива хмарність, як на мене, ідеальна погода. Куди ще краще?

Вона ліниво і задоволено потяглася на шезлонгу.

— Іди з рештою дітей і Джеккі у воді пограйся.

— Ні, для цього дуже жарко. Загалом сьогодні стоїть нестерпна спека. Хочу, щоб Сонце пішло!

І Сонце пішло. Всім спочатку здалося, що Сонце просто зайшло за хмару, але потім почало стрімко темніти, поки пітьма не стала абсолютною. На небі були мільярди зірок, як уночі, але Місяця не було і розглянути хоч щось стало неможливо. Лана схопилася на ноги, але вона не могла розгледіти нічого і нікого. Подивилася на свої руки, але навіть їх вона не могла побачити в цілковитій темряві.

— Як страшно. Що я наробила? Невже це я зробила? — напівпошепки злякано сказала дівчинка, намагаючись розгледіти хоч щось.

Як і всі, вона була дуже налякана.

— Заспокойся Лано, не могла ж ти справді змусити Сонце зникнути.

— А раптом могла? — схлипнула дівчинка.

У темряві світився смарт-годинник і екрани телефонів. Тато Лани дістався машини і ввімкнув фари. Промені світла розрізали темряву. Звуки природи, які всіх так тішили, стихли. Всі були шоковані, а Лана відчувала свою провину у тому, що відбувається. Вона почала йти до татової машини, але відчула, що правий кросівок дивно клацнув. Дівчинка присвітила екраном смартфона на нього і побачила, що на підошві, там, де їй учора привиділася подряпина, була величезна дірка.

— Невже всі мої слова справджуються? Бути такого не може.

Мама подивилася на кросівок дівчинки.

— Я навіть сказала б, що справджуються не твої слова, а скарги.

Дівчинка завжди любила перебільшувати проблеми, вона сама це розуміла. Їй часто говорили, що вона не вміє радіти життю, бачить в усьому негатив і ніколи не буває задоволеною. Але ж вона не знала, що все це почне збуватися, та так швидко і точно.

— Що ж робити?

— Я поки не знаю, люба, але ми обов'язково знайдемо вихід із ситуації. — сказала мама, обіймаючи дівчинку.

Швидко холодало і всі пішли до вогнища грітися. Питання, що ж їм усім робити і подив у тому, що взагалі сталося, долали і дітей та дорослих.

— Як… — холодно хотіла сказати Лана, але не зробила цього. Досить. Вона вже й так своїми скаргами почала кінець світу і через неї може постраждати весь світ.

— Що «як»? — Запитала мама, обіймаючи доньку.

— Як же все виправити? — сказала дівчинка.

Усі мовчали, бо ніхто не знав відповіді на запитання. Ніхто, крім Лани.

— Повернися, Сонце.

Нічого. Дівчинка подумала кілька секунд.

— Дороге Сонце, повернися, будь ласка. Я більше ніколи ні на що не скаржитимуся, обіцяю.

Почало світлішати. Після темряви всі жмурилися від яскравого світла, яке заливало весь простір. Усі полегшено видихнули. Компанія дорослих, дітей та собаки повернулася до свого пікніка, хоча вони все ще були дуже здивовані. Птахи знову залилися своїми гарними голосами, затріщали комахи, заквакали жаби. Природа ожила. Сонце повернулося. А Лана зрозуміла, що слова мають величезну силу.

Вересень 2021