Сліди в темряві

Соломія

— це її ім'я...— тихо мовила Софія, витягуючи з кишені фото. — Соломія... така сама як на медальйоні.

Оля нахилилась блище до дверцят. Вони були дерев'яні, але явно новіші, ніж усе довкола. Вирізьблені охайно, ніби їх робили не поспіхом, а зі шаною.

— її замкнули тут? Чи вона... сама увійшла?

— це вже не просто зникнення,— Андрій шепоче.— це... хтось намагається розповісти свою історію.

Ліза штовхнула дверцята. Вони прокинулись. За ними— маленьке приміщення, схоже на каплицю. У центрі — дитяча лялька на стільці, навпроти неї — дзеркало. На підлозі — сліди босих ніг у пилюці.

— це ритуал, — вирвалося в Олі. — хтось робив щось дивне...

На стіні над дзеркалом крейдою написано:

"Тільки ті, хто дивиться — побачать. Хто мовчить — зникне"

Софія ступила до ляльки, і раптом... клац! — дверцята зачинилися за ними.

Темрява поглинула простір, лишаючи тільки тьмяне світло від ліхтарика, який тремтів у руках у Назара.

— хтось нас замикає...— вирвалося у Лізи.

—чуєте?...— прошепотіла Оля. І вони справді почули.

Шепіт. Дитячий. Ледь вловимий.

—...я тут... Я тут...

— Соломіє?— запитала Софія. Але відповіддю було лише джижчання, як від старого магнітофона.

Тоді Андрій помітив: дзеркало почало пітніти зсередини. І на ньому з'явився напис пальцем:

"Ви — наступні"