Під водою

Сходи, що вели вниз, були слизькі й крихкі, ніби готові розсипатися під ногами. Волога капала зі стелі, змішуючись із запахом іржі. Діти спускалися повільно, один за одним, освітлюючи шлях єдиним ліхтарем.

— Якщо вірити тому, що казав Сава, то Соломія мала залишити щось унизу, — прошепотів Назар.
— Сподіваюсь, не своє тіло, — нервово видихнула Оля.

Софія зупинилася. Попереду відкривалася величезна підземна зала. Посередині — басейн або колодязь, повен темної води, що ледь колихалася. Повітря було настільки холодне, що пара йшла з рота.

На стіні, поруч із водою, хтось вивів червоною фарбою:
“Світло його боїться.”

— Це вона писала, — упевнено сказала Софія. — Її почерк, як у записці.
Вона обережно підійшла до краю. Вода була настільки чорна, що навіть промінь ліхтаря не пробивав її глибини.

Назар підняв уламок труби, кинув у воду. Плюх! — і тиша. Жодних кіл, жодного відлуння.
— Вона не відбиває звук, — прошепотів він. — Це ненормально.

Та раптом щось під водою ворухнулося. Ледь помітна тінь пройшла під поверхнею, і ліхтар мигнув.
— Вимкни! — вигукнула Софія. — Він і справді боїться світла!

У темряві вони стояли, чуючи лише важке дихання знизу. І тоді… над поверхнею спливла пляшка. Усередині — аркуш, згорнутий і замотаний ниткою.

Ліза тремтячими руками дістала її. На папері — слова:
"Не шукайте виходу. Вихід шукає вас."

Софія підняла голову.
— Це пастка. Але водночас… і підказка.

— Що робимо? — запитав Назар.

Вона подивилась на всіх, потім — на темну воду, в якій щойно щось знову ворухнулось.
— Ми йдемо глибше. Під водою — відповіді. І, можливо… те, що її забрало.