Сліди в темряві
Замкнені
Замкнені в тісній кімнаті, напівосвітленій лише ліхтарем, діти відчували, як стіни стискаються довкола. Темрява видавалась живою — вона ворушилась, дихальних, шепотіла.
Назар вдарив по дверях плечем, та ті не піддалися.
— нас хтось навмисно закрив,— сказала крізь зуби.— і знав, що ми сюди прийдемо.
—Це пастка.— Ліза притисла долоні до рук.— Я казала, що це не звичайне зникнення. Це... гра.
Софія схилилася над дзеркалом. У напівзапітнілому склі знову з'явився рух — не букви, не обличчя. Лише силует дівчинки.
Вона стояла десь за спиною — і водночас в самісінькому центрі приміщення.
— це не глюк...— Софія торкнулася скла. Воно було крижане. — вона показує нам...
— що?—Оля в паніці відсахнулась.— що вона показує? Що ми наступні?
І тоді — знову той шепіт. Тепер виразніший.
"...не довіряй тим, хто поруч..."
Андрій різко озирнувся.
— що це означає?.. хто з нас..?
— ні. — Софія зірвалась.— це не ми. Це той, хто поруч. Завжди був поруч. Хтось, хто знає наші плани. Хто пішов із нами до замку.
— Водій...— прошепотіла Ліза.
І в цю мить — двері різко відкрилися самі.
Коридор був порожній. Темний, з облущеними стінами. Але позаду чути було вже не шепіт, а кроки. Повільні. Тяжкі.
І на стіні — новий напис крейдою: " він чує.він знає.він йде."
#2431 в Детектив/Трилер
#830 в Детектив
Відредаговано: 24.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
